Цими асфальтованими стежинами прогулювалися і дорогий Микита Сергійович з полум’яним команданте Фіделем, і не менш дорогий Леонід Ілліч з великим другом радянського народу Еріхом Хонеккером, і пролетарські вожді рангом нижче. Бродили вони, слід зазначити, небезцільно — створене 1957 року господарство споконвічно призначалося для проведення скандально відомих «царських полювань».

Нова влада продовжує вражати народ обіцяною відкритістю. Прем’єрську душову і вміст особистого холодильника Юлії Володимирівни бачили всі. Тепер настала черга свята святих номенклатурних благ. Першою із тринадцяти нині наявних свої ворота і шлагбауми перед журналістами гостинно відкрила державна резиденція “Залісся”.
З часу незалежності профіль резиденції начебто змінився. Тепер, принаймні формально, вона служить для прийому офіційних делегацій. Об’єкт, звичайно, режимний і за рівнем таємності буде “крутіше” Верховної Ради і Кабміну. Принаймні співробітники апарату уряду на наші запитання відповідають охочіше і відвертіше, ніж керівництво “Залісся”.
Але показали нам все. Сауни, спальні, басейн, винний погріб, каміни, мангали з акуратно складеними дровами, ставки з обладнаними місцями для риболовлі, мисливську вишку над годівницями з масивним кріслом, встеленим недешевим килимом. Пояснили, що полювання і вилов риби на території господарства заборонено вже років п’ять, і цієї заборони неухильно дотримуються... Знітило, правда, те, що будь-які спроби контакту журналістів з персоналом рішуче припинялися місцевим начальством. Зі свого боку директор держрезиденції Віктор Камінський чутки про масові розстріли тварин, які проводилися тут до минулого року (після відвідування спецвишки назвати цей процес полюванням язик не повернеться), не підтвердив, але і спростовував якось не дуже переконливо. Моя, мовляв, справа, щоб ліс був чистий і звірі ситі, інші питання не до мене.
Від передостанніх хазяїв у президентському кабінеті залишилася, можливо, презентована Лужковим, гравюра із зображенням храму Христа Спасителя. Єдина у приміщенні картинка, напевно, повинна була нагадувати працюючій тут особі про існування Москви. Гравюру Леонід Данилович залишив, прихопивши на пам’ять про резиденцію подарованого туркменбаші Ніязовим ахалтекинця. Коня донедавна утримували в місцевій стайні, а тепер, за інформацією Ігоря Тарасюка, нинішнього глави держуправління справами, він перебуває на піклуванні Тетяни Засухи. Держава, втім, не залишає надії повернути тварину, яка їй належить (подарунки такого рівня особистими не є), чию вартість цілком можна порівняти з ціною “Мерседеса”.
Але якщо з конем усе більш-менш зрозуміло, то майбутнє самої резиденції залишається туманним навіть для її нинішнього господаря. Президент відвідував її один раз і то з інспекційною поїздкою. Прем’єр-міністр і Голова Верховної Ради, котрі за статусом мають право тут відпочивати, правом цим скористатися не поспішають. Що робити далі з природним комплексом у сорок тисяч гектарів, із тваринами, серед яких навіть зубри є, з фермою з розведення диких качок, з розвиненою, але дуже специфічною інфраструктурою і з персоналом у 272 чоловіка Ігорю Тарасюку на сьогодні не зрозуміло.
На його думку, тут можна зробити заповідник чи своєрідний парк відпочинку. У будь-якому разі, об’єкт мусить приносити прибуток, а не простоювати місяцями в очікуванні недовгого візиту високих гостей. Державне управління справами разом з природоохоронними відомствами має намір найближчим часом вирішити долю всіх тринадцяти офіційних резиденцій і цілої низки супутніх об’єктів. При цьому обіцяють, що ні про яку риболовлю чи полювання на цих територіях надалі не йтиметься. А якщо вам, приміром, захочеться на шашличок із друзями вибратися чи, скажімо, верхи красивими місцями покататися, то, як сказав І. Тарасюк: “Це не проблема, можете звертатися безпосередньо до нас, ми все вирішимо”.

P. S. Телефони Державного управління справами ви можете довідатися в довідкових службах.