Прес-служба запросила проїхатися районом із главою облдержадміністрації вихідного дня.
Організатори поїздки дуже вже хотіли подивувати журналістів. Їдемо до Баштанки. У Баштанському районі замість самовбитого Володимира Артеменка вирішив балотуватися до облради Олександр Садиков.

Олександр Валерійович у демократично-святковому вбранні і туфлях на босу ногу з’явився на платформі міжміського автовокзалу. Зав’язалася невимушена розмова з перевізниками. Їх обурення зводилося до того, щоб заборонити незаконне (на їхню думку) перевезення пасажирів у маршрутках. До розмови долучається жінка: “Хто тут головний?”. Її намагаються відтіснити від “головного” і розібратися без сторонніх вух. “Я не розумію, чому за проїзд до Нового Буга у старому, розбитому ЛАЗі я мушу платити 13.50? А маршрутка везе вдвічі швидше і за 10”. На аргументи перевізників, що, мовляв, у нас квитки дають, страховку забезпечують, жінка компетентно парирує.
— У маршрутках квитки також дають. Тільки вимагати треба. І страховий збір там прописаний.
Підійшов час відправлення рейсового автобуса. На 27-му місці — глава облдержадміністрації. Сідають відповідно до виданих квитків журналісти і пасажири. Народ розуміє, що відбувається щось незвичайне. Йому і пояснюють: “Дорогі пасажири! З вами в автобусі їде глава облдержадміністрації Олександр Садиков. Під час руху ви можете поставити йому будь-які запитання”.
Бажаючим поставити запитання виявився один молодий чоловік. Щоправда, прошептав його на вушко першій особі. Тож про що було запитання і яка відповідь, почути не вдалося. А в інших, якщо і були питання, то поставити їх не встигли, бо представницька публіка на чолі з главою вийшла через кілометрів п’ять, у Горохівці. Демократію теж потрібно дозувати. Далі добиралися “на своїх” — джипах і РАФику.
Першою “активною точкою району” став баштанський ринок. Це місце вибрали для “об’єктивної оцінки ситуації”. Пройшовши рядами, голова обладміністрації з’ясував, що на ринку не торгують місцевою ковбасою. Мабуть, це відкриття спричинить за собою якісь заходи. Але все-таки інтерес до ковбаси було задоволено, й Олександр Валерійович купив грамів триста улюбленого в народі продукту.
Спілкування з продавцями звелося до з’ясування, чи знають вони, хто перед ними, і наскільки добре стало жити за нової влади. На перше запитання знали відповідь практично всі — звістка по ринку розлетілася швидко. А от щодо кращого життя народ мовчки знизував плечима. Зрештою, задовольнившися відповіддю, що “не гірше, ніж за старої влади”, Садиков проїхав до рибного павільйону.
Треба сказати, що й у рибному, і в м’ясному павільйонах монолог першої особи зводився до проблеми розведення свиней. У цій справі відчувався професіональний підхід. Чого не сказати про ситуацію з цінами й оцінками врожаю. Ще в Горохівці Олександр Валерійович, звертаючись до журналістської братії, поєхидствував: “Нічого, мовляв, що не позую на тлі пшеничного поля?” Позувати, звичайно, не обов’язково, але хоч якусь інформацію про врожай у період жнив в області хотілося б почути.
Наступною “активною точкою” виявилася церква села Добре, куди ми приїхали на весілля. Через півтори години дочекалися виходу молодят. Олександр Валерійович подарував молодим відеокамеру і побажав постаратися в плані поліпшення демографії. На що втомлена наречена на солідному місяці вагітності відповіла: “Вже постаралися”.
Далі організатори спробували задовольнити голод і спрагу вічно заклопотаних цією темою журналістів. Зробили похід до місцевої забігайлівки. Там за столиками мирно смакували пивом та горілкою особи характерного кольору. Аніскільки не бентежачись (ось вона — близькість до народу!), дружно всідаємося за стіл. Щоб не відрізнятися від сусідів, теж п’ємо пиво і ведемо великосвітську бесіду. Поруч з керівником області — особливо наближені. Вони радісно й підлесливо відповідають на запитання глави приблизно такого змісту:
— А як народ ставиться до того, що я розмовляю російською мовою?
— Та це чудово! Прекрасно! Оригінально! Набагато краще, ніж перекручувати українську.
“А як народ ставиться до...?” Й усе в такому дусі. Відповіді наведено вище.
Наступний пункт — пологовий будинок. На німе запитання “Навіщо?” відповідь: “Там народилася дівчинка”. На ще більш німе запитання “То й що?” почули просто чудову відповідь, що підкреслювала знання главою облдержадміністрації народних прикмет. “За останні кілька днів у Баштанці народилося четверо хлопчиків і чотири дівчинки. Якби наступним був хлопчик — до війни”. Питань немає. Ясна річ, до пологового відділення нас не пустили. Зате взяли подарунки — по пачці памперсів і по дитячій пляшечці із соскою.
Через два дні Олександр Садиков знову навідався до Баштанського району. Цього разу все було набагато цікавіше. Журналісти були задоволені тим, що вдалося потрапити на ферму, де розводять страусів. Справді цікаве підприємство й успішне застосування нових технологій. Щоправда, дещо зіпсувала настрій розбита дорога. Зате після екскурсії фермою був “хліб і видовища”. З видовищ особливо запам’яталися клоуни. Які залишилися.
За дві поїздки матеріалів зібралося негусто (страусів не беремо до уваги). Чому? Бо не було як такого інформаційного приводу. Усі ці передвиборні вояжі мали мало спільного з “об’єктивним вивченням ситуації в районі”. А глава облдержадміністрації у спілкуванні з народом цим народом не вельми й цікавився. Чергові безглузді запитання, на які й відповісти нема чого.

Миколаївська область.