Якщо вийти в поле сільгосппідприємства імені Щорса і стати поміж зелених рядків цукрового буряку, що побігли до обрію, то й на думку не спаде, що деінде на Харківщині вже просять за кілограм цукру більш як 5 гривень. Старожили такого не пам’ятають, щоб дефіцит солодкого дістався і глибинки. Виробляти стали менше чи споживати стали більше? Записувати всі “гріхи” на цукроварів тут уперто відмовляються. Лукаво зиркають
з-під картузів, пихкають цигарками у вуса й агітують їхати по відповідь до Чапаєвого, на цукрозавод ЗАТ СГП “Цукрове”.
Не хапаючись за тростину
Дорогою на Чапаєве з’ясовую деякі цікаві подробиці. Це підприємство іноді називають Циглерівським, бо воно має ще дореволюційну історію. Так називали акціонерне товариство, яке купило землю під виробництво цукру з буряків у брата царя Миколи другого — великого князя Михайла Олександровича. Між іншим, контрольним пакетом акцій Циглерівського АТ володів колись член славетної династії цукрозаводчиків Павло Іванович Харитоненко.
Сьогодні ЗАТ СГП “Цукрове” здатне переробляти 3 тисячі тонн буряків на добу. Тож, можна сказати, є типовим підприємством галузі, яке не переробляє цукрову тростину. Три роки тому воно ввійшло до Агропромислової асоціації “Група компаній “Укррос”, в якій працюють і значно потужніші підприємства. Місцевим сільгоспвиробникам ніби того й треба було. За сучасного рівня технології вирощування солодких коренів та теперішньої цінової нестабільності в кожен гектар щороку слід вкладати до 4 тисяч гривень. А де візьмеш? Та ЗАТ СГП “Цукрове” готове вкладати навіть більше, оскільки обстоює розквіт традиційного цукроваріння. Кажуть, що торік воно авансувало вирощування цукрових буряків насінням, засобами захисту рослин, добривами, пальним, зрештою, живими грішми, аж на 8 мільйонів гривень. Бурякоздавальники не уявляють свого бізнесу без співпраці з переробниками і на підтвердження своїх слів кивають у бік новеньких бурякозбиральних комбайнів фірми “Хольмер”. Очевидно, що так і є, бо обсяги сировини, завезеної заводом на переробку, з року в рік зростають. Торік проти попереднього сільськогосподарського сезону — на 30 відсотків. І це за умов, що в області посіви під цією сільськогосподарською культурою скорочуються. Середня заробітна плата в ЗАТ “Цукрове” сягнула 680 гривень. Тож працювати тут вміють. Щоправда, цього року, як подейкують, дехто з конкурентів уже зловтішно іронізує: мовляв, побачимо, як усе поверне... Що і як, краще розпитати самого генерального директора ЗАТ Сергія В’юнника.
Не з шашкою наголо!
Наше авто надибало цукрозавод кілометрів за сто від Харкова. Аби не адреса, можна подумати, що це котресь із підприємств на околиці Києва. Перш ніж завітати до генерального директора в кабінет, я напросився оглянути виробництво. І, чесно кажучи, приємно здивувався. Варіння цукру — автоматизоване. Мийне відділення здатне прийняти 6 тисяч тонн цукрових буряків. У бездоганному стані випарна станція, вакуум-фільтри, газова піч... Не знаю, з якої нагоди селище пов’язали з ім’ям славетного командарма, але до наступу на цукор-2005 тут готуються не з шашкою наголо. На складах, розрахованих, до речі, на зберігання 25 тисяч тонн цукру, неприродно порожньо (останнє продали кондитерам ще у травні. — Авт.). Мабуть, ми таки не вповні усвідомлюємо наслідкі своєї ж політики. Цього року різко додало споживання, активізувався експорт кондитерських виробів до близького і далекого зарубіжжя. Великі промислові партії цукру “кондитерка” поглинула ще на початку літа, до сезону, коли починають варити варення. Чи не тому у глибинці не сприймають на віру “арихметику” Національної асоціації виробників цукру стосовно обсягів споживання солодких кристалів у літні місяці і не визнають звинувачень у змові?!
За словами Сергія В’юнника, сучасне оновлення основних фондів — почасти заслуга колективу, однак переважно — технічного директора Агропромислової асоціації “Група компаній “Укррос” Валентина Щуцького, котрий зробив технічний аудит для шести підзвітних “Укрросу” заводів правилом. Наоко, це потягне 2—3 мільйони гривень капіталовкладень на рік, і генеральний директор це підтверджує. До речі, не приховував він і того, як завод авансуватиме бурякоздавальників цього року — вже зараз набігло 8 з гаком мільйонів гривень (на сьогодні вже викуплено близько 70 тисяч тонн цукрового буряку), а до кінця сезону цукроваріння витрати за цією статтею можуть підскочити до 12 мільйонів гривень. Подумки я мимоволі лічив мільйонні капіталовкладення, обгрунтовуючи ще непевний, але дуже важливий висновок. Бракувало, може, кількох основних показників виробничо-господарської діяльності підприємства. І ось: торік завод заготував понад 203 тисячі тонн сировини і виготовив майже 25 тисяч тонн цукру, посівши друге призове місце в неофіційному змаганні цукроварів області. Це за два місяці роботи, незважаючи на 12 місяців сплачування податків у бюджети всіх рівнів (тільки до Пенсійного фонду і податку на землю торік сплатили близько
3 мільйонів гривень). І я збагнув для себе: якщо люди вкладають у цю справу стільки грошей і здоров’я, то вони нікому і нізащо не дозволять довести до занепаду свій завод.
Люди вкладають гроші в людей
— Якщо втратити завод зовсім, — сказав раптом чужим голосом Сергій В’юнник, — це означає позбавити засобів для існування близько чотирьох тисяч мешканців селища, залишити без соціальної підтримки їхні сім’ї. Уявити тільки, що район не одержить більш як 50 відсотків податкових надходжень. Адже, по суті, інвестори сьогодні вкладають гроші в людей. Чапаєве — маленька зморшка на долоні країни, але по ній можна прочитати долі тисяч людей...
Я згадав раптом розповідь, яку почув від сивого дідуся на подвір’ї. Років із п’ятнадцять тому в селищі відкрили Будинок для одиноких ветеранів — восьмикімнатний, з вікнами на сонячний бік. Цукрозавод порівну з бурякорадгоспом забезпечували власним коштом чотириразове харчування, одяг, комунальні послуги. (Кажуть, що з допомогою заводу тут справляють весілля, проводжають в армію, в останню путь. — Авт.). Але ось вже кілька років, як бурякорадгосп перетворився на ВАТ “Насіннєве”, а цьогоріч воно змінило власника і відмовилося від такої благодійності. У ветеранських вікнах ніби потемнішало. З липня місяця, казав дід, керівник ВАТ “Насіннєве” заборонив навіть продавати продукти (м’ясо, молоко, хліб) для заводської їдальні, звідки везли їжу. “За віщо, питається, тому ж бурякорадгоспу віддали кращі роки свого життя, “Насіннєвому” — земельні паї і навіть квартири, якщо не дають дожити свій вік тихо вкупі?! А воювали за віщо?”
Розмовляючи із Сергієм В’юнником, я бачив у ньому і досвідченого керівника підприємства, зацікавленого у високих виробничих показниках, і чуйну людину, в якої болить за долю отого маленького українця, про що ми так багато зараз чуємо. За шість місяців поточного року прямі витрати на утримання Будинку ветеранів і організацію благодійних обідів з боку ЗАТ СГП “Цукрове” становили 45 тисяч гривень.
Я переконався, що тут, як і на інших цукрозаводах Агропромислової асоціації “Укррос”, уміють лічити гроші і знають, куди їх вкладати. І все-таки не міг не запитати, що заводу дає членство в Агропромисловій асоціації “Група компаній “Укррос”. І почали загинати пальці: фінансова стабільність (доступ до кредитних ресурсів таких відомих фінансових установ, як “Укрексімбанк” та “УкрСибБанк”), залучення найсучасніших технологій вирощування цукрових буряків і виробництва цукру, розумна маркетингова політика (єдині підходи до роботи з виробниками, комплексне обслуговування тощо), корпоративне планування та інше. У генеральному директорові говорить оптиміст:
— Вже залучаються кредитні ресурси під авансування врожаю 2006 року. Кредитувати почнемо з серпня...
Після приїзду в Київ я зателефонував Олексію Крутибічу, виконавчому директору Агропромислової асоціації “Група компаній “Укррос”.
— Ми впевнені, що “Цукрове” має добрі перспективи. Там працюють талановиті люди, яких очолює вправний, дуже досвідчений керівник. Тож і цього року, і надалі маємо надію, що цукрозавод залишиться одним із лідерів серед цукроварів Харківщини.
