На запрошення Міністерства закордонних справ Японії в Токіо перебував народний депутат України Ігор Осташ. Він був першим гостем щойно започаткованої Програми розвитку партнерства у XXІ столітті. А 20—23 липня відбудеться візит Президента України Віктора Ющенка.

Коли літак наближався до токійського аеропорту “Наріта”, всі побачили рівненькі смуги рисових полів, що виблискували на сонці дзеркальними водними поверхнями. Рис — японський хліб. Але яким було моє здивування, коли мій колега — японський депутат Яцу Йошіо гордо повідомив мені, що його округ, який є “житницею Японії”, називають “японською Україною”.
Поселили мене у токійському готелі “Імперіал”, і я одразу потрапив у самісінький епіцентр токійського життя, бо саме у цьому готелі має відбутися весілля японської принцеси Саяко, яка отримала при народженні титул Норі-но-мія (принцеса Норі). Принцеса готується одружитися з чиновником міської адміністрації Токіо Йосікі Куродою. 35-річна принцеса Норі є донькою імператора Японії Акіхіто та імператриці Мітіко. Відповідно до традиції імператорського дому Японії принцеса Норі, взявши цей шлюб, буде позбавлена імператорського достоїнства та стане простою жінкою. До принцеси Норі відмовитися від монархічного статусу в обмін на матримоніальний у 1983 році зважилася принцеса Масако, друга донька принца Мікаса, яка одружилася з простолюдином. До неї цей вчинок вперше в японській історії здійснила принцеса Такако, донька імператора Хірохіто, яка одружилася в 1960 році.
Моя програма перебування розпочиналася з ... сумо. Саме так, з відвідин найпопулярнішого японського спортивного турніру з цього імператорського виду спорту.
Несподівано відкрив для себе надзвичайно зарегламентовані правила, зрештою, як і все японське життя, в якому на першому місці його величність Порядок. З’ясувалося, що сумоїсти, залежно від рангу, мають право на... певну заколку в спеціальній сумоїстській зачісці.
Але найбільше здивування чекало мене у Музеї сумо, бо виявилося, що найвизначніший чемпіон за всі роки Тайкхо має ... українське походження. Батько цього унікального велета — родом із Зачепилівського району Харківської області.
Тайкхо став наймолодшим чемпіоном уже в 23 роки, здобув звання йокодзуна.
Нашому великому чемпіонові днями виповнилося 65 років, і хочеться щиро привітати цю славну і мужню людину з ювілеєм. Наче як логічне продовження великої кар’єри є харківська секція сумо, і може, незабаром загін кращих сумоїстів, серед яких болгарин на прізвисько Чорне море, росіянин Русская гора, а найсильнішим сумоїстом на сьогодні є монгол Асасьорю, поповниться українськими атлетами.
Сумо має багато символів, подібних до українських: сіль, вода і ... вигнання злого духу. Так, перед поєдинком на арену розкидають сіль. Це прохання до богів прогнати злих духів та вберегти борця від травм. Для всіх борців на один день вистачає 45 кілограмів солі. Після цього обидва борці виконують низку рухів. Вони повільно піднімають свої стегна, двічі вдаряючи по ним долонями, потирають руки та широко розводять їх в боки, долонями донизу. Цей ритуал прийшов з сивої давнини, коли поєдинки проводились просто неба, тоді борці виривали траву та використовували її росу для очищення рук. Такі рухи також показували відсутність зброї.
Вода також є важливою частиною ритуалу сумо. Дерев’яне відро, наповнене “водою сили”, ставлять біля арени, щоб бійці могли прополоскати рота та символічно очистити тіло. Підвішена над помостом пурпурова фіранка також символізує воду, яка покликана заспокоювати агресивність бійців. Отож сіль та вода розглядаються як талісмани, покликані вберегти борців від неприємностей.
Перед поєдинком борці виконують ще один ритуал: стоячи в центрі арени, вони високо відводять в бік одну ногу, потім сильно притопують нею, після чого повторюють те саме іншою ногою. Таке ритуальне притопування є основною розминальною вправою, яка укріплює м’язи нижньої частини тіла. Кажуть, що спочатку воно мало метою роздавити злих духів у землі.
Програма перебування була насичена багатьма цікавими зустрічами.
У парламенті я зустрівся з головою Комітету у закордонних справах та з питань оборони Палати Радників випускником Гарвардського університету Йошімасою Хаяші.
Приємною була зустріч з Генеральним секретарем парламентської Асоціації японсько-української дружби Хакуо Янагісавою. Він збирається в Україну. Разом з ним, вірогідно, приїде і керівник представництва “Тойоти” в Росії. “Тойота” наважилася будувати потужний завод у Санкт-Петербурзі. Хтозна, можливо, наступний буде в Україні.
Як парламентарій, я, звичайно, передусім поцікавився роботою японського законодавчого органу. Парламентські дебати часом нагадували мені Україну. Ключовим питанням стала дискусія навколо приватизації державної на сьогодні пошти. Ліберальна партія, тобто партія влади, виступає ініціатором приватизації. Опозиція категорично проти, мотиви — соціальні. Чи не буде різкого скорочення поштових відділень, чи не постраждають люди у віддалених районах, чи не подорожчають послуги. Усе, як у нас. Але цілком реально, що саме це питання визначить переможця наступних парламентських виборів.
Також я мав низку цікавих зустрічей у Міністерстві закордонних справ: з Першим заступником міністра закордонних справ Ішіро Айсавою, Генеральним директором Бюро з європейських справ МЗС Ішіро Коматсу, директором відділу Центральної та Південно-Східної Європи МЗС Акіро Імамурою, а також з Терухіко Шінадою, який відповідає за технічну допомогу Україні в Бюро економічного співробітництва МЗС.
Однією з важливих тем було виділення кредиту аеропорту “Бориспіль”. У жовтні 2004 року Японією було прийнято рішення про надання Україні Японським банком міжнародного співробітництва (ЯБМС) ієнового кредиту в розмірі близько 172 млн. доларів США для здійснення проекту реконструкції міжнародного аеропорту “Бориспіль”. Відповідна угода була підписана цього року в Києві, після чого її ратифікувала Верховна Рада України. Мої візаві вважають цей кредит першою ластівкою, від якої залежатимуть наступні проекти. Такими можуть стати міст у Миколаєві, друга черга терміналу в “Борисполі”, кредити для малого і середнього бізнесу.
У кінці липня 2004 року набула чинності Угода між Урядом України та Урядом Японії про технічне співробітництво та грантову допомогу. Передбачається, що зазначена угода дасть можливість відновити повноцінну діяльність Японського центру в Україні, надасть нового поштовху реалізації в нашій державі різноманітних проектів технічної та грантової допомоги уряду Японії. Японський центр буде локалізовано у Політехнічному університеті. На меті цього центру також і допомога українським підприємцям.
Мені як голові Тимчасової спеціальної комісії по Тузлі було цікаво дізнатися, що японці мають свою Тузлу, острів Окіноторішіма, який належить до префектури... Токіо, хоча розташований від Токіо на відстані 1730 кілометрів. Дуже багато уваги приділяється захисту цього острова від розмивання. Такий досвід міг би стати дуже корисним для України, перед якою постають подібні проблеми.
Багато розмов точилося навколо реформи в ООН та Проекту резолюції про реформування Ради Безпеки, яку вносять Бразилія, Німеччина, Індія та Японія.
Японія — це країна, велика роль якої у міжнародних відносинах не може бути поставлена під сумнів. Ця роль, безумовно, має бути відображена у міжнародних організаціях, зокрема найбільшій та найголовнішій з них — Організації Об’єднаних Націй. Цього року ООН святкує своє шістдесятиріччя, але, незважаючи на те, що з 1945 року у світі мали місце величезні зміни, головні керівні органи ООН за увесь цей час не зазнавали практично жодного реформування. Насамперед, звичайно, йдеться про Раду Безпеки, яка мусить, щоб діяти максимально ефективно, відображати якомога чіткіше реалії сучасного світу. Так, виникає нагальна потреба збільшення кількості постійних членів цього органу, щоб охопити всі країни, які за своїм потенціалом, рівнем розвитку та активною діяльністю відіграють глобальну роль на міжнародній арені. Першою серед таких країн є, звичайно, Японія. Крім усього іншого, ця країна є другою після США за розміром внеску до бюджету ООН, є найбільшим у світі донором (її доля у загальних міжнародних пожертвах задля розвитку освіти становить 21 відсоток, охорони здоров’я — 13, екології — 29, сільського господарства — 34 відсотки).
Я гадаю, що включення Японії до Ради Безпеки ООН як постійного члена було б абсолютно виправданим з усіх поглядів та цілком справедливим. Тому, переконаний, що Україні слід активно підтримати це питання у переддень та під час Пленарної сесії високого рівня, яка має відбутися у вересні цього року.
Дуже пізнавальною була зустріч з професорами-каліграфами. У жовтні відбудеться велика виставка каліграфії у Києві, на яку приїдуть понад сто найвідоміших метрів каліграфії. Свої роботи вони подарують Україні. Так що у нас є добрий шанс відкрити музей японської каліграфії.
Після Токіо наступним місцем мого перебування стала Хіросіма. По дорозі до цього міста ми відвідали мальовничий острів з давнім монастирем. Цю пам’ятку занесено до реєстру ЮНЕСКО. Перша несподіванка — на найвиднішому місці — діжки з саке, які презентували жертводавці. Цікаво, як би відреагували наші віруючі, якби пожертви складали діжами з самогоном?
Нам пощастило — у монастирі ми потрапили на весілля. І тут ще один обряд пов’язаний з саке — наречена наливає батькам склянку цього п’янкого напою. Цікаве весільне вбрання нареченої: висока накидка білого кольору, трохи подібна за формою на папську тіару. Але коли дізнаюся, чому саме такої форми, то тут вже не до папи. Ця накидка пов’язана з ... рогами. Саме так. Але у японців, на відміну від нас, роги — це тільки жіночий атрибут. І це символ сердитої жінки. Коли вона зустрічає як Одарка Карася японця, то якраз наставляє роги. І тому на весілля наречена одягає це шапо, щоб приховати ці жіночі принади, себто роги.
Хіросіма ще раз підтвердила, наскільки близькими є український та японський народи. Обидва вони постраждали від атома — від ядерного бомбардування та Чорнобильської катастрофи. Можливо, тому співпраця у цій галузі є така насичена.
Понад десять років реалізуються багатопланові програми досліджень медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Нагасакським університетом, Інститутом вивчення захворювань, пов’язаних з вибухом атомної бомби та Національним центром радіаційної медицини АМН, Інститутом ендокринології ім. В. Комісаренка НАН України. Нині троє молодих українських вчених-біологів працюють і підвищують там свою кваліфікацію під керівництвом японських науковців.
У липні 2003 року у зв’язку з необхідністю наближення теоретичного курсу до конкретних умов роботи українських АЕС прийнято рішення про перенесення частини стажувань з Японії до України. У вересні 2003 року на базі Південно-Української АЕС за участю японських фахівців успішно проведено семінар-практикум з питань ядерної безпеки. У листопаді 2004 року подібний семінар організовано на базі Запорізької АЕС. У його роботі взяла участь делегація на чолі з директором Японського інформаційного центру енергосистем Х. Нівою. Японські спеціалісти також відвідали Севастопольський національний інститут ядерної енергії та промисловості з метою обговорення перспектив двосторонніх відносин.
Загалом з початку двостороннього співробітництва за урядовими програмами технічної допомоги у стажуваннях та навчальних програмах в Японії взяло участь понад 100 українських фахівців.
16 лютого 2004 року уряд Японії спільно з ООН прийняли рішення надати допомогу для реалізації проекту “Допоможемо фізичним особам подолати страх, проблеми та ризики в громадах, які постраждали від Чорнобильської аварії” в рамках Програми розвитку ООН у розмірі на загальну суму понад 1 млн. доларів США. Цей проект має на меті надати сприяння громадам, які мешкають на територіях України, постраждалих від Чорнобильської аварії. Також Україна отримала перший грант загального типу на вдосконалення рівня медичного обладнання Української спеціалізованої дитячої лікарні “Охматдит” (понад 6 млн. доларів США).
З Хіросіми я переїхав до Нагойї, яка цього року стала всесвітньою столицею, гостинно прийнявши “ЕКСПО-2005”.
Виставка вразила своєю екологічністю, новими біотехнологіями, ідеями збереження довкілля. Щоб потрапити до павільйону “Тойоти”, треба вистояти в черзі шість годин. І тоді ви почуєте звучання оркестру роботів, і побачите авто майбутнього, зроблене із рослинних матеріалів. Мені вдалося на ньому покататися.
В українському павільйоні (наша держава мала тут окремий великий павільйон вперше) — великі яскраві соняхи і ... паперові пропелери наче з нашого дитинства. На виставці — історичний зріз від Трипілля до космічних польотів. Одразу біля входу потрапляєш у полон троїстих музик. Але що особливо вражає, так це черга до українського ресторану — від японців немає відбою. Борщ з варениками та голубцями тут знищують миттєво. Воістину, шлях до серця японців (читай і українців) лежить через їх шлунок. Наш виставковий колектив намагається вкласти душу в свій павільйон. І це їм вдається.
Ще одним містом, відвідування якого входило до програми, було Кіото — місто-побратим Києва ще з радянських часів. Кажуть, що нову столицю назвали у дивний спосіб — переставили місцями склади — Кіото — Токіо.
Перше, що впадає у вічі, як збережено історичні пам’ятки. Цікавлюся у кіотян, чому в місті немає хмарочосів. Відповідь зацікавить київських будівельників: висота будинків обмежена — максимум 60 метрів. Стара столиця і одне з найстаріших міст Японії ревно береже своє неповторне історичне обличчя.
Імператорський палац у Кіото вражає своїми архітектурним ансамблем і парковим мистецтвом. Гуляючи палацом, згадав нашу парубоцько-дівочу “Била мене мати” у тому місці, де “на двері воду лила, щоби не скрипіли”. У палаці все навпаки. Щоб ніхто не прошмигнув непомічений, підлога спеціально зроблена так, щоб скрипіла. Два шари дерева з’єднують металеві скоби, які при наступанні входять у дошку зі страшним скрипом. Мабуть, економили на варті. А може, сучасним мамам запозичити цю нехитру технологію?
Кіотський Хрещатик вражає гостей тим, що він, як критий стадіон. Пішохідна галерея повністю під дахом. Тому людно навіть у дощ. А ще ілюмінація, яка вражає великою кількістю ... червоних ліхтарів. В Японії це — не те, що ви подумали. Це ознака дешевих кафе і ресторанів. Теж треба заманювати клієнтів.
Виявляється, у Кіото є ресторан “Київ”. Але яким було моє здивування, коли ресторан виявився... російським. Класний бренд, який “стибрили” наші брати. Може, треба новий український ресторан назвати “Москва”. Усе-таки як-не-як Москву заснував київський князь, якого, подібно до російських господарів кіотського ресторану, називали Долгоруким.
Чайна церемонія у Кіото повертає нас у XVІІ століття, коли ця традиція набула найвищого розквіту за часів великого чайного митця Шітаку. До цього часу залишається загадкою смерть цього майстра, який буцімто загинув тому, що була підозра у можливому отруєнні тогочасного властителя під час чайної церемонії. Однак імовірнішою є інша версія, за якою його красуня-дочка впала в око повелителю, а Шітаку не захотів її віддавати до гарему. Що мене особливо вразило у чайній церемонії, так це вхід до кімнати, де вона відбувається. Це фактично низький лаз, який має дуже важливий зміст. Кожен, хто входить у чайну кімнату, є рівний серед рівних і змушений ставати на коліна, щоб увійти всередину. І простий смертний, і людина влади.
Неподалік від Кіото на горі розташований найбільший в Японії цзен-буддистський храм. Там мені вдалося задзвонити у дзвони і взяти участь у ритуалі збирання каміння. Біля храму стоїть звичайний невеликий монумент, на який складають підібрані камені. Якщо камінь, який ти поклав нагору, не впаде донизу, то твоє бажання збудеться. Тобто треба проявити вміння збирати каміння і покласти його так, щоб воно не падало. Час збирати каміння...
Не перестаєш дивуватися, як японці люблять і бережуть природу. Навіть на японському паспорті ви знайдете квітку лотоса — один з найважливіших японських символів. Одним з символів Токіо є дерево Гінгко, ще іншим є птах — озерна чайка.
Хоча домінує тут беззастережно сакура. Колись МЗС Японії подарувало Санкт-Петербургу тисячі саджанців сакури. Може, і для киян настав час розбити такий парк.
Популярний у нас короп виявляється також символом чоловічої сили в Японії. У травні святкується день хлопчиків, до якого спеціально роблять коропів — так і напрошується сказати — “хлопчик-коропчик”. Велика повага до мужчин також проявляється в тому, що у театрі “Кабукі” навіть жіночі ролі довіряють грати лише чоловікам.
Взагалі, японська культура є надзвичайно цікава та багато в чому екзотична для нас. Незважаючи на це, співробітництво між нашими двома державами розвивається у цій сфері досить активно.
Триває діяльність Конференції україністів Японії при Токійському університеті. У листопаді 2004 року відбулося її 19-те засідання. Було виголошено доповіді на теми української історії, мови та культури.
У березні цього року уряд Японії в рамках Програми японської офіційної допомоги розвитку надав сьомий культурний грант Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка для обладнання лінгафонної лабораторії та придбання аудіовізуального обладнання на суму 430 тис. доларів США.
Значний позитивний резонанс в широких колах японської громадськості мав вихід у світ українського перекладу книги Її Величності Імператриці Мітіко “Будувати мости” (2003 рік), а також двох книг поезій японською мовою Л. Скирди “Сад любові й сонця” (2002 рік) та “Чарівна мушля” (2004 рік).
Серед найпомітніших подій в галузі україно-японського культурного співробітництва можна також назвати щорічні гастролі Національного академічного театру опери та балету імені
Т. Шевченка. Українські артисти у листопаді — грудні 2004 року в одинадцятий раз відвідали японську столицю та багато інших міст країни, презентуючи прихильникам балетного мистецтва виставу “Лускунчик”. Гастролі українських майстрів балету щороку набувають широкого розголосу в культурних колах та ретельно висвітлюються в засобах масової інформації цієї країни.
Торік в Японії плідно виступала з концертами О. Степанюк — учениця славетної української співачки Є. Мірошниченко, яка також співала для Імператорської сім’ї.
У серпні 2004 року українські мультиплікатори взяли участь у X Міжнародному фестивалі анімаційного кіно, який пройшов у Хіросімі. Робота С. Коваля “Трамвай № 9 продовжує шлях” відзначена спеціальною нагородою журі.
Останні події в Україні, пов’язанні з президентськими виборами, стали інформаційним проривом в плані ознайомлення японців з нашою державою. Так, лише у грудні 2004-го — січні 2005 року в японських ЗМІ загалом було опубліковано 2894 статті на українську тематику, з яких позитивних — 432, нейтральних —2377, негативних — 85.
Насамкінець хотілося б щиро подякувати Надзвичайному і Повноважному Послу Японії в Україні Кіщіро Амае та України в Японії Юрію Костенку за їхню теплу увагу та сприяння у здійсненні візиту до Країни сонця, що сходить.


Ігор ОСТАШ, народний депутат України.