Настя Гончарова впала з балкона четвертого поверху сталінського будинку. Її падіння пом’якшили гілки розлогого каштана і скопана під ним земля. Від більш тяжких травм, а то і смерті семирічну дівчинку врятував її сонний стан. Якби вона була у свідомості й напруженні, наслідки могли бути сумніші, стверджують лікарі.
День трагедії
Сталося це 9 травня 2004-го. Бабуся з дідусем були на дачі, мама Насті — на роботі. На господарстві залишилася Світлана, рідна тітка непосиди.
Того ранку, доки племінниця спала, Світлана спустилася в двір: як у добрі післявоєнні роки воду в кварталі доставляли машиною. Повернувшись додому, дівчина не побачила Насті в постелі. Не знайшовши її в квартирі, Світлана вибігла на балкон і наштовхнулася на стілець. Подивилася з 15-метрової висоти вниз і зомліла.
Молода тітка і сьогодні картає себе за те, що сталося. Але якщо була б вода в крані, Світлана не вийшла б із квартири, а племінниця не виглядала б тьотю з балкона. До слова, двері кмітлива дівчинка відчинила сама...
Хоча як там було, у дівчини на все життя залишилася зарубка на серці: дітей треба оберігати не лише від сірників, а і від балкона і ще від багато чого, що таїть в собі лихо.
Невідкладна допомога все відкладала
— Скажемо, від горе-лікарів, — розповідає з гіркотою Людмила Титова, бабуся Насті. — Три тижні онука перебувала в лікарні, з якої я правдами-неправдами намагалася її забрати, а лікарі всіляко перешкоджали цьому.
Знайома до болю ситуація. Слуги Гіппократа часто поспішають виписати важко хворого, приреченого пацієнта, щоб не брати відповідальності за його життя. Або ж тримають необґрунтовано, прагнучи не виносити сміття з хати, тобто свої помилки на суд колег з інших закладів. Окремі чистоплюї в білих халатах скоріше залікують людину, доведуть її до кризи, ніж визнають своє невігластво. Але ж сказано: «Не нашкодь!».
...Настю Гончарову забрали в четверту лікарню невідкладної допомоги, призначення якої — надавати першу допомогу, рятувати життя. Ставити ж на ноги, лікувати — прерогатива спеціалізованих медзакладів.
Юрист за освітою Людмила Титова знає свої права. Але спочатку вона розслабилася, занадто довірилася лікарям четвертої. І не без підстав: свого часу вона потрапила в цю лікарню з трьома (!) переломами хребта. І її виходили, повернули до повноцінного життя, на краю якого вона стояла не один раз. Як не дякувати своїм рятівникам, як не довіряти їхнім рукам?!
Дякувала, довіряла. Але через кілька днів наштовхнулася на стіну нерозуміння і байдужості. Лікар, відчула, щось недоговорює, з меддокументами не знайомить, про переведення до іншої лікарні чути не хоче. Чому? Адже онука знаходилась в стані, який не загрожував життю. Переламано ліве стегно. Зробіть знімок, вжийте належних заходів. Переконайтеся, що у дівчинки немає струсу мозку, з внутрішніми органами все в порядку і відпустіть доліковуватися до фахівців. Але ж ні, вставили спицю, підвісили ніжку під вантаж і... Нехай зростається?
— За такого «лікування» онука могла перебувати в лікарні місяці. Водночас мене «годували» запевненнями: мовляв, операцію робити немає потреби, всі дослідження проведено.
З’ясувалося, не всі. Що ще більше стривожило родичів Насті, якій її величність Недбалість, судячи з усього, готувала інвалідність. Усвідомивши небезпеку, неспокійна бабуся помчалася до костоправів у найкращому сенсі цього слова. Від дилетантів вони відрізняються найвищим професіоналізмом і щирим ставленням.
Корольков та інші
Харкову, як, утім, і всій Україні поталанило: у нас є чудовий Інститут патології хребта і суглобів ім. М. Сітенка, відомий в усьому світі.
Коли Титова звернулася туди по допомогу, в закладі чергував Олександр Корольков — професіонал, котрий обожнював дітей.
Із резюме. Олександр Корольков — травматолог від Бога. Закінчив Одеський медінститут, три роки відпрацював у райлікарні. У Харків на роботу його запросив авторитетний академік Олексій Корж, який майже 30 років очолював інститут. Корольков захистив тут дисертацію. У рік робить близько 200 операцій, до того ж і правою, і лівою руками. Автор 70 наукових статей і 12 патентів.
Напруженість робочого дня знімає в колі родини чи друзів грою в шахи (кандидат у майстри спорту) чи на баяні. Раніше захоплювався бігом на далекі дистанції.
Одна лише розповідь схвильованої бабусі підказала заступнику головного лікаря з експертизи план дій.
— Везіть дитину і знімки.
Онуку виписали з лікарні невідкладної допомоги тільки після попередження порушити проти марудників карне переслідування.
Не коментуючи поведінку колег з четвертої, Олександр Корольков констатував:
— У Насті кінцівка зросталася неправильно, до того ж була вкорочена і деформована. Довелося терміново робити операцію.
Станіслав Шевченко, завідувач відділення, згадуючи випадок річної давнини, відзначив: «Кожний має робити те, що в нього виходить якнайкраще. Зайва амбіційність лікаря може привести до непоправного».
Розумію, лікарська етика не дозволяє світилам аналізувати, оцінювати, а тим паче критикувати працівників лікарні №4. Погодимося: нехай вони самі визначать свій рівень знань і майстерності, як і знання в деонтології...
Квіти від Насті
Після спілкування в тісному (2 х 2) кабінеті на двох з іншим власником «золотих» рук Андрієм Мезенцевим (у Шевченко, утім, «клітка» не більше), йдемо з Олександром Корольковим по палатах. Ось тут лежала Настя, а з нею ще 15 діток.
— У палаті мало вільного місця, не вистачає часом кисню, зате з надлишком душевного тепла, —зазначає зі сльозами на очах одна з мам нещодавно прооперованого Олександром хлопчика. — Син вийде звідси повноцінним — хіба може бути що-небудь важливіше і радісніше за це!
Її хлопчику подовжили ніжку на сім сантиметрів, а буває витягують кінцівку й до 15 (!). Такі ось дива творять руки хірурга-травматолога. Лікують тут, до слова, і вроджений вивих стегна, і клишоногість, і деформацію грудної клітки, і колінні суглоби, і... І це тільки у клініці, де працює Корольков.
Їдуть в Інститут ім. М. Сітенка з усіх куточків країни, з далеких країв колишнього Союзу. До Королькова, Мезенцева (операції на хребті) та інших талановитих Майстрів.
А нещодавно відомим медзакладом зацікавилася прокуратура, яка порушила кримінальну справу і вплинула на громадську думку. Утім, цей «наїзд» заслуговує окремої статті. Як і умови роботи майже півтисячного колективу закладу; зарплати унікальних фахівців (440 грн.); ставлення держави до гордості країни —інституту та його рідкісних за обдарованістю хірургів.
До них йдуть щодня. Хтось, щоб запобігти хворобі, багато хто — щоб виправити помилки бездарних носіїв білих халатів із плямами дрімучої некомпетентності та байдужості.
Не про таких сказано: «Гарний лікар проникливий у визначенні хвороби і мудрий у лікуванні; він ніколи не шкодує себе, допомагаючи своїм пацієнтам, ставлячись до хворих як до особистості».
Це про Королькова і його колег.
Харків.
