Чимало спостерігачів вважають несподіваною заяву уряду, оприлюднену Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, й здивовані її безапеляційністю. Але чи такий уже несподіваний демарш уряду, про авторство якого неважко здогадатися?
Слід нагадати, що Кабмін, як одна з гілок влади, не може оцінювати роботу парламенту, а також що ні Президент, ні уряд не можуть диктувати Верховній Раді, як ухвалювати закони. Заява Кабміну скидається на ситуацію, коли б, приміром, тесля почав навчати шевця шити чоботи...
Чому Кабмін народив таке дивне дитя — заяву про начебто сплановану в залі Верховної Ради провокацію і звинувачення її в тому, що вона спрямована на дискредитацію уряду і Президента?
А що залишається робити Прем’єру, котра чудово розуміє: невідворотно наближається час, коли за ситуацію, передовсім в економіці, доведеться відповідати? Згадаймо її обіцянку в «тронній промові» про піднесення економіки. Що маємо? Значна кількість її галузей в кризі, а приріст промислового виробництва з початку року зменшився з 8,4% у січні до 5% у червні. Тож дуже вигідно перекинути вину за це на когось іншого.
Приміром, на парламент, що не ухвалює закони чохом, тобто пакетом. Але є процедура, котра чітко регламентує ці процеси. У наслідках її порушення ми переконалися, коли пакетним голосуванням ухвалювали поправки до закону про держбюджет. Тоді кілька законів, зокрема про оподаткування малого бізнесу, довелося скасувати. А днями Президент визнав, що відмова від вільних економічних зон — помилка. Тож ми вступили в смугу трагедії помилок. Ніхто не замислювався, з чийого подання? І хто спочатку намагається зробити Верховну Раду дівкою на побігеньках, а потім у цьому її й звинувачує? Запитання, на яке люди, що бодай якось спроможні думати, знають відповідь...
Причиною галасу уряду є, зокрема, неприйняття парламентом законів зі вступу до СОТ? Але мова про вступ ітиме восени, отже, у депутатів достатньо часу, щоб ухвалити закони не на шкоду власній країні. Крім того, нам уже надали статус держави з ринковою економікою? Але навіть це визнання не означає, що відразу станемо членами СОТ. Приміром, Росія чекає цього вже два роки. А днями міністр економіки визнав, що врегулювати цукрову кризу ринковими методами не вдається, доведеться адміністративними...
Чи так уже й важко зрозуміти, чого хоче досвідчений політичний гравець Юлія Тимошенко? Дуже скидається на те, що хоче вона залишити своє прем’єрське крісло до того, як погано споруджений нею будинок завалиться. Але сама вона не може це зробити, бо як у такому разі пояснити цю забаганку? Їй просто необхідно викликати вогонь на себе: піти, але так, щоб не вона сама в цьому була винна. А хто? Ніхто, крім Верховної Ради...
Західні суспільства через такі трюки вже давно пройшли й одразу розпізнають їх. Якщо парламент піде на цю провокацію, то створить для Тимошенко комфортні умови для участі в наступних виборах. Адже громадська думка щодо «поганої» Верховної Ради і «хорошого уряду нашої Юлі» формується...
А сама Юлія Тимошенко, в такому разі, щасливо обминувши потребу звітувати про обіцяне, опиниться на шляху до іншої вимріяної посади...