Інтерв’ю Голови Верховної Ради України Володимира Литвина телеканалу «Інтер» викликало неабиякий резонанс у суспільстві. Його обговорюють, цитують у колективах, на транспорті, у домашній обстановці. Політологи відзначають у відповідях глави парламенту конструктивізм, чіткість, спрямованість на діалог і головне — орієнтацію на утвердження демократії, стабільності у суспільстві.
Редакція отримує листи, де міститься прохання надрукувати згадане інтерв’ю Володимира Литвина. Публікуємо його у викладі.
«— Володимире Михайловичу, що протягом сесії вдалося парламенту і його голові?
— Перше — вдалося вберегти країну від широкомасштабного громадянського конфлікту й вийти на нормальний діалог і на прийнятне рішення, яке, як я розумію, було сприйнято всім українським загалом. Друге, це розв’язати ряд соціальних проблем. Я маю на увазі підвищення мінімальних пенсій, заробітних плат і цілий пакет соціальних законів. І, власне, саме функціонування парламенту дало можливість говорити про те, що Україна розвивається демократичним шляхом. Не вдалося прийняти ряд рішень. Це більш як 50 законів, підготовлених до другого читання. Не вдалося ратифікувати низку документів, низку угод, які були підписані Президентом і урядом. Але це пов’язано з політичними пристрастями і величезною кількістю законопроектів, які належить розглянути Верховній Раді України.
— Володимире Михайловичу, нерідко протягом сесії ви скаржилися, що на парламент тиснуть. Хто і яким чином?
— Я не скаржився, я констатував. Розумієте, тиск на парламент — це нормальне явище. Очевидно, парламент повинен діяти адекватно. Тобто більш ефективно у межах регламентних норм і процедур. Звісно, що тиск іде з боку уряду. Уряд намагається одночасно вирішити всі проблеми. Для цього потрібно прийняти відповідні законодавчі акти. Але потрібно приймати такі законодавчі акти, які мають високий рівень кондиційності, тобто високий рівень готовності. З тим, щоб ми за добрими намірами не спотворили економічну, соціальну, політичну ситуацію в Україні.
— Вдається знаходити цю рівновагу, цей баланс?
— Поки що вдається, незважаючи навіть на періодичні викиди політичної енергії, що мало місце останнім часом.
— Олег Білорус звинуватив керівництво Верховної Ради в тому, що воно, зацитую: «Не виконало завдання з координації роботи в налагодженні ефективної законодавчої діяльності».
— Я можу сказати, що Олег Білорус втратив чудову можливість помовчати. Він мене звинуватив у тому, що я намагаюся примирити парламент. Він звинуватив мене в тому, що я намагаюся зберегти обличчя Верховної Ради і зберегти Регламент. Хоча б зберегти межі пристойності. Я хотів би сказати в цьому зв’язку: ніщо так не об’єднує деяких людей, як відсутність розуму. Очевидно, мені потрібно було одразу принциповіше дотримуватися виключно норм Регламенту. Але мені хотілося виконати домовленості з урядом і Президентом для того, щоб прийняти законопроекти, які пропонував уряд.
— Останній пленарний тиждень був надто бурхливим. І події у Верховній Раді викликали чимало запитань.
— Вийти із сесійної зали просто, зайти важко. Це повинні всі розуміти. Відносно продукування криз. Всі кризи, які переживає парламент, привнесені ззовні, це однозначно. Це перше. І друге — це свідчення того, що у суспільстві назріває конфлікт, протистояння. І добре, що це протистояння акумулюється і його розрядка відбувається у парламенті, що це не вихлюпується і не виноситься за стіни вищого законодавчого органу країни. Але зробити відповідні висновки з цього потрібно. Я хотів би навести такий приклад. Проведені дослідження засвідчили, що більш як 70 відсотків людей взагалі не знають абревіатури СОТ. То, очевидно, треба було провести одночасно роз’яснювальну роботу в українському суспільстві. Тоді це сприйнялося б і парламентом — що це таке, які позитиви отримає країна і які є ризики. Треба вести розмову серйозну. І люди це все зрозуміють, а відтак підтримає і Верховна Рада України. Не можна шляхом погроз, інсинуацій і шантажу вибудовувати державну лінію, не можна викроювати країну під себе. Не можна жити за таким принципом, що до такої-то дати ми повинні відрапортувати про зроблене. Треба сказати, що відчують люди, які наслідки будуть і які будуть позитиви.
Лідер комуністів Петро Симоненко ставив цілком логічне запитання: «Ви позбавляєте можливості 60 народних депутатів висловити свої застереження, свої пропозиції, свої зауваження до законопроектів. Ми не проти розгляду цих законопроектів, але давайте розглядатимемо так, як того вимагає усталена процедура, як того вимагає усталена практика». І повірте, у мене не було жодних аргументів, щоб заперечити або щось відповісти керівнику депутатської фракції. Хоча я розумію прекрасно бажання уряду приймати якомога швидше рішення, але очевидно не потрібно спати. І робити не за одну ніч законопроекти, які викликають заперечення. Адже ті законопроекти, які ми спільно доопрацювали, дотягнула саме Верховна Рада — я застосовуватиму цей термін — до кондиції, були прийняті Верховною Радою України. І ще один момент — у нас є ще час, є ще можливості. І не потрібно було демонструвати фронду щодо вищого законодавчого органу країни. Це рівнозначного тому, що демонструвати своє несприйняття українського народу. Тоді, якщо йти за логікою, треба для деяких політиків замінити український народ. Або частину українського народу. Мало того, проурядові фракції сказали, що вони не підтримують закони про інтервенцію продукції в Україну, які пропонували прийняти. Що тоді робити тим, які асоціюють себе з опозицією? Треба працювати спокійно, не шукати приводів для збурення і не вибудовувати державну лінію на конфліктній основі. На превеликій жаль, у нас більшість політиків не вміє, не хоче працювати на основі компромісу, а працюють на основі конфлікту. Думають, що це сподобається людям. Люди вже переросли багатьох політиків.
— Ви згадали про урядові фракції. Можливо, частина проблеми в тому, що немає більшості, проурядової чи пропрезидентської?
— Вона не може бути за тим принципом, коли країну поділили між собою три політичні сили. Я маю на увазі призначення на посади, починаючи від глави районної адміністрації, закінчуючи урядом. Якщо ми хочемо розширити соціальну базу підтримки влади, то, очевидно, треба проводити менш безсоромну політику.
— Але деякі депутати скаржаться, що питання створення більшості блокується штучно.
— Я, навпаки, хотів би сказати, що в нас намагаються штучно створити більшість. І коли мову про це заводили, я сказав: для цього потрібно повернути на Банкову деяких людей, котрі знають, як це робити. І включити на повну потужність правоохоронні органи з тим, щоб вони нагнули і примусили депутатів написати відповідні заяви або поставити підписи. Я думаю, що більшість буде створена, стабільна більшість, після парламентських виборів 2006 року. Але всі розумні аргументовані пропозиції, які вносяться суб’єктами законодавчих ініціатив, знаходять підтримку у парламенті. Верховна Рада налаштована лояльно, на співпрацю з Президентом, з Прем’єр-міністром, з урядом. Я вже казав і ще раз хочу сказати, що Верховна Рада приймає будь-які рішення, але тоді, коли вони мають під собою логіку і серйозну аргументацію.
— До речі, як фракція Народної партії голосувала стосовно законопроектів по СОТ?
— Фракція наступала на горло власній пісні і голосувала за підтримку урядових законопроектів. Я хочу сказати, що без фракції Народної партії жодне рішення сьогодні не може бути прийняте. Я хотів би, щоб це враховували надто гарячі голови, які весь час нервують і шукають винного.
— В такому разі фракція Народної партії бере на себе спільну відповідальність з урядом?
— Ми беремо на себе спільну відповідальність за країну. Я сьогодні вважаю, що в принципових питаннях треба дати карт-бланш, дати можливість реалізувати свою програму, щоб потім не казали, що це Верховна Рада не дає змоги працювати уряду.
— У день закриття сьомої сесії ви згадали, що збитки від пошкодженого майна становлять шість тисяч гривень. До речі, наші глядачі Станіслав Мозговий з Гальчина, Марія Солнечна із Івано-Франківська, Ганна Чекман з Києва запитують, коли буде дисципліна у Верховній Раді, чому не працює комітет з депутатської етики, який дозволяє це робити, і хто відшкодує збитки?
— Збитки відшкодує той, хто їх завдав. Я хотів би внести уточнену цифру. Загальні збитки десь близько 12 тисяч гривень. А Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради нічого не може зробити. Він же не розборонятиме народних депутатів, не триматиме їх за руки. Потрібно зрозуміти, що, починаючи від Голови Верховної Ради, всі 449 народних депутатів однакові і всі мають рівні права. І емоції, збурення виникають у будь-якому парламенті. Без емоцій не буває продуктивної політики. Але є межа емоцій. І, очевидно, їх потрібно загнуздати до певної міри.
— Володимире Михайловичу, загнуздати треба і порушників Конституції. Чому парламенту так довго не вдавалося вирішити питання із сумісниками?
— Частково ви відповідаєте на це питання. Коли сьогодні починають ганити тих народних депутатів, які не стримуються і обстоюють те, щоб було чітко дотримано Регламенту, тобто закону, який регламентує внутрішній розпорядок роботи Верховної Ради, то треба показати приклад, а не жити за принципом топтання Конституції України. Ось і все. Тоді можна буде пред’являти претензії і вимагати, щоб дотримувалися і в малому тих принципів, яких потрібно дотримуватися. Бо ми нехтуємо Основним Законом України. І доводилося блокувати трибуну для того, щоб урешті-решт спонукати прийняти необхідні рішення щодо складання депутатських повноважень. Хоча цей процес і ця процедура ще не завершені.
— Знаєте, що найдивніше? Влада ніби підігрувала опозиції в даному випадку.
— Виходить, що так. Але з цього можна зробити й інший висновок: ті люди, які були мобілізовані, а це понад 55 народних депутатів, у виконавчі структури влади, вони відчувають невпевненість, страх, як і українське суспільство сьогодні. І тому про всяк випадок вони бажають залишити за собою депутатський мандат. Тобто спрацьовує синдром тимчасовості, а це дуже поганий показник. Я думаю, що Президент врешті-решт зробив усе, щоб примусити народних депутатів визначитися, де вони працюватимуть — у Верховній Раді чи у виконавчих структурах влади.
— І сама Верховна Рада, до речі, ухвалила закон.
— Ще потрібно підписати цей закон.
— Малу кількість законопроектів, які Президент повернув до парламенту, ви зараховуєте до активу?
— Звичайно.
— Можливо, просто парламент розглядає малу кількість законопроектів, які не подобаються главі держави?
— Ні. Справа в тому, що приймаються такі рішення, щодо яких не можна відмовитися, оскільки багато з них несуть соціальне навантаження. І я думаю, що Президент правильно робить, коли не бере на себе відповідальність за закони соціального спрямування. Очевидно, і парламенту, і уряду треба активніше і взаємопов’язано працювати на етапі підготовки цих законопроектів, щоб вони мали під собою реальну фінансову матеріальну базу.
— Під час закриття сесії ви завжди виступали з промовами. Журналісти відзначили, що раніше вони були більш жорсткими. Скажімо, за часів Президента Кучми це справді відчувалося. Вам більше подобається нова влада, чи є якісь інші причини?
— Ні, я думаю, що продовжую проводити лінію, направлену на об’єктивність. Навпаки, сказали, що мій виступ був надто жорстким. Я не думаю, що тут є намагання вивищитися, або намагання поставити себе в якесь одноосібне становище. Я просто виходжу з того, що ми повинні називати реально речі. Політичні процеси оцінювати об’єктивно. Водночас я виходжу з того, що вибір є в українського народу. І треба дати шанс кожному показати, на що він здатний. А відтак треба, щоб не було будь-яких мотивів для тверджень, ніби ставили палиці в колесо.
— У Верховній Раді мало не щодня виголошуються просто стоси депутатських запитів. Від них є якась користь, відповіді, реакція?
— На превеликій жаль, приходять відповіді від десятої особи. Тобто відповіді нерідко приходять не від того державного службовця, якому вони були адресовані. Це, до речі, свідчить і про рівень взаємин. Коли ми хочемо мати порозуміння в одних питаннях, треба мати порозуміння й в інших. Тим більше, що цього вимагає закон. Не просто Регламент Верховної Ради, а вимагає цього закон.
— Ганна Ошина з Прикарпаття і Надія Бахарєва з Луганської області запитують, як можна потрапити до Вас на прийом, бо зневірилися в усіх можновладцях.
— Я завжди ходжу на роботу пішки, дуже багато спілкуюся з людьми, які перебувають навколо Кабінету Міністрів. А також біля Верховної Ради. І намагаюся, чим можу, допомогти, зробити все, щоб людей прийняли і вислухали. На превеликий жаль, чомусь ми не бачимо бажання слухати людей, почути їхні біди. Я хотів би в цьому зв’язку сказати, що коли реагуєш на проблеми, які порушують люди, переконуєшся, що в багатьох випадках їх можна було вирішити на місці. І не потрібно було б людям витрачати останні копійчини і їхати в Київ.
— Чому не працює місцева влада?
— Це потрібно запитати не у Верховної Ради України. Бо Верховна Рада відсторонена від кадрових питань, вона відсторонена від контролю за кадровими питаннями. Ось коли запрацюють зміни до Конституції, думаю, що тоді ситуація кардинально зміниться. Але цю відповідальність має усвідомити і Верховна Рада, і кожен народний депутат.
— Якщо ми згадали про політичну реформу, ви вірите, що вона буде реалізована? І коли?
— Я не бачу підстав, що її не можна реалізувати. Можна це зробити у грубий спосіб, але ж ми всі задекларували, що діятимемо відповідно до демократії, що в нас верховенство права, і що в нас судова гілка буде незалежною. При цьому я хотів би сказати, що якби не були спроби у такій спосіб, як це робилося, вносити зміни до Конституції, то ця ідея не була б дискредитована. Вона конче потрібна, це об’єктивний запит часу. А по-друге, якби у нас поважно ставилися до Конституції, якби були прийняті закони конституційного характеру в розвиток Конституції, то очевидно, у нас не було б такої гостроти з постановкою питання про внесення змін до Конституції.
— Гостроти додасть і наближення виборів, мабуть?
— Зрозуміло, що це завжди нестабільність, це завжди загострення стосунків. Це завжди критика. Але це потрібно пережити.
— А ви вірите, що ці вибори будуть чесними і прозорими?
— Є певні застереження. Хоча хотілося б, щоб заяви і декларації, які звучать, були матеріалізовані в передвиборному процесі. Бо цілком очевидно, коли активно починає створюватися політична партія, коли туди добровільно і примусово заганяють людей і коли безпосередньо голова облдержадміністрації очолює обласну партійну організацію, він все робитиме, щоб в області перемогла та політична сила, яку він представляє. Бо якщо буде інший результат, тоді йому скажуть: «Дорогий, шановний чи поважний, ти не маєш підтримки людей в регіоні. Ти не можеш обіймати цю посаду». А тут недалеко перейти ту межу і почати намагатися силою, тиском заохотити людей, щоб вони визначилися за ту політичну силу, яку підтримує той чи інший керівник.
— Ми не можемо в такому разі повернутися до керівної спрямовуючої?
— Багато спроб було. І всі ці спроби розвалювалися, оскільки вже суспільство не те. Тоді потрібно каральним органам дати право діяти за принципами, як у 37-му році. Двічі в одну й ту саму річку вступити не можна. Ще раз хочу підкреслити, що суспільство і люди пішли далеко вперед. Вони вже не змиряться з будь-яким тиском, вони вже відчули можливість говорити. Вони вимагають, щоб була повага до думки, до позиції кожної людини.
— Чи визначилася Народна партія, як іти на вибори — самостійно чи в блоці? З ким?
— Безпосередньо, Народна партія робитиме все, щоб стати вагомою політичною силою, наростити політичні м’язи, наростити підтримку в українському суспільстві. І буде насамперед головним чином виходити з того, як ставляться люди до партії. Колись екс-президент України Леонід Кучма у розмові з Віктором Ющенком сказав: «Віктор Андрійович, я тебе глибоко шаную і поважаю. Ти порядна і моральна людина. Але твоє оточення не подобається. Воно є надто неприйнятним і таким, що не відповідає твоєму рівню». На що Віктор Андрійович відповів: «У мене іншої команди бути не може». Я лише можу додати, що в мене також іншої команди бути не може, і я поважаю кожну людину, кожного політика, з яким я працюю і який виявив бажання працювати зі мною в одній команді.
Я можу прогнозувати, що блоку — у варіанті, запропонованому Президентом, — в країні не буде. Оскільки зараз вимальовуються два провладні блоки. Один, безпосередньо Народний союз «Наша Україна», а інший — на чолі із Блоком Юлії Тимошенко. Щодо мене особисто — я готовий до переговорів, ми продовжуємо діалог з Президентом України, а далі — життя покаже.
Я думаю, що головне — принципи, головне — проаналізувати, передбачити і спрогнозувати, що буде після парламентських виборів, який буде склад Верховної Ради України, оскільки він визначатиме напрями і вектори розвитку України. Я думаю, це головний підхід. Ми до переговорів готові, але не чіплятися до локомотива. Тому що суспільство визначить, хто буде локомотивом. Не можна себе призначити на роль вождя. Це говорять політики молоді, але які вже, мабуть, мають величезний досвід роботи в тому режимі, який вони так активно проклинають.
— А можливість самостійно йти на вибори виключаєте?
— Все залежатиме від того, на основі яких принципів будуть вестися переговори. Я не виключаю сьогодні нічого. Сьогодні потрібно працювати для того, щоб вагомо вести перемовини, вести діалог щодо майбутнього блоку. Чи то зараз, чи після парламентських виборів.
— Панасенко Сергій, Харківська область: Литвина не помічено в конфліктах ні за старої, ні за нової влади. В усякому разі, поки що скандали обходять вас стороною. Чи не здається вам, що нова влада має вас на прикметі, як резервний варіант? Оскільки вони припустилися кількох помилок, що можуть позначитися на результаті виборів.
— Щодо прикмети, то це не відповідає дійсності. Бо у нової влади є багато тих людей, яких можна запропонувати на найвищі посади. Точніше, які себе можуть запропонувати на найвищі посади. Бо зараз кожен визначає державну політику. Бо зараз дехто намагається перекричати Президента України. Точніше кричати, щоб не чути було Президента України. Такого в нормальному, демократичному суспільстві не буває. Потрібно працювати в одній демократичній команді. А відносно того, що не помічений — ще не час. Намагалися і збиралися якісь викиди робити наприкінці цієї сесії, очевидно, передумали. Для того, щоб вони не втрачали своєї свіжості і актуальності, це зроблять восени, а, можливо, пізніше.
— Тобто ви цього не виключаєте?
— Сьогодні бруд затребуваний в українському суспільстві. Всі в ньому борсаються, всі заглядають під брудну ковдру, шукають брудну білизну. Сьогодні зрада, підслуховування, стеження стали затребуваними. Підтвердженням цього є той факт, що Президент України дав радикальне доручення керівникам правоохоронних структур, що це є неприпустимим.
— Ви казали, що за вами стежили. Як нині?
— Це було, потім підтвердилося.
— Володимире Михайловичу, ми попросили ваших колег по парламенту поставити свої запитання вам. Виявилася цікава картина. Керівники фракцій кажуть, що запитань немає. Очевидно, що вони спілкуються з вами тісно. Рядові депутати, мабуть, мають менше можливостей. Пропоную їхні запитання.
Віталій Хомутинник («Регіони України»):
— Чи зможе Володимир Михайлович з вересня, з наступної сесії і до парламентських виборів стримати ситуацію у Верховній Раді? Буде гаряче, і треба не допустити політизації парламенту. Литвин є одним з лідерів партії, і чи не буде парламент працювати на ту чи іншу політичну силу?
Микола Мартиненко («Наша Україна»):
— Чи може наша фракція, парламент розраховувати на те, що Володимир Литвин не піде в передвиборні перегони, а залишиться главою парламенту на цей непростий період, який буде протягом наступної сесії?
Микола Гапочка (БЮТ):
— Я хотів би знати його позицію відносно повного складу формування керівництва парламенту. Маю на увазі місце заступника голови, і конкретно його думку і підходи.
Георгій Манчуленко («Наша Україна»):
— Як йому вдалося стати своїм серед чужих, в той же час не ставши чужим серед своїх?
Тарас Чорновіл («Регіони України»):
— Як він планує все ж вийти на той параметр, який визнається його найвищим званням — суспільним героєм України — в плані саме геройського відстоювання принципів, щоб відійти від політики тих компромісів, які, напевне, неприйнятні. Компромісів, які відбулися перед новим роком у виборчій ситуації, компромісів по СОТ тощо?
Юрій Луценко (міністр ВСУ):
— Чи розуміє він, що прихід у його фракцію, в його партію найбільш одіозних людей кучмівського режиму абсолютно дискредитує нову владу на місцях?
Микола Рудьковський (СПУ):
— Кажуть, Володимире Михайловичу, що вас без вашої волі уже засватали у єдиний виборчий блок на 2006 рік. Скільки вам місць запропонували — 3, 5 чи 7? Чи ви все-таки маєте мужність піти самі на вибори і довести, що маєте підтримку виборців?
Ігор Шаров («Демократична Україна»):
— Я, на щастя, маю можливість з ним спілкуватися кожного дня як керівник фракції і звіряти свої думки й погляди, тому на всі запитання я отримую від нього безпосередню відповідь.
Олександр МОРОЗ (СПУ):
— Володимир Литвин зробив багато для того, щоб зберегти реноме парламенту, тому нехай він працює в цьому напрямі без запитань.
— Хотів би подякувати своїм колегам за запитання, насамперед Олександру Олександровичу Морозу, оскільки він, як ніхто, знає, що таке Верховна Рада і як складно доводиться главі парламенту для того, щоб організувати сталу нормальну роботу вищого законодавчого органу країни.
Відносно того, чи вистачить у мене мужності йти на вибори у блоці чи самостійно. Я думаю, що все залежить від того, як розвиватимуться процеси, яку позицію займатимуть наші потенційні переговорщики з цього питання. Що стосується мого розуміння чи нерозуміння стосовно одіозності фігур, я б так не ставив питання. Оскільки жодній людині, яка сьогодні перебуває у Верховній Раді України, не пред’явлено жодних звинувачень. Я хотів би в цьому зв’язку сказати, якби не Верховна Рада і не я, як Голова Верховної Ради , якби ситуація розвивалася дещо в іншому напрямі, то, очевидно, що сьогодні на допит до Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ займали чергу дещо інші люди. Але я хочу, щоб у нас все діялося за буквою Закону. І щоб не навішували ярлики, коли для цього немає жодних підстав.
Що стосується того, чи вдасться зберегти стабільність у парламенті. Це залежатиме не лише від мене, як Голови ВР, це залежатиме від колег. Але я переконаний, що всім нам притаманне розуміння того, що потрібно ефективною роботою у ВР, вищому законодавчому органі, намагатися підвищити свій рівень довіри у суспільстві. Будуть викиди політичної енергії, але в основному, я переконаний, ми працюватимемо спокійно, враховуючи те, що нам потрібно буде прийняти головний документ — головний економічний документ. Це бюджет на 2006 рік.
Кого б я хотів бачити ліворуч у президії — кожного із народних депутатів, які на сьогоднішній день працюють у сесійні залі, за однієї умови: що він свої політичні пристрасті, політичні уподобання, свою політичну лінію яскраво не демонстрував під час роботи на посаді заступника голови українського парламенту. Що стосується геройства. Думаю, що вистачить, я свій рубікон уже перейшов. Я готовий до всього, але я хотів би сподіватися і розраховувати на те, що у нас буде штатно розвиватися політичний процес, що в нас нормалізується економічна ситуація. І що ми час від часу не потраплятимемо в кризи.
А що стосується, власне, подій листопада—грудня. Я думаю, що це була спільна позиція, спільна воля українського парламенту. Очевидно, я також дещо зробив для того, щоб ми не втягнулися у громадянський конфлікт.
— Запитання від глядача. Кравченко Петро, Полтавська область: як ставитеся до ідеї ліквідувати депутатську недоторканність?
— Вона в розумних межах потрібна. Потрібна до того часу, допоки у нас діятиме телефонне право, діятиме вказівка. Інакше депутат не зможе захищати свою лінію, яка повинна коригуватися із лінією, позицією, баченням людей, регіонів. А відтак ми повинні мати повну картину з регіонів: чого хоче Україна, до чого вона прагне. Нам потрібно дати відповідь: чого хоче Україна, а не чого хочуть політики в Україні.
— До речі, як ви вважаєте, чого хоче Україна?
— Вона хоче, щоб урешті-решт ми подолали всі страхи і почали більш-менш цивілізовано жити. Щоб ми вийшли із злиднів, реально, щоб це відчула кожна людина, а не політики, які читають лише статистику.
— Перший Президент Леонід Кравчук виступив з ініціативою «Об’єднаймо Україну!».
— Я підтримую цю ініціативу. Дещо раніше я говорив, у тому числі й у Донецьку, про те, що нам потрібна загальноукраїнська розмова. Нам потрібен писаний чи неписаний суспільний договір для того, щоб замирити Україну, для того, щоб заспокоїти людей. На превеликий жаль, цього не відбувається. В багатьох випадках ми бачимо дію за принципом переможців.
— Не можу не запитати про ваше ставлення до опозиції і стосовно закону. Ви дали цікаве визначення в одному інтерв’ю. Ви сказали, що ви проти такого закону, бо це буде щось подібне до створення закону про гурток хорового співу.
— Чому я про це сказав? Колись я брав участь у науково-практичній конференції, де обговорювалися проблеми опозиції. І я виступав там одним із доповідачів. Тоді пропонував прийняти закон про опозицію. Мої колеги мене розкритикували і сказали, що цивілізований світ іде дещо іншим шляхом. Треба передбачити відповідний розділ у законі про політичні партії, про об’єднання громадян і в законі про Регламент ВР або просто в Регламенті, бо опозиція може матеріалізувати себе і реалізувати виключно у стінах вищого законодавчого органу країни. Я переконаний, що без опозиції не може бути поступу країни. Без опозиції не можна прийняти виважені, всебічно обґрунтовані рішення. Опозиція — це частина народу.
— А от Юрій Бондаревський із Дніпропетровська запитує: чи не здається вам, що можна ставити знак рівності між поняттям опозиція і саботажем?
— Ні. Тому що опозиція, коли має важелі впливу на ситуацію, діятиме відповідно до цих важелів впливу. Тобто матиме право виступити, висловити свою точку зору до закону, а не так, як пропонували. Якщо опозиція матиме під своїм керівництвом деякі комітети, скажімо, свободи слова, Регламенту і депутатської етики. Можливо, бюджетний комітет. Тоді вона напрацьовуватиме альтернативні рішення. А коли вона повністю позбавлена змоги висловити альтернативну точку зору, вона виступає з позиції блокування і шантажу. У неї не залишається нічого іншого, згадаймо попередній період. Діяли за аналогічним методом, і навчилися, як діяти сьогодні. І що дивно дивитися, коли обурюються такою поведінкою народних депутатів. Але тоді треба повернутися на шість місяців назад, творили те ж саме. І до речі, про запитання: свій серед чужих і чужий серед своїх. Якби я думав про це, мені не вдалося б консолідувати парламент. Мені не вдалося зробити все, щоб в Україні не пролилася кров. Я просто над цим не думав, я намагаюся бути Головою всієї Верховної Ради України. І рівно ставлюся до кожного народного депутата, і хочу зрозуміти його мотиви. Його лінію поведінки, тоді можна запропонувати якийсь прийнятний компромісний варіант.
— Володимире Михайловичу, яким буде наступний політичний сезон, як позначиться наближення виборів на роботі парламенту? Скажімо, на тих законопроектах, які доведеться приймати?
— Я переконаний, що буде значна міра популізму. А це означає, що нам значною мірою треба проводити дуже серйозні консультації для того, щоб виходити на ті рішення, які будуть працювати, на ті рішення, які не будуть ветуватися Президентом України. Це буде надзвичайно гаряча пора, оскільки ставка на цих виборах, на моє переконання, не менша, а в деяких аспектах навіть більша, ніж на президентських виборах. Це буде означати остаточно, в якому напрямі буде рухатися і розвиватися Україна. Як у питаннях внутрішнього безпосереднього облаштування, так і треба брати до уваги зовнішньополітичний вимір.
— Скільки Україна житиме постреволюційним синдромом?
— Він мав уже закінчитися, але, як свідчить будь-яка революційна практика, він триватиме особливо у кадрових питаннях. Коли мені кидають докір, що сьогодні приходять і ховаються під парасолькою політичної партії люди, які начебто мають конфлікт з законом, то я хотів би нагадати шановним колегам, чому, якщо я не помиляюся, більше 40 голів районних держадміністрацій притягувалися до відповідальності. А деякі з них є утримувачами злодійського общака. Я думаю, нехай правоохоронці дадуть відповідь на ці запитання, а потім апелюють до Голови Верховної Ради України.
— Ви вже розповідали про свої плани на літо — це відпочинок у Криму, спорт, книжки. Що саме збираєтеся прочитати, чи вже зібрали літературу?
— Дещо зібрав. Сьогодні був як раз на книжковому ринку, купив чергову порцію літератури, зокрема мемуари Білла Клінтона. Думаю взяти з собою цю книжку. Хочу остаточно завершити читання роботи «Червоне століття» Мирослава Поповича.
— Дякуємо за розмову.
— Будь ласка.»
