Розрекламована як велике благо для економіки України приватизація завдала їй великої шкоди. Недарма в народі її влучно назвали «прихватизацією». Пощастило тим підприємствам, у кого знайшлися потужні, а головне — чесні інвестори. Але таких щасливчиків не так багато. На Тернопільщині вкладали кошти переважно в невеликі харчові підприємства, здатні дати швидку віддачу. Ніхто не поспішав інвестувати машинобудівну галузь. Принаймні світлотехнічному підприємству «Ватра», яке було флагманом промисловості області та забезпечувало промисловими і побутовими світильниками увесь колишній Союз, таких пропозицій не надходило. І флагман почав сідати на мілину.

Колгосп під вивіскою ВАТ


Роздержавити роздержавили, але під вивіскою відкритого акціонерного товариства утворився той само колгосп: майже 10 тисяч дрібних акціонерів, чотири юридичні особи. Одна з них скупила більш як 40 відсотків акцій, але основою так і не стала. За усі роки так званий інвестор не вклав у виробництво жодної копійки. Мовчки спостерігав, як б’ється підприємство мов риба об лід. Розвернути великий корабель у розбурханому ринковому морі набагато складніше, ніж малий. Звичайно, можна було опустити руки і пливти за течією. Багато керівників так і зробили, довівши колись потужні заводи до банкрутства, а там і «прихватизатори» наспіли. «Ватра» також була на межі. Отримавши 2003 року лише 13 тис. грн. прибутку, тут зрозуміли: далі — прірва.
На щастя, вихід почали шукати раніше. Згодом президент об’єднання світлотехнічних підприємств «Корпорація «Ватра» Роман Яремчук зізнається, що і вдень, і вночі думав, як бути. Не міг він загубити завод, якому віддав півстоліття свого життя. Методом мозкового штурму ватрівці вийшли на ідею реструктуризації, яка полягала в роздрібненні колись великого підприємства на менші, мобільніші. Водночас зберегти марку підприємства і втриматися на ринку. Схему реструктуризації погодили з наглядовою радою, а потім винесли на збори акціонерів, поставили до відома місцеву владу. Жодних заперечень автори реструктуризації не почули, навпаки, їх підбадьорили. Всі розуміли: криза вимагає радикальних дій.
Але, як мовиться, легко було на папері... Роз’єднати роз’єднали, а як зберегти нитки, якими зв’язане виробництво, як вибудувати нові партнерські стосунки? Механізм шліфували упродовж двох років, хоч вже через рік роботи по-новому зрозуміли: обраний шлях — оптимальний. Головне — збережено цілісний майновий комплекс. Не лише виробництво, а й соціальну сферу: чудовий будинок культури, спортивну базу, медичну частину. Те, що інші давно розпродали, тут функціонує, служать людям. Усім майном, обладнанням, енергетичними ресурсами розпоряджається ВАТ «Ватра». Дев’ять товариств з обмеженою відповідальністю, що увійшли до об’єднання світлотехнічних підприємств «Корпорація «Ватра», орендують у ВАТ майно, купують майно, за що справно сплачують праматінці «Ватрі». Взаємний інтерес рухає прогрес. «Ватра» почала заново утверджуватися не тільки на українському, а й на російському, інших ринках країн СНД, відкриває свої представництва, бере участь у виставках. Збережено марку, якій довіряють шахтарі, металурги, хіміки, газівники. За багато років ватрівські світильники, у добрий час буде сказано, ще жодного разу не підвели, хоч працюють у вибухонебезпечних умовах.
Промовистіше про це скажуть цифри. Торік обсяг продажу продукції становив 54,8 млн. грн., з них майже 12 млн. припадає на ВАТ «Ватра». До державного бюджету надійшло понад 5 млн. грн., до місцевого — 1,6. Облаштовано більш як сто нових робочих місць. З’явилися прибутки: 5,5 млн. грн., в тому числі у ВАТ. Люди почали регулярно отримувати зарплату, цілком пристойну, як на тернопільські мірки. За підсумками 2003 року акціонери вперше отримали дивіденди. ВАТ готове виплатити їх і за минулий рік, проте збори акціонерів не з вини ватрівців вкотре переносяться.


Відчули себе господарями


Але цифри — ще не все. Змінилися відносини між людьми, зросла мотивація праці.
Василь ЩИРЕНКО, генералsьний директор «Корпорації «Ватра»:
— Люди відчули себе господарями. Мені вже не треба бігати й дивитися, щоб хтось щось не поцупив. У цехах порядок, обладнання доглянуте. Кожен завод має свій формений одяг — любо глянути. Дрібні соціальні питання вирішують самостійно.
Володимир ВІТРОВИЙ, директор ТОВ «Ватра» Технопрес»:
— Вартість металу останнім часом зросла на 60—70 відсотків, але ціни на свої деталі ми не підняли тільки тому, що продуктивність праці підвищилась майже втричі. Якщо раніше спеціалісти масово звільнялися, то нині — черга на трудовлаштування. Організували 37 робочих місць, є змога прийняти ще 10—15 осіб. Адже працюємо не лише на замовлення ватрівських підприємств, а й шукаємо їх на стороні. Скажімо, знайшли нову нішу — освітлення парків. Якби не реструктуризація, з «Ватри» залишилася б хіба прохідна. У статутному фонді працюють наші гроші, тому ми зацікавлені в нарощуванні капіталу, купуємо нове обладнання. За три роки я був лише 10 днів у відпустці, а мій заступник — жодного. Ви хочете, щоб ми так інтенсивно і на «дядю» працювали?
Степан ПИЛИПЧИК, головний конструктор «Корпорації «Ватра»:
— У процесі реструктуризації збережено інтелектуальний потенціал, конструкторські, технологічні відділи, службу якості, випробувальні центри. Виконуємо замовлення всіх підприємств корпорації, а також ВАТ. Завдяки комп’ютерному проектуванню істотно поліпшилась якість розробок. Водночас уже починаємо відчувати нестачу інженерних кадрів. Рятує те, що на підприємстві працює дві кафедри Тернопільського технічного університету: світлотехніки та енергетичного менеджменту. Придивляємось до перспективної молоді.
Іван КОРЕТЧУК, слюсар ТОВ «Ватра»-Техносвітло», голова профкому:
— Я віддав підприємству майже 30 років, переживали разом і злети, і падіння. Пригадую, як місяцями сиділи без зарплати, як розподіляли бартерні цукор, борошно, шкарпетки. Тепер у мене клопоти приємніші: відправляти дітей у літні табори, простежити, щоб усі пройшли медогляд, щоб
дотримувались умови колективного договору. Звичайно, не обходиться без конфліктів. Люди, які пройшли через Майдан, несправедливості, обману не потерплять. Тоді сідаємо з адміністрацією за стіл переговорів.


Кому потрібен дерибан?


Після нелегких випробувань ватрівці особливо цінують стабільність. Тому виступ генерального директора компанії «Основа» Ігоря Косовцова «Задля кого згасає «Ватра» («Голос України» за 8 липня ц. р.) сприйняли з обуренням і образою.
Я попросила прокоментувати ситуацію начальника управління промисловості, енергетики, транспорту і зв’язку облдержадміністрації Михайла ОЛІЙНИКА.
— У тому, що «Ватра» сьогодні живе і працює, передусім заслуга її керівників Романа Яремчука і Василя Щиренка, котрі не дали роздерибанити підприємство, творчо підійшли до питань приватизації. Без інвестицій, лише за рахунок оборотних коштів в умовах сильної конкуренції нарощується виробництво, сплачуються всі платежі, люди мають роботу. Інвестори різними бувають. Скільки колективів довірилось заїжджим гастролерам й опинилося біля розбитого корита.
Прибуткове підприємство — ласий шматок для «прихватизаторів». Головна перешкода для них — Роман Яремчук. Ось і намагаються через суд визнати трудовий контракт з ним недійсним, скасувати прийняті ним рішення, зокрема щодо реструктуризації, накласти арешт на рахунки, заблокувати роботу підприємства. Ні мало ні багато. Міський суд Тернополя своєю ухвалою відхилив подібні вимоги, але навряд чи це зупинить атаки. Проте «Ватру» не так просто загасити... Люди, які пройшли через Майдан, не дадуть роздерибанити підприємство.

Тернопільська область.