Уважно стежу за рубрикою “Тема”. В одній із публікацій (“Не проспати б...”, 03.06.05) автор, зокрема, прогнозувала секвестр бюджету, тобто його урізування. Хотів би висловити свою думку з цього приводу. Насамперед зазначу, що прогноз стає реальністю — справа тільки в часі. Одні фахівці вважають, що цю операцію належить відкласти до осені. Інші пропонують здійснити “корекцію” бюджету вже зараз, бо травень для економіки України, як і очікувалося, виявився дуже невтішним.
Приріст ВВП за п’ять місяців скоротився з 5,0 до 4,7%. Недобір бюджетних надходжень порівняно із середнім показником зменшився до 8,4 млрд. грн. При цьому профіцит зведеного бюджету справді виявився “слабкою розрадою”, бо скоротився з 2,9 до 2,2 млрд. грн. через чергове рекордне зростання дебіторської і кредиторської заборгованості —відповідно з 319,9 до 326,5 млрд. грн. і з 411,8 до 422,9 млрд. грн. А це обумовило не менш рекордне зростання дефіциту платіжних засобів (різниці між дебіторською і кредиторською заборгованістю) з 91,9 до 102,4 млрд. грн., що практично досягло рівня річного показника доходів зведеного бюджету країни (106,1 млрд. грн.), чим засвідчило подальше поглиблення фінансового кризи, тобто кризи платежів.
А як йому не поглиблюватися? Адже, наприклад, у Дзержинську Донецької області за два останні місяці не реалізовано ані грама високоякісного вугілля. На складах шахт його зібралося на 30 млн. грн. Через, цілком можливо, негласну вказівку, що забороняє будь-яким комерційним структурам, у тому числі металургійним комбінатам, закупівлю вітчизняного вугілля (хоча активно поширюються чутки про те, що шахти нібито самі “завищили” і не хочуть знижувати ціни на вироблену продукцію).
В результаті до міського бюджету не надійшло ні копійки. Шахти беруть кредити на виплату заробітної плати і поступово, добровільно збагачуючи банківську сферу, яка нічого не виробляє, неминуче наближаються до банкрутства внаслідок неухильного зростання кредиторської заборгованості. А держава, у власності якої ці шахти перебувають, жодних заходів не вживає. І поки зберігатиметься такий стиль адміністративного управління економікою, позитивного розв’язання кризи платежів очікувати не випадає.
Далі начебто й падати нема куди, хоча, на думку деяких фахівців, нічого страшного, якщо до кінця року ми наблизимося до “фонового формату зростання ВВП (1—2%)”. Якщо їх послухати і прийняти на віру ці байки, те це лихо самої економіки. З одного боку, вона, бачте, “досягла занадто високої бази порівняння —11,3% приросту ВВП у травні-вересні 2004 р.”, для зменшення якої пропонується “зробити ревізію макропоказників 2004 р.” через їх “завищення”. Небувалий випадок в історії світової статистики: а чому б ці показники не ревізувати на 10—20 років назад!?
З другого боку, українська економіка виявилася “більш вразливою, ніж очікувалося, до зміни світової кон’юнктури, що опустилася в торгівлі не на 1—2% порівняно з минулим роком, а на ще нижчий рівень”. Так принаймні пояснюють високопосадовці, котрі викручуються за відомим прислів’ям: “У лихої свекрухи завжди невістка (чи то пак економіка) винна”. З цього їхнього дитячого белькотіння стає зрозуміло лише одне: запланованого приросту ВВП на рівні 8,2% Україні вже не бачити.
Тому і справді, можливо, є резон прислухатися до неодноразово висловлених застережень високопосадовців США, яких консультують професійні аналітики (їм з-за океану видніше, що діється у нас під носом в Україні). І прийняти їх до керівництва та виконання. Як важливі і практично необоротні в умовах пасивної вичікувальної позиції причини різкого уповільнення зростання економіки, так і пропоновані ними заходи для пожвавлення ділової активності в країні.
Євген ІВАНОВ, економіст.
Донецька область.
