Ох, як гарно та привільно живеться у нас “челядникам”, навіть районного штибу. Дивишся, як вони, сердешні, — що колишні, що нинішні, — рідну державу в поті чола свого “перебудовують”, і від “радощів” у найглибшу ковбаню хочеться скочити вниз головою. Причому, зауважте, що миршавіший “челядник” — то він пихатіший, зарозуміліший і... ненажерливіший. І закон таким не указ, і указ таким — не закон. Захоче — милує, заманеться — карає. Немов граючись, прирікає на нужду та злидні сотні, а то й тисячі невинних людських доль.

Таких історій, як про доморослих, так і залітних “володарів” життя, на Сумщині останнім часом набрався не один мішок під зав’язку. Та вийму звідти й переповім тільки одну з них. На жаль, поки що лише з прологом...
У вересні 99-го скликають збори акціонерів ВАТ “Путивльський молокозавод”, на яких більшістю голосів приймають два рішення: про погашення кредиторської заборгованості основними фондами боржника-орендаря — технологічним устаткуванням — та передачу їх в оренду новоствореному дочірньому підприємству “Надія”. Як зазначено в протоколі: “... для переробки сировини...”. Та довгоочікувана жар-птиця так і не далася селянам до рук. За словами акціонерів, подбав про це місцевий “султанат” — Путивльська райдержадміністрація.
За допомогою певних операцій майно — під’їзну дорогу, прохідну, заводську контору та інший “дріб’язок”, було оцінено “незалежними” експертами в майже 30 тисяч гривень і, як кажуть акціонери, хутенько сплавлено ВАТ “Роменський молочний комбінат”. До того ж (ось у чому полягала суть операції. — Прим. авт.) разом з основними фондами. Більш як три роки путивльські аграрії всіма правдами й неправдами намагалися повернути собі незаконно вилучений у них владою завод, який нові власники з переробного підприємства, де колись працювало понад 100 осіб, невдовзі нічтоже сумняшеся перетворили на ординарний пункт з приймання молока. Билися за свою власність, хоча з самого початку були приречені на поразку.
Надія на справедливість зажевріла в ошуканих путивльських аграріїв після приходу до влади нового Президента. Путивляни за своєю наївністю щиро повірили у задекларований їхнім земляком постулат “про розмежування влади і бізнесу”. Та їхня віра у правдивість президентських постулатів раз і назавжди була похована однієї з квітневих ночей, під час якої усі п’ять молокозаводів гамузом перейшли до нового власника.
— До того ж за принципом: “Вахту — здав! Вахту — прийняв!”, — обурюється  голова єдиного в області сільськогосподарського кооперативу “Ярославна” Валерій Волков. — Ось вам “демократія”, ось вам і “розмежування”...
Нові господарі, за визначенням голови “Ярославни”, виявилися набагато “вовчішими” за свого попередника. Той, хоч зі “скрипом”, але все-таки сплачував людям за молоко, а нинішні — замість розраховуватися, майже два місяці крутили дулі у власних кишенях. Однак це був лише початок.
— Свій “життєрадісний” оскал і “дружні обійми” нові спритники продемонстрували в усій красі вже у травні, — продовжує керівник “Ярославни”, — коли в розпал масованого наступу на своїх конкурентів упродовж одного місяця (травня) поетапно обвалили ціну на молоко з 1,2 гривні до 80—85 копійок за один літр. З якою метою? Щоб “цивілізованим” шляхом займатися економічним розбоєм. Оце і є вовчий оскал монополіста. Тоді взагалі задарма забиратиме продукцію у селян. Він, як той вовк, — загризає всіх, хто рухається.
Відчувши на своїх шиях залізні кліщі новоявлених “друзів”, путивляни двічі делегували Валерія Волкова (спочатку на обласну нараду аграрників, а потім на зустріч з головою облдержадміністрації Миколою Лавриком. — Прим. авт.) з чолобитною, аби “помаранчеві” керманичі хоч трохи вгамували непомірний апетит приблудних монополістів та підтримали власних сільгоспвиробників.
— Ну й що, підтримали?
— Лівою “обнімали”, а правою направляли інспекторів на термінову перевірку нашого кооперативу, мовляв, посередники плутаються під ногами у шанованих бізнесменів. Після цього “кульбіту” на “Ярославну” знову нацькували перевіряльників. І не тільки. Мабуть, для “прискорення” процесу “відродження” аграрного сектору “старателі” найняли у Путивльському районі (люди подейкують, що в інших районах також. — Авт.) до себе у “підпаски” одного з керівників районного масштабу.
— І він тепер, — продовжував свою невеселу оповідь співрозмовник, — з ентузіазмом “галопує” по селах і хуторах району з “надзвичайною” місією — переорієнтувати здавальників молока “Ярославни” на співробітництво з Роменським молококомбінатом. А до свого призначення на нинішню посаду ледь не божився, що і молокозавод поверне, і нашому кооперативу “зелену” дорогу відкриє для подальшого економічного зростання. Та недарма люди кажуть: “Блаженний той, хто беззастережно вірує...”
Підтвердження слів Волкова про вояжі та агітацію селян новоявленим “месією” на користь нових хазяїв я отримав від десятків сільських жителів району. А ще їх усіх обурює, що після виборів немає бодай натяку на задекларовані зміни. Що заради теплого місця нинішня влада, добре опанувавши “науку” своїх попередників, з такою само запопадливістю і “хвости” заносить олігархам, і танцює під їхню музику до упаду.
— Доки не ліквідує “упущення” колишніх псевдореформаторів — геть не доб’є українське село до ручки, — з болем прокоментував ситуацію Валерій Волков.
З пісні слів не викинеш. Як згадувалося вище, чотири тисячі членів кооперативу “Ярославна” вже почали відчувати “ніжну” турботу олігархів про своє завтрашнє “благополуччя”. А скільки надій пов’язували з ним сільські трудівники на сьогодні занехаяного до ручки району. З часу його утворення кооператив став для них годувальником, розрадником і надійною опорою. Та по-справжньому друге дихання відкрилося в людей після запевнення нинішнього уряду, що сільськогосподарські кооперативи — це альфа й омега майбутнього відродження села. Саме тому ще задовго до цього “історичного” одкровення путивльські аграрії самотужки визначилися з пріоритетами й одноголосно назвали “Ярославну” правонаступницею ВАТ “Путивльський молокозавод”, усіляко допомагали кооперативу у його становленні. Справі їхніх рук можна тільки дивуватися і заздрити.
Сьогоднішня “Ярославна” — це близько семисот гектарів сільгоспугідь, більш як 30 одиниць сучасної сільгосптехніки, міні-завод з первинної обробки молока. Та головне надбання люди — чотири тисячі задіяних у ньому кооператорів, які з початку року загалом виробили, тільки вдумайтесь у цю цифру —понад 6,2 тисячі тонн молока. А відтак висновок напрошується сам по собі: у тих, хто називає кооперативи “посередниками”, або “клеми” перемкнуло, або ж вони заспівали з олігархічного голосу. Найвірогіднішим є друге припущення.
— Кооперативи — це справді безальтернативне спасіння села від його остаточного і повного знищення, — переконаний Валерій Валентинович Волков. — Це шлях до благополуччя, розквіту і цивілізації. Сьогодні “Ярославна” — найбільше підприємство району, де офіційно зайнято понад 150 осіб, а місячний фонд заробітної плати становить 89 тисяч гривень. Однак ці паростки майбутнього не можуть пробитися назовні й повноцінно відвоювати собі місце під сонцем через рогатки, наставлені державою на їхньому шляху на замовлення олігархів. Чому, спитайте мене, на Сумщині наша “Ярославна” існує в одному-єдиному екземплярі? Тому що для концернів на кшталт новоявлених згаданих власників аналогічні структури, які можна прирівняти до середнього бізнесу, що червона ганчірка для іспанського бика. Їм би тільки кишені набити добром, а там — хоч потоп.
Зрозумівши, що облдержадміністрація на боці пришельців, керівники “Ярославни” відмовилися надалі достукуватися до совісті “помаранчевої” влади. Допомога прийшла з несподіваного боку. Зниклим обладнанням зацікавилася районна прокуратура на чолі з Володимиром Кузченком (прізвище виділено мною. —Авт.), який направив адміністрації ВАТ “Роменський молочний комбінат” один за одним два запити стосовно долі зниклого з Путивльського молокозаводу обладнання. А тамтешнє керівництво відповідає служителю Закону з поблажливою зневагою. Мовляв, пане Кучеренко (в усі часи перекручення прізвища в офіційних документах розцінювалось як зневага. — Авт.), не пхайте носа куди не слід. На підтвердження сказаного дослівно процитую одну фразу з листа-відповіді:
“...Крім того, документи, які підтверджують право власності на майно, що належить ВАТ “Роменський молочний комбінат”, містять конфіденційну інформацію, за розголошення якої керівництво несе адміністративну, цивільну і, навіть, кримінальну відповідальність...”
— Чому в керівників ВАТ “Роменський молочний комбінат” стільки пихи, гонору і чванькуватості, а влада пересувається перед ними на напівзігнутих? — ставлю останнє запитання своєму співрозмовникові.
— Бо відчувають за собою грізну силу. Сумщиною уже давно колами розійшлися чутки, буцімто серед співвласників молокозаводів є найвпливовіші представники влади. З такими “сюзернами”, як сам розумієш, найбільшому боягузу будь-яке море буде до колін...
Якщо сказане правда, то обіцяне Президентом розмежування влади від бізнесу відбудеться після того, коли рак свисне. І лише тоді путивляни повернуть собі вкрадений у них молокозавод, а в нашій історії з’явиться щасливий епілог і буде поставлена остання крапка...

Сумська область.