Промислове підприємство, завдавши собі на плечі комплекс не тільки виробничих, а й соціальних питань низки господарств, багато в чому підмінило колгоспи, що канули в Лету.
Країна в ілюмінаторі...
Україна по телевізору й Україна з висоти пташиного польоту — дві різні країни. Ввімкніть будь-який телеканал — міста, вулиці, заводи. Заклопотані городяни, що штурмують маршрутки, автомобільні пробки, ділові розмови у вуличних кафе. А тепер подивіться на країну в ілюмінатор літака — і ви не побачите суєти міських кварталів. Клаптикове покривало полів і лугів, зшите блакитними нитками річок, — от вона, справжня Україна. Та, про яку так часто забувають у високих чиновницьких кабінетах. Доки Україна витягала з болота пострадянських проблем свою індустрію, її сільське господарство з тугою спостерігало за тим, як допомагають щасливішому родичеві. З тугою і розумінням, як дивиться сільський хлопчина на посилку, яку збирають «на останні» і відправляють братові, котрий вступив до міського вузу. Але економіка не завжди виявляється настільки ж міцна і витривала, як люди, що становлять її становий хребет. Роки забуття і зневажливого ставлення не минули даром для сільського господарства. Посаджене на фінансове безкорм’я на початку 90-х, воно ледь животіло в останнє десятиліття. Швидкість скочування в безодню економічного колапсу збільшувалася ще й тим, що місто в цей час хай повільно, але дряпалось нагору.
Статистика свідчить: якщо в 2000 році зарплата селян становила в середньому 114 грн. на місяць, то в 2004-му вона зросла лише до 295 грн. За цей само час оплата праці працівників промисловості збільшилася з 302 грн. до 743 грн. Коментарі, як кажуть, зайві.
Унаслідок розвалу аграрного сектору колись сильне і структуроване сільське господарство України деградувало до розірваної мережі дрібних, по суті присадибних, господарств. Неможливість організувати в таких умовах основане на наукових методах агровиробництво призвела до неконтрольованого зростання собівартості продукції. Село нерідко працювало просто собі на збиток. Здавалося, Україна, колись житниця Європи, от-от стане державою, багато в чому залежною від поставок сільгосппродукції з-за кордону...
Локомотив із причіпними вагонами
Ситуація в промисловому секторі складалася не так, як в аграрному, — утішливіше. Якщо говорити про металургію, то там спрацювало грамотне використання потужностей і технологій у чітко вибудованому ланцюжку «вугілля—кокс—метал». Безумовно, позитивні ефекти від цього були: і зростання заробітної плати, і життя міст, які почали одержувати зрослі податкові надходження. Але назвати гармонійним розвиток регіону, де все замкнуте на видобутку вугілля і виплавленні сталі, все-таки не можна. Не дивно, що промислові гіганти брали на причеп своїх локомотивів довколишні «неформатні» підприємства агротехнічного ухилу.
...Хоча Донбас, де працюють основні підприємства ЗАТ «Донецьксталь», не вважають особливо сприятливим для агровиробництва регіоном ні з кліматичного, ні з екологічного погляду, сільське господарство тут було розвинуте досить добре. За старих часів численні колгоспи й радгоспи рапортували про гідні врожаї і рекордні прирости ваги. На певному етапі все це стало історією. Металургам удалось «розворушити», здавалося, назавжди втрачені традиції. Складові успіху не тільки і навіть не стільки у фінансових інвестиціях в агропідприємства. А насамперед у виробничій ідеології, комплексному підході.
Виробництво з соціальним обличчям
Нинішній агрохолдинг «Донецьксталі» — це комплекс підприємств, які працюють за сучасними технологіями, з вертикально інтегрованою системою управління, де організовано замкнутий цикл «виробництво—переробка—торгівля».
До нього входять, зокрема, сільгоспфірма «Агротис», елеватор «Микільський», молокозавод «Лактис», фабрика морозива «Вінтер» і Володарський інкубатор. Такий приклад: середня врожайність зернових у фірмі «Агротис», створеній на базі кількох КСП, становить 27 центнерів з гектара. У тому числі озимої пшениці — 35 центнерів. В окремих філіях, де випробовуються передові технології, що в недалекому майбутньому застосовуватимуться на підприємстві, врожайність пшениці перевищує 50 центнерів з гектара. І не дивно, адже науковий супровід галузі рослинництва здійснюється цілою низкою інститутів.
Не відстають від хліборобів агрофірми у виробничих показниках і тваринники. Річний надій молока на підприємстві досягає 10 000 тонн, м’яса великої рогатої худоби в живій вазі до 400 тонн, свинини до 755 тонн, яєць до 50 млн. штук! До того ж продуктивність на одну корову досягає 6000 кг на рік, що істотно перевершує середній показник по області. Не дивно, що технічне переозброєння зачепило і цю галузь. Колишні колгоспні ферми не пізнати. Справжньою подією став пуск цього року по-сучасному обладнаного доїльно-молочного залу у філіалі «Богоявленський».
Крім традиційних галузей, у господарствах підприємства прижилися і дещо екзотичні, але від цього не менш затребувані: вівчарство, бджільництво, розведення коней орловської рисистої породи, в’єтнамських вислочеревих свиней і навіть риби.
Генеральний директор ЗАТ «Донецьксталь» Олександр Риженков вважає відродження села завданням не менш важливим, ніж стабілізація промислового виробництва. Причому, на його думку, за будь-якими інвестиціями і рекордними показниками не повинні губитися люди. В агрохолдинзі успішно реалізується соціальна програма, стратегічна мета якої, хоч як банально це звучить, забезпечення гідного життя трудівників села. Торік для цього виділено понад півтора мільйона гривень. Кошти йдуть на ремонт шкіл, бібліотек, дитячих садків і фельдшерсько-акушерських пунктів. Діти в сільських дошкільних установах і школах харчуються безплатно.
Комплексний підхід, що довів право на життя під час відродження вугільних, коксохімічних і металургійних підприємств, виправдав себе і в справі відродження агросектору. Обсяг валової продукції сільського господарства в порівнянних цінах торік збільшився порівняно з 2003 роком на 10 відсотків і становив майже 50 млн. гривень. Природно, виробничі успіхи сприятливо позначилися на заробітній платі. У 2004 році вона обчислювалася цифрою 580,3 грн. на місяць, що в 1,3 разу вище від рівня заробітної плати працівника сільського господарства в Донецькій області.
