Як і попередній, минулий тиждень пройшов під знаком того мішка, який народний депутат Юрій Соломатін, немов справжній биндюжник, хвацько заніс до сесійної зали Верховної Ради і звалив на перила урядової ложі. Йдеться про цукор, точніше, про підвищення цін на солодкий продукт.
Хоча сезонне подорожчання цукру — це вже традиція, але такого різкого стрибка цін, як нині, не було вже кілька років (лише за червень цукор подорожчав на 12,6 відсотка). І це при тому, що навчені життям любителі домашнього консервування запаслись цим продуктом заздалегідь. Тобто ні про різке зростання попиту, ні про гострий дефіцит, які могли б спричинити стрибок цін, говорити не доводиться. Як запевнив Перший віце-прем’єр Анатолій Кінах, запаси цукру в Україні на сьогодні — 700 тисяч тонн. За місячного споживання 150—160 тисяч тонн цього цілком достатньо, щоб дочекатися нового врожаю. Що ж тоді відбувається?
Як і у випадку із бензином, “музику замовляють” великі трейдери, їм підспівують лобісти і контрабандисти-спекулянти. Знову діє стара класична схема, змальована у підручниках періоду розвиненого соціалізму в розділі, де йдеться про “гниле нутро капіталізму” — змова, бажання швидкої наживи.
У відповідь на такі дії уряд уже вкотре порушує улюблену тему імпорту продукції, завезення тростинного сирцю. Іноземну інтервенцію. Але інтервенції не станеться, бо треба прийняти закон, а парламент вже майже на канікулах.
Одне слово, червень — початок липня поставили питання руба: або Україна поверне собі роль світового виробника та експортера цукру, або стане надзвичайно вигідним ристалищем для завезення справді таки дешевого тростинного цукру і остаточно знищить власний бурякоцукровий комплекс.
Для нинішних можновладців, які часто полюбляють звертатися до історії УНР, нагадаю слова професора С. Франкфурта, члена Вищої земельної комісії УНР: “У даний момент для нас надзвичайно важливо лише, щоб широкі кола населення, а з ними і державна влада, чітко усвідомили всю необхідність збереження цукрової промисловості і в перехідний час, оскільки всі дані говорять про те, що коли ця межа не буде досягнута, то цукрова промисловість загине остаточно або ж відбудова її зажадає величезних непосильних жертв з боку народного організму”. Тодішній уряд УНР керувався принципом пріоритетного розвитку галузі, яка за місцевими умовами має найбільші шанси для свого розвитку.
І ще одне. У мене особисто складається враження, що періодичні стрибки цін і похідні від них, які вносять нервозність у суспільство, провокують нестабільність, кидають тінь на ту чи іншу гілку влади, комусь дуже вигідні. До того ж оцей “хтось”, як той Змій-Горинич — багатоголовий. Він є і зовнішньоголовий (як у випадку із бензиновим стрибком), і доморощеноголовий (як у цукровому випадку).
Картинка з натури. У неділю на трасі Київ—Одеса, поблизу селища Гребінки, що на Київщині, пригальмував біля стосу мішків із цукром. Місцевий “міні-трейдер” правив за кілограм цукру 3 гривні 85 копійок. Схоже, ціни пішли на спад? Будемо сподіватися.
На тому тижні надто часто світився на екранах телевізорів і виступав по радіо голова правління НАК “Нафтогаз України” Олексій Івченко, весь час наголошуючи, що власні добуті енергоресурси продаються власному народу нижче собівартості. Така інформація спровокувала у журналістів логічне запитання про наступне підвищення ціни на газ, зокрема для населення. На що О. Івченко відповідав, що ціноутворення — це справа не його компанії, а НКРЕ. Відводячи тінь від своєї фірми, він фактично давав зрозуміти, що далі за чинними тарифами жити неможливо...
Натяк нафтогазового патрона підтвердив, розвіявши остаточно мої сумніви, працівник облгазу, який у суботу завітав у село до батьківської оселі перевірити плату за газ. Виявивши, що я наперед заплатив за дещо більший обсяг спожитого газ, ніж показує лічильник, працівник газконтори суворо покартав мене: “Цього не варто робити, бо ми підвищуємо розцінки на природний газ, а ви вже заплатили за старими тарифами. Ви залізли до нас у кишеню”. Щодо “кишені”, він дещо перебільшив, бо ту невеличку маржу за тиждень “з’їсть” приготування консервації та варення (сподіватимемося, що до кінця цього тижня розцінки не зміняться), але сумніви про підвищення ціни на газ розвіяв остаточно.
