Не рубай гілку, на якій сидиш... Мабуть, нам потрібно іноді згадувати цю давню мудрість, особливо тоді, коли дуже хочеться що-небудь реформувати, каже академік НАН України, директор Інституту проблем машинобудування імені А. Підгорного Юрій МАЦЕВИТИЙ.

— Останніми роками в ЗМІ дедалі частіше висловлюється «непогана» ідея відпустити науку у вільне плавання. Дехто навіть вимагає ліквідувати НАН України, а академічні інститути, якщо вціліють, «роздати» міністерствам і університетам. Підхід, можна сказати, сміливий. І мало кого з реформаторів цікавить та обставина, що ця галузь дуже конкурентна, що інтерес закордонних фахівців до наших розробок як і раніше високий.
Академія наук України протягом усієї своєї майже столітньої історії вирізнялася глибиною фундаментальних досліджень. Досить згадати, хто перший розщепив атомне ядро, хто забезпечив перший політ людини в космос, з чиєю допомогою було створено кращий у світі танк... Цей перелік можна продовжувати досить довго. Тож ярлик «нахлібник» НАН України аж ніяк не можна приліпити. Вона завжди орієнтувала вчених на впровадження результатів фундаментальних досліджень у проекти, технології, у виробництво. І саме ця обставина давала їй змогу зберігати високий науковий потенціал.
— І фізики, і лірики постійно сперечаються, скільки коштує наука? Скільки треба виділяти коштів на наукові дослідження, щоб вони не марнувалися, а приносили користь.
— Потрібно виділяти не 0,35 відсотка ВВП, як це передбачено бюджетом 2005 року, а хоча б 1,7 відсотка, як це зафіксовано у законі про науку, хоча це також не та цифра. У розвинутих країнах на науку йде від 4 до 8 відсотків ВВП. Міністерство енергетики США з 1978 по 2000 рік вклало гроші в 17 дослідницьких програм у сфері енергоефективності і 22 програми в галузі органічного палива. Обсяг фінансування становив 13 мільярдів доларів. А економічний ефект від упровадження цих розробок перевищив 40 мільярдів доларів. Ці дані наведено не для того, щоб закликати до повторення американського «подвигу». Це поки що не під силу нашій економіці. Але кожен має розуміти, що про ліквідацію або обмеження НАНУ не може бути й мови. Наука — це невід’ємний елемент науково-технічного прогресу.
— Якщо вже мова зайшла про хворобливість української економіки, яким шляхом, на думку вчених, має йти Україна, щоб стати сильною, економічно процвітаючою, і яка роль у цьому НАНУ?
— Для розвитку економіки необхідна довгострокова стратегія розвитку паливно-енергетичного комплексу. У цій справі важливий науковий досвід. Недарма інститути відділення фізико-технічних проблем енергетики (ВФТПЕ) НАНУ за доручення КМУ активно брали участь у розробці «Енергетичної стратегії України до 2030 року». Було отримано фундаментальні результати в галузі вугільних енерготехнологій, теорії енергетичних машин і забезпечення якості виробленої енергії. Хто ліпше за нас може вдосконалити, модернізувати, продовжити термін служби вже працюючих енергоблоків, створити нові, коли ми все це самі побудували?
— Виходить, наука — це своєрідний економічний «мотор», і якщо цей двигун заглохне, то, ймовірно, «забуксує» і вся країна?
— Можна сказати і так. Наука є таким собі вітаміном росту для будь-якої країни. Розвивається наука, а з нею і супутні галузі, і, звичайно, країна. Наприклад, учені Інституту машинобудування провели безліч досліджень в галузі теорії горіння і вибуху, вивчення процесів механохімічної активації, одержання, збереження і генерування водню, без яких була б неможлива розробка так званої термобарохімічної технології, необхідної саме для паливно-енергетичного комплексу. Ця технологія інтенсифікації видобутку вуглеводнів з нафтових, газових і газоконденсатних свердловин уже пройшла перевірку на свердловинах Східно-Полтавського, Бугреватського, Козіївського родовищ, забезпечивши збільшення припливу вуглеводневої сировини у 6—8 разів. А свердловина № 51 Коробочкінського газового родовища дала збільшення видобутку в 30 разів! Усі витрати під час здійснення термобарохімічної обробки привибійної зони пласта цілком окупаються до чотирьох тижнів роботи як нафтової, так і газоконденсатної свердловини. Як бачите, користь від науки чимала.
— Робота енергетичних об’єктів, з якими ви пов’язуєте економічне майбутнє країни, спричиняє глобальні екологічні зміни. Посилення парникового ефекту в атмосфері, кислотні дощі, радіаційне забруднення, деградація земель. Які рішення цих проблем ви можете запропонувати цивілізації?
— У нашому інституті розробляється так звана ідеологія промислового симбіозу. Це реальна альтернатива підходам, котрі нині маємо під час формування територіально-промислових комплексів енергетичного призначення. Передбачається виведення викидів шкідливих речовин за межі промислового вузла, а відходи одних підприємств повинні використовуватися як сировина для інших виробництв. Ідея полягає в тому, щоб забезпечити перехід від вузькоспеціалізованої технології виробництва основного виду продукції, зокрема, електричної енергії та теплоти, до розширення спектра товарів, що випускаються, за рахунок комплексної утилізації матеріальних та енергетичних вторинних ресурсів.
— Світове співтовариство сьогодні дедалі більше веде мову про розвиток водневої енергетики. США, Японія, Канада, Німеччина й Ісландія уже внесли цей «пункт» у свої національні програми. Які в нас перспективи?
— У нас розроблено оригінальні системи збереження водню і його використання як палива у двигунах внутрішнього згоряння, що забезпечують малотоксичну роботу транспортного засобу. Ми створили експериментальні зразки всього спектра автотранспортної техніки починаючи від легкових автомобілів і закінчуючи автонавантажувальною технікою. Разом із Харківським міським управлінням автотранспорту інститут вивів на міські вулиці п’ять таксомоторів на водневому паливі й експлуатував їх протягом півтора року. З економічних міркувань ми не змогли вийти за рамки експерименту. Але далеко не кожна з індустріально розвинутих країн навіть через 25 років має у своєму розпорядженні такий парк водневої техніки, який можемо запропонувати ми.

Від редакції. Чи варто після всього цього сумніватися в тому, що фундаментальні дослідження вчених НАНУ, й Інституту машинобудування в тому числі, надзвичайно важливі для вирішення не лише регіональних, а й державних завдань. Питання про те, чи потрібно утримувати таку наукову «зброю» в державних руках і вкладати в неї інвестиції, чи відпустити її в далеке плавання, де її миттю перекуплять чужоземці, поки що залишається відкритим. Жодна «просунута» європейська країна не дозволяє собі кидатися наукою, тому що це не лише престиж, а й безпека будь-якої держави.