Любителів бити в литаври завжди більше, ніж на сполох, або Як одним розчерком пера генералів Міноборони намагаються знищити найстаріший військовий вуз України

Свято зі сльозами на очах

25 червня в Одеському інституті сухопутних військ на стройовому плацу 300 молоденьких лейтенантів отримували дипломи про закінчення найстарішого військового вузу України. Мало не дві тисячі одеситів і гостей міста зустрічали мідь духового оркестру, схвильовані лейтенанти, на погонах яких горіли дві маленькі зірочки, їхні батьки і подруги. Осторонь товпилися ветерани — на кітелях рубіново сяяли ордени, емаль яких не потьмяніла від часу, ледве чутно подзенькували медалі. Старі солдати і бойові офіцери сльозинок на щоках соромились — бо нинішнє свято (а в Одесі кожен випуск цього інституту завжди перетворюється на загальноміське свято) для ветеранів не в переносному, а в прямому розумінні слова цього року стало святом зі сльозами на очах.
Адже відповідно до рішення колегії Міністерства оборони України від 15 квітня 2005 року з 2007 року Одеський інститут сухопутних військ ліквідується.
Сказати, що це рішення Міноборони викликало здивування в Одесі, значить не сказати нічого. Місто буквально вирує — створюються комітети громадського порятунку інституту, проводяться збори ветеранів, приймаються заяви місцевих організацій політичних партій на захист військового вузу.

Краще бути молотом, чим ковадлом

Одеському інституту сухопутних військ — 140 років. Його випускники брали участь у Першій і Другій світових війнах, у всіх післявоєнних локальних бойових діях. Понад 500 генералів, 100 Героїв Радянського Союзу, два генерали армії України вийшли зі стін прославленого військового вузу.
Сьогодні кількість науково-педагогічних співробітників Одеського інституту становить 304 чоловіка, із них 7 докторів наук, 9 професорів, 103 кандидати наук, 78 доцентів, заслужений діяч науки і техніки України. За 12 років існування інституту в Одесі підготовлено 5400 офіцерів для Збройних Сил держави.
Люди в погонах, як відомо, накази не обговорюють, а виконують. Але сьогодні Одеський інститут сухопутних військ став ковадлом, по якому б’є молот абсолютно не аргументованих наказів, директив і розпоряджень Міноборони. Приклади? Їх більш ніж достатньо. До речі, лампасоносці з міністерства не люблять, коли їх наводять.
Отже, 24 травня 2004 року міністр оборони України затвердив план заходів, пов’язаних з подальшою оптимізацією системи військової освіти. Командування Сухопутних військ напрацювало конкретний план заходів, погоджених за часом їх реалізації і направило цей план телеграмою за № 116/7/4/9040 від 7 червня 2004 року керівникам військових вузів, що входять до системи Сухопутних військ.
17 серпня 2004 року було затверджено план, відповідно до якого в Одесу передислокувалася навчально-матеріальна база Харківського інституту танкових військ і Сумського інституту ракетних військ і артилерії. Одеський інститут сухопутних військ був визначений як базовий багатопрофільний і багатофункціональний військовий вуз.
Звичайно, в Одесі енергійно почали працювати над виконанням завдань командування Сухопутних військ. У найкоротші терміни в інституті створили факультет ракетних військ і артилерії та відповідні кафедри. Було отримано понад 20 найменувань артилерійських систем, артилерійських звукометричних комплексів, ракет, іншого озброєння і військово-технічного майна. (На ці цілі витрачено понад 200 тисяч гривень бюджетних коштів.) У 2004 році розпочалося навчання курсантів-ракетників, артилеристів і танкістів.
Варто зазначити, що Одеський інститут сухопутних військ створений на базі трьох військових училищ — вищого загальновійськового командного, вищого військового артилерійського і вищого училища військ ППО. У 1997 року курсантів-артилеристів терміново перевели для навчання в Суми, у 2004 році вони повернулися в Одесу. Тепер тих самих артилеристів планують знову передислокувати, цього разу до Львова.
Цілком резонно постають запитання: як і хто відшкодує збитки, завдані непродуманими рішеннями керівництва Міноборони? Хто відповість за невдалі експерименти, просто знущання з людей, яких, немов м’ячик, перекидають з одного регіону в інший?

Хто раніше встав і палку взяв, той і капрал

26 березня відбулося засідання колегії Міноборони, на якому розглядалося питання про базовий військовий вуз для підготовки офіцерів для Сухопутних військ. Обговорювалися дві кандидатури — Львів і Одеса. Рішення повинне бути прийняте після роботи в цих містах комісії на чолі з заступником міністра оборони генерал-лейтенантом медичної служби Володимиром Паськом. Не знаю, як у Львові, а в Одесі комісія працювала 1 квітня у бліц-експрес-режимі. Відвідування навчального класу, навчального центру в Чабанці, фіксування іржі на танках і невдоволення зовнішнім виглядом казарми — приблизно такі були зауваження, висловлені начальнику військового інституту генерал-лейтенанту Анатолієві Троцу.
Генерал Володимир Пасько свою точку зору озвучив такими словами: «У мене немає заангажованості у цьому питанні. Але я вважаю, що західний регіон традиційно визначався високим рівнем національної свідомості, патріотизмом. Богдан Хмельницький навчався в цих краях. Тож тут значні військові і національні традиції, які потрібно обов’язково зберігати».
В Одесі ці слова генерала сприйняли як образу і ляпас місту. Виходить, що українські патріоти проживають тільки у Львові? А в Одесі, отже, проживають громадяни другого сорту, «зрадники і запроданці»? І куди тепер податися хлопцям з Одеси та Ізмаїла, Харкова і Сум, які мріють про професію офіцера?
Аргументи Міноборони, що зробило вибір на користь Львова, у військових фахівців викликають посмішку. Ну справді, не вважати ж за серйозну заяву генералів про те, що Львівський військовий інститут імені гетьмана П. Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка» інтегрованіший в систему цивільної освіти?
Для тих, хто, як кажуть, не в темі, повідомляємо: у Львові сьогодні готують військових журналістів, музикантів, начальників клубів. Вони справді інтегровані в систему цивільної освіти — флейта, на якій грають військові музиканти, вона і «на гражданці» флейта. Інший аргумент — в Одесі порівняно зі Львовом більше витрачається коштів на комунальні послуги. Так, Одеський інститут порівняно зі Львівським тільки площ будинків має в 30 разів більше, звідси і великі витрати на житлокомунпослуги.
Ну, а найпереконливіший аргумент на користь Львова — те, що, мовляв, майбутні офіцери-сухопутники зможуть опановувати професію на Яворівському навчальному полігоні. Але під Одесою є Широколанівський полігон, який за технічним оснащенням, площею перевершує Яворівський.
І цілком справедливо постають запитання: скільки коштів з держбюджету необхідно для перебазування в Львів із Одеси військового вузу? Скільки років буде потрібно для розгортання повноцінного навчального процесу на новому місці з практично новими спеціальностями? Скільки поколінь молодих офіцерів готується кинути Міністерство оборони в багаття військового реформування? Яка доля очікує 200 дітей-сиріт, які навчаються у військовому ліцеї Одеського інституту сухопутних військ? Їх, напевно, просто викинуть на вулицю. Яка доля чекає 800 офіцерських родин одеського гарнізону, котрі проживають нині на території військового інституту з дітьми в переобладнаних солдатських казармах в очікуванні житла?

Дерибан Одеси триває?

У розпорядженні «Голосу України» опинилися копії документів, що, ймовірно, зберігаються в найнадійніших сейфах Міністерства оборони. Військова таємниця генералів розшифровується досить просто, якщо не сказати примітивно: вся метушня з передислокацією військового інституту з Одеси до Львова затіяна з метою прибрати до рук землю в курортній зоні Південної Пальміри, на якій розташовується військовий вуз.
Отже, 20 листопада 2004 року міністр оборони України генерал армії України Олександр Кузьмук, передчуваючи, мабуть, свою відставку, видає директиву Д-55 «Про безплатну передачу військового майна у сферу управління Рахункової палати України». Міністр пропонує: «1. Командувачу військами Південного оперативного командування організувати БЕЗПЛАТНЕ виключення з балансу Одеського інституту сухопутних військ будівлю залишковою вартістю 12,8 тисяч гривень (за генеральним планом №30) військового містечка №16 (місто Одеса) і її передачу в сферу управління Рахункової палати України».
А вже 25 листопада голова Рахункової палати України Валентин Симоненко і міністр оборони генерал армії України Олександр Кузьмук підписали акт прийому-передачі військового майна. Відповідно до цього документа Рахункова палата України отримала будівлю, що розташована на території колишнього артилерійського училища (вона відома як «будинок священика» і їй близько 100 років). До цієї будівлі абсолютно несподівано виявилася прирізаною ділянка землі 0,6 гектара — про неї не було жодного слова у Директиві Д-55. Акт прийому-передачі військового майна підписали начальник держуправління Рахункової палати України А. Запорожець, заступник директора департаменту з питань безпеки держави і охоронної діяльності Рахункової палати В. Флоря, начальник територіального представництва Рахункової палати в Одеській, Миколаївській і Херсонській областях О. Олійник і три офіцери Південного оперативного командування.
Підписи голови Рахункової палати України і міністра оборони, що затвердили акт прийому-передачі військового майна, законної сили не мали, бо 0,6 гектара землі були власністю територіальної громади Одеси, а не Міноборони. Військовий прокурор Південного регіону України генерал-майор юстиції Микола Фещук провів прокурорську перевірку. У його листі на ім’я начальника Одеського інституту сухопутних військ генерала Анатолія Троца сказано: «За результатами проведеної перевірки на адресу начальника Головного управління нагляду за дотриманням законів у Збройних Силах України та інших військових формувань Генеральної прокуратури України мною надіслано проект протесту на директиву міністра оборони України від 20 листопада 2004 року Д-55» «Про безплатну передачу військового майна у сферу управління Рахункової палати України». До речі, пізніше Генеральна прокуратура вирішила, що підстав для протесту прокурора немає. Такі ось прокурорські пироги!
В Одесі сподівалися, що новий міністр оборони Анатолій Гриценко розбереться у «земельній операції» свого попередника і відновить справедливість, тобто скасує директиву свого попередника. Та де там! 15 лютого 2005 року Анатолій Гриценко повідомляє Валентину Симоненку: «Мною дане розпорядження головнокомандувачу Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковнику М. Петруку в найкоротший термін вирішити питання щодо визначення в натурі межі земельної ділянки для проведення Рахунковою палатою України відповідних будівельних робіт».
Дерибан Одеси триває! На кону — 60 гектарів землі в курортній зоні Одеси, на якій розташовується інститут, у найпрестижнішому районі Одеси — Великому Фонтані (для інформації: одна сотка землі тут коштує від 50 до 200 тисяч доларів).
Під час робочої поїздки в Одеську область Голови Верховної Ради Володимира Литвина йому було поставлено запитання про доцільність передислокації до Львова найстарішого військового вузу України. Володимир Михайлович пообіцяв одеситам особисто розібратися в цій проблемі. В Одесі впевнені, що Володимир Литвин не тільки в ній розбереться, а й допоможе розв’язати — з точки зору не особистих інтересів, а державних.

Одеса.