З виступу Голови Верховної Ради України В. М. ЛИТВИНА при закритті сьомої сесії Верховної Ради України четвертого скликання 8 липня 2005 року
Шановні народні депутати!
Враховуючи період і процеси, які визначали сьому сесію Верховної Ради України 4-го скликання, завершити її можна було б словом «нарешті».
Нарешті, тому що йдеться про найкритичніший етап парламентської, а точніше, нашої вітчизняної історії. Етап, на якому вирішувалось, бути чи не бути Україні.
Етап, на якому Україна впритул наблизилась до конфлікту з непередбачуваними наслідками і балансувала на межі.
Етап, на якому саме Верховна Рада продемонструвала, що саме вона є найвищим народним представництвом, і вберегла країну від масштабного внутрішнього конфлікту, причому силового виміру, взявши на себе практично всю відповідальність і весь тягар за розв’язання політичної кризи.
Користуючись нагодою, я хотів би скласти подяку Верховній Раді України і кожному народному депутату за ту мужність, яка була виявлена у критичний момент вітчизняної історії. Тим більше, що цього ніхто до останнього часу не зробив.
Відтак цей період потребує всебічного аналізу і відповідальних висновків. А головне — відповідальних подальших дій і розуміння ситуації. Розуміння того, чому і завдяки кому у багатьох людей, переважно вчорашніх наших колег, з’явилася можливість говорити, протиставляючи себе Верховній Раді і паплюжачи її: я — нова влада.
Більше того, нерідко позірно хизуватися цим і діяти за середньовічним принципом переможців. Сьогодні судять одні, а могли б судити інші, враховуючи деякі наші далеко не найкращі традиції і ментальність. Підкреслюю, деякі.
Хотілося б, щоб усі ми це пам’ятали і разом стали працювати на суспільне порозуміння і примирення, подолання невизначеності і невпевненості. Адже це якраз найбільше хвилює сьогодні людей, якраз до цього і закликає Президент України.
Треба, врешті-решт, всім повернутися до проблем справді загальнонародного характеру і перестати вбачати у такій позиції Верховної Ради України популізм. Якщо хтось називає соціальні закони і пропозиції, які вчора так гаряче обстоював, популізмом, ради Бога, називайте це популізмом.
Переконаний, що Верховна Рада й надалі працюватиме так, щоб Україна жила на виріст, а не так, щоб консервувати людськеї животіння і обслуговувати чиїсь інтереси.
Треба, врешті-решт, перестати демонструвати неповагу до законів і нехтування ними на фоні гучних гасел про верховенство права. Це добре видно на прикладі ставлення до Конституції. Це добре видно на прикладі категоричної вимоги глави держави до правоохоронних органів про неприпустимість стеження за політиками і представниками ділових кіл. Виходить, що це має місце. Що називається, дожилися.
Інакше, окрім усього іншого, загальнодержавна політика у нас може перетворитися на політику озброєних і уповноважених державою загонів партій чи корпоративних груп. А Україну підганятимуть під особисті бачення, під особисті викройки окремих високопосадовців.
Треба, врешті-решт, припинити постійне продукування кризи влади, а отже — криз в Україні.
Те, що відбувалося і відбувається останніми днями у Верховній Раді, — це тривожні симптоми кризи влади загалом, це симптоми імпульсів нестабільності в суспільстві. І проблема аж ніяк не в підтримці чи непідтримці законів, скажімо, по СОТ.
Проблема в іншому, в тому, що не можна ламати через коліно, вибудовувати державну політику на конфліктній основі, на принципах безоглядного підпорядкування зовнішнім цілям внутрішніх інтересів країни, а діалог і аргументи заміняти тупим, я підкреслюю, — тупим тиском, хоч би з якого боку цей тиск походив.
Треба, врешті-решт, відмовитися від безперервних спроб, які тривають з 1994 року, мати маніпулятивний парламент. Підкреслюю: маніпулятивний парламент. Це рівнозначно спробам і намаганням маніпулювати народом і давати йому принизливі оцінки.
Попередній владі знадобився щонайменше рік для того, щоб вона управлялася по Верховній Раді, а декому з нинішньої — чотири місяці.
Я хочу сказати членам уряду: не можна поступати так, що коли вчора був тут, то діяв таким чином, як діє парламент. А сьогодні дозволяє собі зверхньо оцінювати дії своїх колег. Я не бачив ніде, в жодній країні, щоб будь-який представник парламенту критикував уряд, Президента під час міжнародних зустрічей, а ті навзаєм робили те саме стосовно своїх колег з парламенту. Це наша українська практика, коли ми принижуємо, втоптуємо один одного в землю, а потім хочемо, щоб нас вважали європейською країною, впустили в Європу.
Перспективна політика на цьому не вибудовується. І перспективи країна за такого підходу не матиме.
При цьому вважаю за необхідне зазначити, як особливість сесії, що Верховна Рада демонструвала і демонструє налаштованість на співпрацю з Президентом, Кабінетом Міністрів. Вона видає, якщо хочете, необхідний карт-бланш для їхніх дій, дозволяє їм розпочинати роботу, що називається, з чистого аркуша.
Наведу приклади. Попереднього Прем’єр-міністра затвердили, нового Прем’єр-міністра затвердили більш ніж конституційною більшістю.
Програми уряду прийняли — одну, другу. Прийняли, бо вважали за потрібне, щоб уряд працював.
Ірак: попросили ввести війська — ввели війська. Попросили вивести — вивели. Що ще потрібно?!
Лояльність з боку Верховної Ради сприймається як конформізм, як слабкість, як поступливість. А поступливість розглядається як слабкість.
Зрозуміло, що Верховна Рада змушена час від часу поправляти, доопрацьовувати і дотягувати відверто слабкі законодавчі пропозиції.
Вказувати на питання і проблеми, що потребують невідкладного вирішення, невідкладного реагування. Акумулювати, артикулювати і віддзеркалювати суспільні настрої і вимагати, щоб вони були реалізовані в державній політиці. Така принциповість розглядається як бунт. Колективно протистояти диктату непросто. Тому що впливати на колективні настрої простіше.
У цьому зв’язку, шановні колеги, хотів би сказати про свою позицію, про позицію Голови Верховної Ради. Роблю все для того, щоб були захищені інтереси Верховної Ради, а відтак — інтереси українського народу. Мені доводиться складно, доводиться маневрувати для того, щоб зберегти обличчя Верховної Ради. Повірте: у мене інших інтересів немає.
Дехто хоче мене втопити? Ми можемо втопитися тільки разом.
Я виходжу з того, що є Верховна Рада і є позиції Верховної Ради. І не потрібно намагатися добити. Ви добиваєте тим самим Верховну Раду України.
Колективний тиск на Верховну Раду має тенденцію до переходу на заходи індивідуального характеру. І ми це бачимо у тих заявах, які лунають. Називаються цифри народних депутатів щодо того, що вони будуть притягуватися до кримінальної відповідальності.
Усе треба робити в установленому порядку. Бо якщо сьогодні аналізувати всю українську політичну еліту і ставлення до української політичної еліти, ставлення до влади, то можна мати лише одне слово, один синонім, яким можна замінити оцінку еліти — «злодії в законі». Ми цим самим принижуємо усіх, ганьбимо країну.
Потрібно розбиратися в кожному конкретному випадку. Так, як цього вимагає закон. Не слід дивувати світ. Переконаний, що ми у цьому спільні і ви це підтримаєте.
Шановні колеги, ми повинні все робити для того, щоб зберегти Верховну Раду, зберегти демократію. Переконаний, що ми робитимемо все для того, щоб Верховна Рада була справді вищим представницьким органом українського народу.
Дякую за увагу.
