До полтавського корпункту «Голосу України» Наталію Козлову привела не лише особиста біда. Ще зовсім молода жінка, яка донедавна вважала себе успішним керівником, хорошим спеціалістом і шанованою в колективі людиною, не могла стримати хвилювання. А хвилює її не лише власне здоров’я, підірване останнім часом через обставини, про які йтиметься нижче, а й доля цілого підприємства — Лубенського м’ясокомбінату, з яким пов’язана і її доля.

Як і більшість лубенських підприємств, за часів незалежності м’ясокомбінат дійшов до ручки. Люди опинилися на вулиці, цехи стояли пусткою... Надія на відродження з’явилася після 2002 року, коли зі зміною форми власності на руїнах підприємства виникло відкрите акціонерне товариство «Лубенський м’ясокомбінат». Нові власники не гаяли часу марно: за короткий термін їм вдалося повернути підприємство з коматозного стану до життя.
Результат не забарився: за останні два роки об’єм реалізації м’яса й м’ясопродуктів зріс у 2,7 разу, а ковбасних виробів — у півтора разу. Тільки 2004 року до бюджету у вигляді різних податків надійшло 479,2 тисячі гривень, що в 1,7 разу більше порівняно з попереднім роком. Люди почали регулярно одержувати стабільно високу як для Лубен зарплатню, додаткові платежі до бюджету за якою становили торік 564,4 тисячі гривень, що більш як удвічі перевищило показник 2003 року. Маючи стабільну динаміку розвитку, керівництво планувало реконструкцію виробництва, яка дала б змогу поліпшити якість продукції, розширити її асортимент, створити нові робочі місця, а отже, забезпечити і нові вливання до бюджету.
Однак не так сталося, як гадалося. Біда прийшла, звідки не чекали.
Починаючи з жовтня минулого року, на підприємстві дедалі частіше почали з’являтися перевіряючи різного штибу — від податкової до правоохоронних органів.
Утім, чимало лубенців (а на комбінаті й поготів) і нині пов’язують цей факт з неправильним політичним вибором керівництва ВАТ, адже тоді влада, як відомо, всіх «нагинала» працювати на одного з кандидатів у Президенти.
Уже 4 жовтня минулого року в Лубенській об’єднаній державній податковій інспекції з’являється постанова про порушення кримінальної справи «за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України за фактом умисного ухиляння від сплати податків посадовими особами ВАТ «Лубенський м’ясокомбінат». До речі, 23 березня ц. р. Лубенський міжрайонний суд скасовує цю постанову «як передчасну, таку, що постановлена (за мовою оригіналу. — Авт.) без дотримання вимог ст. ст. 94,98 КПК України, за відсутністю достатніх для порушення кримінальної справи даних про наявність ознак злочину». До того ж ще 13 листопада 2004 року прокуратура області зупинила досудове слідство за цією справою, а 14 грудня і взагалі скасувала її.
Однак за кілька днів до цього, 9 грудня 2004 року, старший слідчий слідчого відділу податкової міліції Лубенської ОДПІ виносить рішення про проведення на комбінаті... обшуку. Відтоді й почалося тут веселеньке життя. Особливо коли до справи долучився місцевий відділ обласного управління з боротьби з організованою злочинністю. 23 грудня (зверніть увагу — за два дні до переголосування другого туру виборів, але спишемо це на випадковість). Близько десятої ранку — в розпалі робочого дня — на підприємство прибувають озброєні бійці «Сокола», які швидко блокують найважливіші адміністративні й виробничі об’єкти.
* Заступник директора з комерційних питань Наталія Козлова розповідає кореспондентові «Голосу України»:
— На нашому підприємстві, звісно, є дуже чіткі санітарні норми. А тут уявіть: сторонні люди (вже не кажучи про зброю) без санітарного огляду і халатів, починають проникати в усі приміщення комбінату! Такого свавілля в житті не бачила...
Катавасія тривала до пізнього вечора. Звісно, того дня про жодну роботу комбінату мови і бути не могло. Вже не кажучи про технологію.
* Майстер холодильника Андрій Невмержицький розповідає кореспондентові «Голосу України»:
— «Соколи» нас не випускали нікуди. У мене на дільниці робота припинилася повністю — люди сиділи під охороною автоматників у побутовій кімнаті, де перебував і я з начальником цеху. Навіть коли край треба було піднятися на третій поверх, вони «люб’язно» надали охорону. При цьому особисто мені ще й погрожували: ось, мовляв, потрапиш до нас... Звісно, слова вживали інші. Хотіли, щоб щось підписав, але я був у такому стані, що навіть і не розумів, що до чого... Отак і просиділи з 10-ї години до кінця робочого дня...
Правоохоронці намагалися з’ясувати роль комбінату у кримінальній справі щодо умисного використання реквізитів «фіктивних фірм «ПП «Зодіак — КМ» та «ПП «Пріоритет» з метою виявлення печаток, штампів, бланків та договорів з цими фірмами», вилучивши деякі документи. Незрозуміло тільки, який стосунок та доказове значення мають для справи бухгалтерські документи щодо закупівлі комбінатом великої рогатої худоби та свиней у 2004 році до «користування реквізитами фіктивних фірм», що надавали маркетингові послуги у 2003-му?
Це подивує і Лубенський міськрайонний суд, який 9 лютого ц. р. під головуванням В. Чабаненка за скаргою виконуючого обов’язки голови правління ВАТ Р. Мельника дав свою оцінку грудневим подіям. Суд визнав постанову старшого слідчого СВ ПМ Лубенської ОДПІ про проведення обшуку на ВАТ «Лубенський м’ясокомбінат» від 9 грудня 2004 року незаконною і скасував її. Визнано неправомірним і сам обшук, проведений на підставі цієї постанови співробітниками Лубенського відділу УБОЗ, яких зобов’язано було повернути відповідно до протоколу всі вилучені предмети. Апеляційний суд залишив це рішення чинним. І що? Хтось вибачився? Ні.
Хай навіть і так, але знову крапку було б ставити зарано.
За тиждень до згаданого рішення суду, 2 лютого ц. р., у міськрайонній газеті «Лубенщина» з’являється стаття помічника Лубенського міжрайонного прокурора Олександра Ринденка «Липкі руки», де висуваються вже нові звинувачення на адресу керівників м’ясокомбінату. Вони, мовляв, «за попередньою змовою з іншими особами» розкрадають відпущені державою для дотацій виробникам тваринницької продукції бюджетні кошти, які «розподілялися між учасниками організованої злочинної групи»(!). Тон публікації, сам підзаголовок викликає подив у людей, далеких від юриспруденції: «У ВАТ «Лубенський м’ясокомбінат» викрито крадіїв бюджетних та державних коштів»(!?). Невже молодшому раднику юстиції не знати, що подібні звинувачення може пред’явити людям лише суд?
Щоправда, ніби спохопившися, газета «Лубенщина», навіть не чекаючи суду, в одному з наступних номерів публікує відповідь в. о. голови правління ВАТ «Лубенський м’ясокомбінат» Романа Мельника, де той пише: «Даний матеріал ґрунтується виключно на припущеннях прокуратури. Він кидає тінь на добре ім’я та репутацію нашого підприємства. Все це викликає справедливе обурення у більш як 600 працівників колективу м’ясокомбінату. Ми не хочемо коментувати догадки працівників Лубенської міжрайонної прокуратури — ми вирішили звернутися в суд по захист нашої репутації, бо все, що написано в статті стосовно нібито неправомірних дій посадових осіб Лубенського м’ясокомбінату, є неправда. І хто, як не прокурор, повинен знати, що Конституція та закони України на органи прокуратури покладають функцію нагляду за дотриманням законів, а не навпаки — ці закони порушувати. А якщо і є якісь претензії, то треба звертатися в суд, а не безпідставно звинувачувати».
Статтю Ринденка довелося і справді «читати» Лубенському міжрайонному суду, розглядаючи позов м’ясокомбінату до редакції газети «Лубенщина», Ринденка Олександра Анатолійовича, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Генеральної прокуратури України та Полтавської обласної прокуратури про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. І суд першої інстанції під головуванням С. Чередникова визнав, що «опублікування такої інформації завдало позивачу немайнової шкоди, що виразилося у приниженні ділової репутації у громадській думці, думці окремих осіб, було порушено звичайний ритм роботи підприємства, призвело до виникнення напруженості в колективі: погіршились обсяги виробництва, погіршився моральний клімат у колективі, в сім’ях членів колективу, втрачаються клієнти». Суд навіть прийняв рішення «стягнути з Генеральної прокуратури України шляхом списання коштів, виділених Державним бюджетом України на утримання прокуратури, 1000 грн. відшкодування моральної шкоди на користь ВАТ «Лубенський м’ясокомбінат». А газету зобов’язано опублікувати спростування за відомостями, які кваліфіковано «такими, що опубліковані несвоєчасно і є неправдивими на момент публікації».
Але, як кажуть, собака гавкає, а караван іде. На комбінаті, де побував цими днями кореспондент «Голосу України», напруженість у стосунках між людьми помітна й неозброєним оком. Ще б пак! Разом з начальником служби охорони комбінату А. Берлімовим ми підрахували: загалом за дев’ять останніх місяців на допитах у правоохоронних органах побувало більше сорока працівників підприємства (ледь не кожен десятий!).
* Вагар Валентина Порада розповідає кореспондентові «Голосу України»:
— 17 лютого я працювала у другу зміну. Десь близько сімнадцятої — було вже темно — під’їхали працівники міліції і сказали, що забирають на допит: «Пішли з нами...» Повістки жодної не було (її дали вже там). А на місці почалося: «Ось, нам казали...» І так цілу годину! Ну і що, як вам казали? Вони начулися багато і до мене — це неправда, але ж приймала я, я розписувалася, холодильник у мене прийняв... Все одно, мовляв, брешеш...
На жаль, навіть з журналістом чимало працівників комбінату остереглося говорити відверто, а то й взагалі уникали зустрічі: «Ви поїдете, а нам потім...» Досить сказати, що тільки в ковбасному цеху за цей період «пішло» два начальники, звільнилося три технологи. Прикро, але серед цих людей — висококласні спеціалісти. Але чи можна їм дорікнути в слабкодухості?
* Заступник директора з комерційних питань Наталія Козлова розповідає кореспондентові «Голосу України»:
— Мене потім ще тричі викликали на допит. Кожного разу був сильний психологічний тиск. Одного разу «швидка» забрала в передінфарктному стані до лікарні.
Коли 16 червня знову з’явилася на роботі, о 9.30 Захарченко зустрів мене з виконуючим обов’язки начальника відділу УБОЗу (на жаль, прізвища його не пам’ятаю) і вручив повістку, що на 11.00 викликають на допит. Захарченко взяв мене під особисту охорону і вже нікуди не відпускав, тільки в жіночу кімнату... Допит тривав три години 15 хвилин, але спершу протоколу ніхто не вів. Тиснули і на психіку: ось, мовляв, твоя камера, ось наручники... І я сказала: якщо затримуєте — затримуйте. І ось вони удвох — Ринденко і Захарченко, Захарченко і Ринденко... То по-доброму, то по-поганому... Але щоб дала потрібні показання. Щоб те, що вони мені скажуть, підписала. Словом, така каша, що зрештою я вже не могла навіть розмовляти... Вийшовши потім з кабінету, я навіть знепритомніла і впала зі сходів... Пізніше мене звідти забрала «швидка допомога». А в лікарні мені поставили діагноз «черепно-мозкова травма, забиття рук і ніг». Захарченко сказав, що мене треба затримати і пред’явити звинувачення, а Ринденко: нехай іде, ми завтра, якщо треба, заберемо...
...Зустрілися ми з Наталією Іванівною в одній з полтавських лікарень, де жінка досі проходить курс лікування. «Почуваю себе досі дуже важко, але ще тяжче на душі»...
Ось така історія, яку й коментувати зайве. Принаймні правоохоронці робити цього не квапляться....
З другого боку, в самих Лубнах перипетії навколо комбінату набрали неабиякого розголосу. Мимоволі в декого вже давно виникає запитання: а чи не накинув хто оком на успішне підприємство, щоб прибрати його до рук... У це важко повірити, але замислитися є над чим. Адже помічник Лубенського міжрайонного прокурора О. Ринденко 15 червня уже «видав» постанову... «заблокувати рух усіх цінних паперів всіх власників ВАТ «Лубенський м’ясокомбінат» (курсив — мій) до вирішення питання по суті в суді». Риторичне запитання: так, може, тут і собака зарита?