«Просто божественно», «Вражені оптимізмом ваших робіт», «Схвильовані вашим талантом», «Анжеліко, ви геній» і просто «Обалдеть!» — усе це захоплені відгуки тих, хто відвідав авторську виставку відомої телеведучої, співачки і, як скромно підмітила вона сама, фактично художниці, Анжеліки Рудницької.
Але все по порядку. Я побувала на виставці в день її закриття. Галерея «Гончарі», що на Андріївському узвозі, зустріла мене привітними усмішками її господарів. Вибір галереї не випадковий: свою першу телепрограму «Територія А» Анжеліка знімала саме тут. Я прийшла за півгодини до початку і встигла підгледіти останні приготування до показу картин. «Це ми від вас ховаємо!» — сміялася Анжеліка, обклеюючи поверх скла свої творіння аркушами паперу з уже цитованими відгуками. І додала: «Сьогодні я буду дивувати гостей!»
Цікаво, що ж було на відкритті виставки, коли отаке робиться на її закритті? Саме про це я й спитала у Анжеліки. «Відкрилася виставка в мій день народження, стільки людей прийшло! Усі були приємно вражені моєю роботою. Я ж мусила показати, чим займалася протягом року!»
Річ у тім, що через важку хворобу Анжеліка практично весь рік була прикута до ліжка. Про сцену й телебачення можна було забути. «Якби я тоді не придумала, чим зайнятися, мабуть, збожеволіла б!». Саме тоді Анжеліка й згадала про свою любов до малювання та вишивання. Раніше через брак часу ці таланти ніби дрімали. Й ось Анжеліка малювала ескізи, переносила їх на тканину й вишивала. Сюжети брала з уяви — ще були свіжі враження від поїздок по світу. Її перша картина «Незриме коріння», вишита в розпал хвороби, дала назву цілій виставці. «Пісня «Чому я не сокіл, чому не літаю?», яку я співала щоранку своїй мамі, супроводжувала процес створення цієї картини. Мабуть, тому «Незриме коріння» — це дерево-птах...».
Поки ми говорили, до галереї зійшлися знайомі Анжеліки, які з різних причин не потрапили на відкриття виставки. Утім, для них ніби знову влаштували «відкриття». Радісно-схвильована Анжеліка, здається, разом із нами вперше дивиться на ці картини. Скільки щастя! Скільки гордості за першу в житті виставку власних робіт! А вони просто світяться яскравими кольорами: помаранчевим, голубим, зеленим, жодної чорної нитки, жодного песимістичного сюжету. Відчуття чистоти і внутрішнього заспокоєння. «Праліс голубий» — ось робота, яка особливо запам’яталася. Кажуть, подобається вона переважно чоловікам. Не знаю, що їх тут приваблює, а мене підкупила її глибина, її віра в безхмарне майбутнє і сяючий голубий колір надії... На всіх картинах є дерева, а людина, що їх малює, не може бути слабкою, вона не може зламатися в найтяжчий час. Що й довела Анжеліка Рудницька. «Мене питають: «То була чорна смуга в твоєму житті?» А я кажу: «Ні! Яскрава! Подивіться, які роботи! Вони — фінал моєї хвороби і сьогодні я ставлю на ній крапку».