Після розвалу Радянського Союзу Україні дістався ракетний крейсер. Пізніше його назвали гордо «Україна» і оголосили флагманом вітчизняного флоту. Але послужити на славу флоту кораблю не довелося.
Вісімнадцятий рік стоїть він на приколі біля заводського причалу. Відвідування крейсера входить в обов’язкову програму візитів до області керівників держави. І колишніх, і нинішніх. Красень-крейсер їх вражає, будить ностальгію за патріотизмом, і вони обіцяють кораблю славне морське майбутнє. Високі гості, як водиться, їдуть, а «Україна» залишається... біля причалу.
Утримання й обслуговування «музею» для високопосадовців коштує заводу імені 61 комунара чималу копієчку — 250 тисяч гривень на місяць. Власних коштів. Власник заводу і «пароплава» — держава — їх долею не занадто заклопотана. Чотирнадцять років знадобилося, щоб лицемірство парадних реляцій змінилося на прагматичне визнання — Україні корабель такого класу не потрібен. На цьому поки що крапка.
Вирішувати, куди подіти непотрібне майно, держава не поспішає. А майно, хоч і на якорях, не зовсім нерухоме. Крейсер — складна жива система й має потребу в життєзабезпеченні. Заварити, законсервувати, повісити на нього замок неможливо.
— Цілодобово вахту на кораблі несуть 20 чоловік, — розповідає директор заводу Валерій Агафонов. — Працюють системи пожежогасіння, вентилювання, опалення, загалом усе, що забезпечує його живучість. Крейсер напханий надскладною електронікою, дорогим устаткуванням, газотурбінними агрегатами. Його готовність — 96 відсотків.
У такому стані колись корабель ішов на ходові випробування, потім його фарбували і передавали замовникові. Є у Валерія Олексійовича власне бачення перспектив «України».
Модернізувати і продати
Завод має можливість добудувати крейсер. Разом з росіянами можна модернізувати устаткування і підготувати до продажу в експортному варіанті. За висновком міжвідомчої комісії, це коштуватиме приблизно 100 мільйонів доларів. Ціна не занадто висока для корабля такого класу. На світовому ринку є кораблі по 200, 300 мільйонів.
Нинішнє керівництво «Укрспецекспорту» у продажу крейсера зацікавлено і шукає покупця. Щоправда, занадто затягується цей пошук. А заява міністра оборони виявилася несподіваною і залишилися сумніви в тому, що корабель неможливо продати. Але вирішувати не нам.
Схоже, крейсер значною мірою став заручником не тільки військово-політичних доктрин, що швидко змінюються, а і власного імені. Символічне воно, знаєте. Була б на борту його написана назва іншої країни, тоді хоч порізати, хоч продати — за честь.
Утилізувати
— Утилізація такого корабля — теж задоволення не з дешевих, — пояснює директор. — Одна річ порізати те, що відслужило свій термін. Потрібні різак, молот і кувалда. А тут складність полягає в тому, що устаткування не можна кувалдою. Там шість газових турбін, що не відпрацювали жодної години. Їх можна використовувати на інших виробах. Виходить, демонтаж. Це 70 відсотків від трудомісткості на монтажі. Так само і з іншим устаткуванням, озброєнням. Отже, коли стали робити розрахунки, виявилося, що, враховуючи продаж металобрухту й устаткування, збитки становитимуть майже 70 мільйонів гривень.
От така арифметика зі знаком мінус. Мимоволі пригадується розповідь Івана Винника, корифея-корабела, про побачене в Китаї. Купили колись китайці радянський авіаносець, улаштували на ньому музей мілітаризму і давно окупили витрати. А прибуток становить цифру дуже велику. Мабуть, у них якась інша арифметика. Зі знаком плюс.
Може, легше затопити?
— Трагедія моя, як директора, і заводу не тільки в тому, що ми не одержуємо ні копійки на утримання й обслуговування корабля. А в тім, що не можемо кинути його напризволяще. Якщо сьогодні забрати звідти людей і припинити життєзабезпечення, завтра з кораблем може статися непоправне. Прийде прокурор і запитає: як ви це допустили. Хтось задоволено потре руки — нарешті, мовляв, ми домоглися — на заводі корабель занапастили. Давайте тепер його поріжемо. Багато хто зітхнув би з полегшенням. Якби зірвався, пішов на глибину і затонув — проблему було б розв’язано.
Отже, як бачимо, варіантів «світлого» майбутнього «України» декілька. Є і ще один. Його висловив Фуртат Віктор Петрович, старший будівельник «України».
Розвивати свій флот
— Нині дуже багато думок із приводу крейсера. Але ми — військово-морська держава, а не бананова республіка. І маємо брати участь у спільних навчаннях з іншими державами. Маємо показувати гідні результати. Звідки вони візьмуться, якщо не розвивати свій флот? Можна цей корабель використовувати як навчальний. Апробувати на ньому нові системи і виховувати своїх офіцерів. Якщо не будемо цим займатися, втратимо технічну і військово-морську еліту, втратимо висококваліфікований робітничий клас.
Робітничий клас, заводчани, до речі, мають власну думку про те, чому «Україну» не можуть продати. Одне із завдань, що має і може вирішувати протичовновий ракетний крейсер — знищення з’єднань авіаносців. У зв’язку з цим корабель дуже незручний для будь-якого супротивника чи «побратима» навіть на навчаннях. Ще, розповідають, був реальний покупець. Але до виборчої кампанії. Пізніше дуже відчутним став вплив з-за океану. А там ніхто не зацікавлений в існуванні такого корабля. Хоча, може, це просто розмови і долю «України» додумаємо самі.
Миколаїв.
