Юна донеччанка їхала на «западну». Як кожну дитину, Наталку брала цікавість: яке воно, те місто, де мала поселитися родина? Що там є такого, чого нема в Слов’янську? Усю дорогу дівчинка допитувалася в мами. Мама невдовзі стала солдатською вдовою. А дівчинка — відомою українською поетесою Наталею Кащук.
У Кам’янці-Подільському минули чи не найкращі роки майбутньої поетеси. Метка натхненна школярка, творами якої зачитувався цілий клас та й учителі, піднімалася щоранку мармуровими сходами колишньої Славутської гімназії, що мала давню історію і була не просто школою №5, а центром культурного та освітнього життя. Вікна класу виходили на ботанічний сад, й школярі бігали дивитися на тюльпанове дерево, мексиканські кактуси й на розмаїття троянд. Тепер тут школа-інтернат №2, в якій згодом поетеса бувала мало не щороку. Надто ж пізньої осені, коли Поділля голубіло від цвіту «вдовичок», улюблених Наталиних квітів, дрібних, непишних, що не гнулися на морозі.
Наталя Кащук залишила місту юності високохудожні твори про вірменську криницю біля кам’янецької Ратуші, про подолянок-полонянок. А балада «Зінька Кармалючка» — справжнє відкриття: мав подільський месник Устим Кармалюк послідовницю, котра його кохала і зібрала в Думанівському урочищі загін повстанців... На таких творах слід вчити громадянського духу молоде покоління.
Подільські вчителі так і роблять. Чи не найбільше — Лісова з Калачковець (обидві Наталі були добрі знайомі). Тут є клас-кімната поетеси, де часто лунає «Чорна черешня», присвячена російському письменнику Віктору Астаф’єву, який пройшов подільськими дорогами в роки війни. Тут вірші про матір стали піснею: підібрав мелодію вчитель музики Василь Коритник.
До Калачковецької школи поетеса надсилала посилки з книжками. «Це вам від Спілки письменників!» І діти читали, сприймаючи авторів як свою рідню, друзів. Як чекали вони чергового листа! «А спілка й не відала, що вона на свої останні гроші купувала ці бібліотечки!» — каже Наталя Василівна. — «Чи є ще такі жертовні письменники? У селі ми жодного не бачили після Кащук. Може, тому й школярі тепер дещо охололи до літератури?»
Після смерті Наталі брат Юрій привіз її бібліотеку, щоб подарувати рідній Наталиній школі №5. Та чи не було кому прийняти, чи не вважали за потрібне, але дарунок залишився за порогом нинішніх і п’ятої, і другої, яка була раніше п’ятою. Згадавши про Калачківці, Юрій доправив книги до села. Якось Наталя Лісова пообіцяла своїй знаменитій тезці: «Зроблю все, аби діти щиро полюбили ваші вірші». «Якщо станеться так, хай буде це без примусу», — була відповідь поетеси.
...Наталі Кащук судилася доля Лесі Українки. Її серце тонко та ранимо сприймало навколишній світ — і давало збої. Одного разу в клініці Амосова воно не витримало. Одержавши звістку про смерть поетеси, Віктор Астаф’єв писав: «Как редко стала рожать земля таких яснооких и добрых людей. Она в моем понимании воплощала все лучшее, что есть в Украине и украинцах, и оттого все на вашей земле мне было ближе, понятней и родней...»
«Як же могло статися так, що наше місто забуло про Наталю Кащук? Під час перейменування вулиць не знайшлося ні вулиці, ні провулку, щоб назвати їх іменем поетеси. А жила Наталя на Садовій, в кінці ботанічного саду. Ні тут, ні на школі немає меморіальної дошки...» — це рядки з місцевої газети 1997 року, коли Наталі мало б виповнитися 60. Так писала колишня Наталчина вожата Алла Городницька. До її голосу приєдналися кавалер трьох орденів, вчителька Поліна Ногачевська, завуч школи №15 Алла Пікульська, і ще й ще багато інтелігентів Кам’янця та України. Кандидати, доктори наук, відомі люди. Та їх не почули. Алла Городницька пішла «по прийомах» — до міського голови, до директора школи-інтернату №2 (саме там колись і була Наталина школа №5), до своїх вихованців, які займають нині у міській освіті високі посади — директора школи №5 Тетяни Танської, начальника управління Володимира Тюріна. І це — марно. Тоді вона подалася до голови «Просвіти» Євгени Сохацької. «Чому так не шанують українську поетесу? Хоч ви щось робіть!» На звернення організації, подане до міськради 20 травня 2004 року, відповідь не надійшла й досі. Хмельницький письменник, автор 15 книжок Микола Мачківський створив про Наталю Кащук роман «До вежі черленої». Та й тут забракло у подолян вдячності — на заклик видавництва «Поділля» про благодійні внески для випуску книжки відгуки майже не надходять.
В останні роки в Кам’янці відкрили кілька «меморіалок». Ті, що ініційовані владою, присвячені колишнім партсекретарям, першим особам «при кермі». Що тут додати?

Хмельницька область.