Безперечно, сезон, що минув, став для Андрія Шевченка знаковим. Звичайно, не обійшлося без прикрощів. Були травми, а його «Мілан», вийшовши до фіналу Ліги чемпіонів, поступився об’єктивно слабшому «Ліверпулю». А ще віддав «трон» в італійській Серії «А» своєму головному конкурентові — «Ювентусу».
Однак червоно-чорні демонстрували добротний футбол, а їхній лідер Шевченко підтвердив найвищі бомбардирські якості. А ще він став Героєм України. У грудні, нарешті, заволодів «Золотим м’ячем» France Footbаll і отримав титул найкращого футболіста Європи.
Не менш яскрава подія сталася і в особистому житті Андрія — дружина Крістін подарувала йому сина, якого назвали Джорданом. Скоро маленькому виповниться рік. Батько стверджує, що хлопчик неодмінно володітиме трьома мовами — українською, англійською та італійською.
До речі, дружина з сином супроводжували Шевченка до Києва, коли збірна України проводила відбірні матчі чемпіонату світу—2006 проти команд Казахстану та Греції. Щоправда, до Афін вони не літали, а чекали на Андрія у столиці України. Там маленький Джордан спілкувався зі своїми дідусем та бабусею, познайомився з двоюрідною сестричкою. Одне слово, його перший візит на татову батьківщину подарував малюкові безліч вражень.
Та повернімося до нашого лауреата. Тепер він перебуває у заслуженій відпустці. Дізнавшися про результати опитування, проведеного «Голосом України», щиро подякував редакції, нашим читачам і головне — журналістам, які зробили вибір на його користь.
Андрій вважає, що європейське визнання він отримав насамперед завдяки успішній грі за збірну України.
— Мало хто сподівався, що ми обіграємо греків на їхньому полі, — каже Шевченко. — Однак ми це зробили. І тепер лідируємо з чималим відривом від переслідувачів. Тепер можна перевести подих і з оптимізмом дивитися в майбутнє. Безперечно, маємо проблеми, але граємо непогано. Найкращі якості нашого колективу — велике бажання вести командну гру на всіх ділянках поля. А також неабиякі бійцівські якості, згуртованість і вміння заради результату зіграти через не можу.
— Можна сказати, що у вас тепер дібрався колектив справжніх однодумців?
— Саме так, бо гравці і тренери прониклися спільною ідеєю. Наша спільна робота призвела до взаєморозуміння. Ми повірили, що можемо вийти до фінального турніру чемпіонату світу, можемо перемагати найсильніших суперників.
— Але є такі, котрі пояснюють успіхи нашої збірної лише везінням...
— Може, й таланить нам певною мірою. Але, повторюю, в нашій команді всі без винятку викладаються більш як на сто відсотків. Тому й везіння — наш союзник. Хоча усвідомлюємо, що не завжди доля виявлятиме до нас свою прихильність. Тому треба постійно поліпшувати гру. А резерви тут маємо чималі. Раніше над нами тяжів результат. Усвідомлення цього робило нас скутішими. Однак у нашому колективі кожний гравець має доволі високу кваліфікацію, талант і перспективу грати ліпше.
— А що буде, коли збірна України потрапить на турнір до Німеччини?
— Принаймні гратиме дисципліновано, зосереджено, і кожен з гравців буде підпорядкований командним діям. Звичайно, треба накреслити мету, з якою і вирушимо на ЧС—2006. Хоча туди треба ще потрапити. Потім організувати на належному високому рівні підготовчий період, провести необхідну кількість контрольних зустрічей. Що дасть нам можливість зігратися. Найімовірніше, тренерський штаб запропонує нові тактичні й технічні рішення, ігрові зв’язки. І тоді можна говорити конкретніше про плани. А головне, якщо ми хочемо стати сильною і стабільною командою, то кожен з нас має зростати як особистість і як футболіст...
Сторінку підготував Віктор БРАНИЦЬКИЙ.
