У селі Майдан на Вінниччині селяни дарують одне одному новонароджених телят. Гарну справу започаткував сільський голова Юрій Царук.

Де це бачено, щоб дарували худобу


Про Міжнародну благодійну організацію «Хайфер Прожект Інтернешенл», зокрема її діяльність в Україні, голова села Майдан Вінницького району Юрій Царук довідався від науковців місцевого аграрного університету. Три роки тому Царук звертався до них із проханням допомогти організувати громадське пасовище. Коли справу довели до ладу, сільському голові, ніби між іншим, сказали: «На такому пасовищі мала б пастися племінна худоба». Заразом підказали і можливий шлях її придбання — через згадану Міжнародну організацію. Допомогли також підготувати проект, який назвали «Племінна худоба — для молодих сімей».
У селі, щоправда, мало хто вірив у його реалізацію: де це бачено, щоб безплатно роздавали худобу?! Дехто, зізнаються нині селяни, навіть підсміювалися над головою. Юрій Іванович, було, й сам засумнівався у реальності здійснити задумане: майже рік минув з часу подання документів, а у відповідь — жодного слова. Чого тільки наслухався протягом того часу!.. Одні казали, що це відверте намагання затягти селян у кабалу. Інші припускали, що навіть хату заберуть, якщо не зможеш розрахуватися, встромивши голову за дармівщиною, бо нічого безкоштовного нині не буває. «Хочете вірте, хочете ні, каже Ю. Царук, у головах людей відбулася справжня революція. Вони ніяк не могли зрозуміти, як це так — раніше худобу у них лише забирали, а тепер — дають...»
Першим написав заяву на прибдання племінної корови Олександр Корнелюк. Але наступного дня... забрав заяву назад. Так само робили й інші. Навіть коли у село привезли перших десять корів, люди все одно не вірили у реальність проекту. До речі, худобу її майбутні власники вибирали самі на одному з племзаводів області. Такі умови проекту. Щоб проконтролювати, як вони здійснюються, представники фундації теж прибули на завод.
Що особливо вразило гостей — любов селян до корівки-годувальниці. «Ми й не сподівалися, — каже сільський голова, — що присутніх, серед яких були й американці, так полонить свято корівки-годувальниці. Його ми організували у той день, коли отримали перших десять корів. Жінки, не змовляючись між собою, уквітчали шиї корівок спеціально сплетеними віночками. Діти читали вірші про домашніх тварин. Були пісні й танці...»
Загалом у село Майдан фундацією безкоштовно передано 30 племінних корів молочної української чорно-рябої породи. Вартість однієї голови — 6-8 тисяч гривень. Останніх чотирьох корівок привезли в село на початку нинішнього літа. Водночас власники таких корів уже передали іншим селянам 12 теличок.


Приймайте теличку, сусіде!..


Однією з обов’язкових вимог проекту, пояснив Ю. Царук, є старанний догляд за твариною, яку протягом восьми років не можна продавати. А ще власник тварини повинен неодмінно зробити своєрідний подарунок — передати комусь першу новонароджену теличку. Якщо народжується бичок, господар залишає його для себе і чекає появи телички. Такі само зобов’язання має той, кому вона дісталася: виростити з теляти корівку, отримати приплід жіночої статі і теж передати його. Кому? «Той, хто викохав теличку, — уточнює Ю. Царук, — ніколи не передасть її у погані руки. Здебільшого обирають близьких людей — кумів, сватів, сусідів. Декого рекомендує громада — декілька телиць передали у багатодітні сім’ї, одну — дуже бідній родині. Американці, до речі, відмовили їй. Побувавши на обійсті, побачивши, даруйте, злидні, сказали, що тут не зможуть належно доглянути тварину. Але минув час, і ми привели сюди теличку».
Дізнавшись про добру справу, до Царука почали звертатися сільські голови з навколишніх населених пунктів. «Зазвичай, — каже Юрій Іванович, — просять тварин для багатодітних і знедолених сімей. Як відмовити таким?.. Тому сім із дванадцяти теляток передали у села Некрасово, Ільківку й Пурпурівці».
Акція нагадує своєрідну ланцюгову реакцію. Все це оформляється документально. Нещодавно, в останній день червня, коли ми побували у селі, Євгенія Павлівна Голубенко передавала теличку синові свого сусіда, інваліду Миколі Козяру. Жінка каже, що живе з сусідами дружно. Вони ніколи не відмовляють їй у допомозі (Євгенія Павлівна залишилася самотою, чоловік загинув). Коли телилася корова, теж звернулася по допомогу до Козярів. Антон Захарович, господар чималого сімейства, відгукнувся одразу. У нього своїх дві корови, чоловік вміє навіть доїти їх. Удвох з Євгенією Павлівною впоралися з обов’язками ветеринара. «У таких випадках селяни рідко звертаються до ветлікаря, — каже сільський голова. — Все роблять самі. Хто тримає худобу, повинен багато вміти».
— Треба ж такому статися, — всміхається Євгенія Голубенко. — Телятко з’явилося на світ саме на мій день народження. Та ще й не одне, а двоє. І обоє — телички. То оце одну передаю сусідам, вони мені як рідні. Нехай мають утіху і поміч. А друге вже залишиться мені. Корова дуже добра: 30 літрів молока щодня надоюю...
Фундацією також виділені кошти на створення пункту штучного запліднення корів, ремонт ветеринарної аптеки, забезпечення її необхідними медичними препаратами. Кожен власник корови отримав у подарунок сепаратор — прилад для переробки молока. Представники фундації завезли у село млин для переробляння зерна на корми. Такі стосунки фундація здійснює через кооператив «Промінь», у який об’єдналися власники корів, а також ті, хто бере участь у проекті. Крім того, з ними щомісячно проводять навчання із зоотехніки, ветеринарії та агрономії представники фундації і найняті для цього ними науковці Вінницького аграрного університету. Що характерно, такі заняття відвідують і діти.


Куди батьки, туди й діти


Сільський голова зізнався, що найбільша його гордість — молодіжний клуб «Юний господар». Його зініціювали діти власників корів, отриманих у рамках згадуваного проекту. Дітям набридло миритися з тим, що не мають можливості навчитися працювати на комп’ютері, бо його просто не мають. Вникнувши у справу дорослих (а в дітей це виходить швидко), вони згуртувалися у згаданий клуб. Підготували власний проект і виграли гранд на суму 800 американських доларів. На них придбали три комп’ютери. Навчає їх умінню поводитися з такою технікою син сільського голови, студент Вінницького національного технічного університету Богдан Царук.
А дорослі механізатори допомагають опанувати основи механізації. Набуті знання закріплюють на практиці: кооператив «Промінь» має у своєму розпорядженні трактор Т-40 з повним набором причіпного інвентаря.
За словами сільського голови, проект змінив свідомість і дорослих, і дітей. У їхніх серцях відроджується втрачена віра в добро і людяність. Поглиблюється любов до рідної землі. Зрозуміло, ніхто з них не стягнувся б на придбання племінних корів, завдяки яким з’явилася можливість заробити непогану копійчину. Захоплені проектом також фахівці місцевого господарства, які отримали можливість опановувати сучасні знання. Без реалізації проекту про таке годі було мріяти.
КОМЕНТАР наукового спеціаліста з питань тваринництва київського представництва Міжнародної благодійної фундації «Хайфер Прожект Інтернешенл» Юрія ВАНЖУЛИ:
— З часу створення нашого представництва допомогу від фундації отримали майже тисяча селянських родин у різних регіонах України. Вони отримали у подарунок більше півтисячі корів і телиць, сотню коней, більш як 300 овець, понад 600 бджолопакетів. Свою діяльність фундація розпочала із західних областей України. Перший пілотний проект впроваджено ще у 1994 році у Дрогобицькому районі на Львівщині, допомогли селянським родинам поліпшити племінну справу. Аналогічні проекти реалізуються у Сколівському районі також Львівської області, Бережанському Тернопільської і Калуському Івано-Франківської областей. У двох високогірних районах Карпат відроджуємо генофонд гуцульської породи коней. А на Прикарпатті — бджільництво. Тепер діяльність фундації розширено на центральні, східні і південні регіони, таким чином охоплено майже всю Україну. Навіть у Криму надаємо допомогу кримськотатарській громаді у відродженні традиційного для цього регіону вівчарства. Про значну популярність проекту свідчить хоча б той факт, що маємо нині приблизно дві тисячі проектів від сільських громад.
Усі чинні проекти обов’язково передбачають запровадження навчальних програм, щоб селяни могли удосконалювати методи господарювання на сучасному рівні. Одним із напрямів є також пропаганда гідного розвитку села, виховання у людей чуйності і доброти, втрачених останнім часом. Загалом такі проекти роблять життя селян багатшим і матеріально, і духовно.

Вінницька область.