Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко через засоби масової інформації порекомендувала російському бізнесмену Віктору Вексельбергу (власнику холдинга «Ренова») не купувати акції Нікопольського заводу феросплавів («НЗФ»). Феросплавний «колобок» ще від уряду не втік, але, схоже, до того йде.
З огляду на те, що Юлія Тимошенко визнала за необхідне повторити своє застереження, озвучена в телеефірі звістка про намір Віктора Пінчука продати російській групі «Ренова» і найбільшим акціонерам «Євразхолдинга» 74 відсотки акцій «НЗФ», виникла не на порожньому місці. Одне з видань з посиланням на російську газету «Ведомости» навіть назвало суму сенсаційної угоди — 380 мільйонів доларів (близько 2 мільярдів гривень). Якщо брати її на віру, то легко підрахувати вартість 51 відсотка акцій, придбаного на неконкурентних засадах 2003 року. І, звісно, дійти висновку, що покупець з повноваженнями і грішми від «Інтерпайпу» (корпорація «Придніпров’я») недоплатив за найбільший феросплавний завод в Європі сотні мільйонів гривень. Скільки саме, точно не підрахувати, бо угода укладалася за неоднакового попиту на феросплави у світі. Але, безперечно, це дорогоцінна інформація до роздумів у Апеляційному суді Києва, де Генеральна прокуратура оспорює законність продажу нікопольських акцій з наміром повернути їх у державне лоно. Звідси й попередження Юлії Тимошенко могутньому російському олігархові.
Оскільки Печерський районний суд Києва зняв заборону на операції з акціями «НЗФ» своїм рішенням від 23 червня, а днями група акціонерів має намір знову скликати акціонерні збори, є сенс нагадати, що на кону. ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» (Дніпропетровська область) — одне з найбільших феросплавних підприємств у світі — розташований поруч з унікальним родовищем марганцевої руди (Нікополь-Марганецький басейн), повністю задовольняє потреби українських металургів у феромарганці та силікомарганці. Максимальна потужність — 1,2 мільйона тонн феросплавів на рік. Частка продукції «НЗФ» на ринку Північної Америки — 7 відсотків, Європи — 16, СНД — 35, Японії та Кореї — 17 відсотків. Сьогодні продукцію «НЗФ» купують на всіх континентах сорок країн світу. Станом на 1 березня на заводі працювали 7997 осіб.
Тепер уявімо (бюджет вищезазначених потенційних покупців більший за бюджет Дніпропетровщини), що «НЗФ» став російським. Україна втратить не лише актив стратегічного значення, а й власну сировинну базу марганцю. Нещодавня купівля «Євразхолдингом» великого грузинського виробника марганцевої руди «Чіатурмарганець» свідчить про серйозність приватизаційних намірів сусідів. А їхні нерозривні зв’язки з офшорними компаніями наводять на думку, що туди само потече і левова частка прибутків постприватизованого «НЗФ». Це аж ніяк не збігається з намірами Кабінету Міністрів спорудити свого роду греблю будь-яким схемам з мінімізації податків до держбюджету. Так само очевидно, що новий власник «НЗФ» монополізує ринок феросплавів.
Профільний бізнес «Ренови» не обмежується однією металургією, це ще й нафта. Чи не спаде на думку тому-таки Віктору Вексельбергу монополізувати і український нафторинок?
З усього сказаного випливає, що продавати «НЗФ» іноземним інвесторам зараз невигідно. Перефразовуючи главу Фонду держмайна про те, що «Криворіжсталь» негоже різати, бо вона несе золоті яйця, «НЗФ» несе яйця колекційні, на кшталт тих, що, як подейкують, збирає Віктор Вексельберг. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко тим часом застерігає його від необачного кроку, бо знає, про що каже. Вона не сумнівається у рішенні на свою користь в апеляційній інстанції. Бо позитивне для Генпрокуратури рішення Апеляційного господарського суду спричинило повернення в державну власність 93,02 відсотка акцій «Криворіжсталі». Початкова ланка в ланцюгу Апеляційний суд — Вищий господарський суд —Верховний Суд може виявитися для українського уряду кінцевою. Для українського уряду, але не для українського або російського олігарха.
