Згідно з Основним Законом статті Конституції є нормами прямої дії. То чому, захищаючи основні права і свободи людини, вітчизняне судочинство не використовує конституційні норми? Це запитання ми адресували народним депутатам України.
Тарас ЧОРНОВІЛ, фракція «Регіони України»:
— Сьогодні утворилася патова ситуація: забезпечити соціальні права неможливо внаслідок недостатнього економічного потенціалу держави. Ніхто не вимагає виконання всіх конституційних норм, багато з яких справді виконати просто неможливо. З другого боку, це не що інше як елементарний правовий нігілізм. Будь-який суддя, представник виконавчої влади на місцях намагається відшукати невідповідність між Конституцією і чинними законами та підзаконними актами і знайти лазівку. Кілька разів пленум Верховного Суду диктував місцевим судам не приймати до розгляду справи про невиплати пільг освітянам згідно зі ст. 57 закону про освіту та компенсацій у зв’язку з відсутністю у держави коштів. Але в такому разі держава має оформляти боргові зобов’язання перед своїми громадянами і поетапно виплачувати їм кошти. Можна завжди знайти вихід у межах конституційного поля, не руйнуючи бюджетну систему держави і не поглиблюючи правовий нігілізм.
Михайло РАТУШНИЙ, учасник конституційного процесу-1996, фракція УНП:
— За традицією і за інерцією Конституція сприймається як декларативний закон. З другого боку, в 1996 році, коли було ухвалено Конституцію, ми ще не мали нових законів із судочинства, прокуратури, спеціальних слідчих органів тощо. І в цих питаннях, згідно з Перехідними положеннями Конституції, до прийняття нових законів діють норми старих законів. Деякі проблеми судочинства вже частково врегульовано у нових кодексах. Але за дев’ять років після прийняття Конституції ми так і не спромоглися досконало виписати норми функціонування судової та правоохоронної систем у державі. Тому норми Основного Закону і не виконують як норми прямої дії.
Записала Юліана ШЕВЧУК.
