За останніх майже десять років захворюваність на туберкульоз на Луганщині скоротилася більш як на 30 відсотків, смертність знизилася на 43 відсотки, а рівень інвалідизації з цієї хвороби навпаки зріс. Чим пояснюється такий парадокс?

Треба повернутися до практики колективних профоглядів

— Я не запрошую вас до себе на роботу, тому що це може бути небезпечно для вашого здоров’я, — так зненацька відповіла головний лікар Луганського обласного протитуберкульозного диспансеру Галина Роєнко на прохання дати інтерв’ю. І, спостерігаючи за нашою реакцією, уточнила: «У мене вже двоє лікарів занедужали і двоє померли. Ви повинні розуміти ступінь небезпеки. Молодим людям до 21 року я, як фахівець, що має великий досвід роботи, взагалі не рекомендую переступати поріг тубдиспансеру. Повірте мені, це справді небезпечно.

Як не повірити фахівцеві, тим паче коли його слова підтверджуються досить сумними фактами і статистикою. Незважаючи на те, що в 2013 році в Луганській області зберігалася позитивна динаміка основних епідеміологічних показників стосовно туберкульозу, область як і раніше входить у п’ятірку адміністративних територій України з високим рівнем захворюваності. Її частота серед осіб без певного місця проживання, в яких виявляють важкі й ускладнені форми туберкульозу, зросла в 3,9 разу. Важливим чинником, що впливає на епідемічну ситуацію в області, Галина Роєнко називає трудову міграцію в країни, де рівень захворюваності на туберкульоз вищий, ніж в Україні. А однією із причин зростання невчасно виявленого туберкульозу вона вважає відсутність належного контролю керівників підприємств та установ у проведенні якісних профілактичних оглядів.

— В області вже чотири випадки, коли людей із мультирезистентною формою туберкульозу беруть на роботу, — розповідає головлікар диспансеру. — А ця форма хвороби, до вашого відома, — найнебезпечніша, коли мікробактерії несприйнятливі до безлічі протитуберкульозних препаратів. Зокрема, такі випадки спостерігалися у трамвайно-тролейбусному депо, на шахті та в деяких установах. Чому так сталося? Тому що під час прийому на роботу як у приватні, так і в окремі державні структури профілактичні огляди, в тому числі й на наявність туберкульозу, вже не потрібні. Облікову форму, за якою можна визначити захворюваність на підприємствах, скасовано, її немає, тож аналіз із туберкульозу серед працюючих не робиться вже років десять. У боротьбі з небезпечною хворобою важливо, щоб кожен колектив проводив щорічні профілактичні огляди, щоб здоров’я працівників було метою й турботою кожного керівника. Донедавна вся діяльність із боротьби з епідеміями туберкульозу велася винятково силами держави, однак масштаби епідемії свідчать про необхідність об’єднання зусиль профілактичних установ, а також громадських організацій. Ми й намагаємося так працювати, однак багато що залежить від політики держави. Наприклад, сьогодні в нас немає інструменту для діагностики й формування групи ризику в дітей.

...І ризики збільшуються

Усі батьки знають про те, що дітям однорічного віку потрібно обов’язково зробити туберкулінову пробу, більш відому як реакція Манту. Це основний метод профілактичного обстеження дітей на туберкульоз, імунологічний тест, що показує, чи є в організмі інфекція, чи її немає. Якщо дитина підлягає поглибленому огляду фтизіатра, батьки ведуть її до фахівця, якщо все нормально — в дитячий колектив. Така практика існує десятиліття. Але...

— Сьогодні в нас залишилися одиниці ампул антитуберкуліну, за допомогою якого можна визначити дітей, що потребують допомоги фтизіатра. До того ж термін придатності цього препарату закінчується в травні, — розповідає обласний дитячий фтизіатр-педіатр Тетяна Хижняк. — Більша частина цього препарату перебуває в спеціальних лікувальних установах — у чотирьох дитячих санаторіях і двох школах-інтернатах. Оскільки тут є й сам препарат, і лабораторії, де можна провести обстеження, а в дитячих поліклініках і лікарнях це дефіцит, ми змушені відправляти дітлахів із груп соціального ризику, до того ж необстежених, у санаторії. А вони можуть бути цілком здорові. Дітей із груп ризику в області достатньо — 8 тисяч 200 осіб. Останнім часом їхня кількість збільшилась. Як на сьогоднішній день здійснювати добір з дитячих колективів без щеплень, без реакції Манту, ми, зізнатися, не знаємо. Туберкуліну немає не тільки в нас, а загалом у країні. Раніше ми отримували препарат із Харківського хіміко-фармацевтичного заводу, але він уже три роки стоїть на ремонті. Є різні нововведення, є кілька спеціальних тестів, що виявляють туберку-льоз у дітей, але вони застосовуються тільки в містах, що працюють за «пілотними» проектами. Луганськ до числа таких щасливчиків не ввійшов.

Луганські фтизіатри вже не раз зверталися в галузеве міністерство по допомогу, попереджали про проблему, що розростається, однак реакції київських чиновників від медицини поки що немає. А ризики збільшуються. Торік в області виявили трьох дітей із множинними формами туберкульозу. А загалом у країні серед дітей уже є смерті від цього захворювання.

«Не хочу лікуватися!»

Звучить парадоксально, але це справді так: багато носіїв палички Коха не хочуть від неї звільнитися. І головною причиною такого рішення є соціальний посібник. Як розповідають медики, іноді хворих доводиться довго припрошувати на операцію, котра може зробити людину здоровою. Тим паче що держава за неї платить. Дніпропетровська й Луганська області сьогодні запровадили органозбережні методи хірургічного лікування у хворих з активними формами туберкульозу за хіміорезистентних форм — двобічного ураження легенів. Суть операції полягає в тому, що в легеневу тканину вводять стовбурні клітини, що блокують каверни, які неможливо резецирувати через стан здоров’я пацієнта. Стовбурні клітини проростають і спричиняють фібротезацію. Це дуже високотехнологічні операції. Але люди не хочуть їх робити. Бояться, не вірять в успіх?

— Як правило, хворі на туберкульоз становлять певну категорію людей, — пояснює Галина Роєнко. — Вони отримують допомогу з інвалідності, продуктовий пайок, лікування, вони, ніколи не працювали. Якщо хвороба піде — все це втрачають. А так виплата грошей гарантована на все життя. Крім того, є якась колізія. Ми, лікарі, намагаємося таких хворих зробити здоровими, а соціальні служби намагаються їх захистити. От і виходить: захворюваність із 2005 року зменшено більш як на 30 відсотків, смертність — на 43, а рівень інвалідизації з туберкульозу зріс. А потрібен правильний баланс.

Луганськ.

ФАКТ

У 2013 році понад 81 відсоток хворих на туберкульоз становили особи працездатного віку.

ФАКТ

П’ятдесят медичних сестер Червоного Хреста Луганщини закріплені і здійснюють медико-соціальний супровід хворих на туберкульоз на 25 територіях міст і районів Луганської області.