Сьогодні Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут — головний інститут коксохімічної промисловості країни —відзначає свій 75-річний ювілей. Саме його вчені створювали протягом багатьох десятиліть нові методи підвищення технологічної й економічної ефективності виробництва коксу та побіжної вуглехімічної продукції і, насамперед, коксового газу, сирого бензолу, кам’яновугільної смоли.
— Коксохімічна промисловість, як одна з найстаріших галузей гірничо-металургійного комплексу, є однією з основних ланок доменного процесу. Проте історично склалося так, що вона зароджувалась як придаток доменного виробництва. Але в цілому коксохімія вже переросла раніше відведені їй рамки і перетворилася на самостійний, конкурентоспроможний, зокрема й на зовнішніх ринках, промисловий комплекс. Повністю покриваючи потреби України в коксі (до 20 млн. т коксу на рік), українські підприємства щорічно експортують його в інші країни. Річний обсяг експортованої коксохімічними підприємствами продукції становить більш як шістсот мільйонів доларів. Крім того, сьогодні дедалі більшого значення набувають такі побічні продукти коксування, як кам’яновугільна смола і коксовий газ, що ефективно використовується не тільки на коксохімічних, а й на металургійних підприємствах, і дає змогу заощаджувати щорічно до 800 млн. кв. м природного газу.
Слід зазначити і те, що деяка продукція хімічного крила коксохімії є унікальною (фенантрен, антрацен, пірен і т. д.), у країні її не виробляють ні підприємства хімічної, ні нафтохімічної галузей промисловості, хоча вони необхідні для виробництва жаростійких полімерних матеріалів і пластмас. Отож розвиток коксохімії — ще один крок до добробуту та енергонезалежності країни, і інститут був і залишається однією з головних складових цього процесу.
Попри значне скорочення останнім часом обсягів виробництва коксу, інститут, як і колись, проводить дослідження, спрямовані на вдосконалення коксохімічного виробництва. ВХІН визначено державою як стратегічний об’єкт і внесено до державного реєстру відповідних підприємств. Однак пільгами, що передбачені законодавчими актами для таких установ, ми чомусь не можемо скористатися. Наприклад, ми могли б не платити податок на землю, що коштує нам сто тисяч гривень на рік. Ці гроші могли б бути використані нами на потрібніші речі, наприклад, на відновлення експериментальної бази. Немає можливості також користатися пільгами безмитного ввезення наукового обладнання для досліджень, зокрема також обладнання, що безплатно надане закордонними партнерами. Наведу ще один приклад: уже протягом п’яти років на засіданнях ради директорів інститутів гірничо-металургійного комплексу розглядається питання про необхідність зниження ставок ПДВ по науково-дослідницьких роботах, а також питання щодо ПДВ на експорт робіт і послуг наукових організацій.
Ми єдиний у країні інститут такого профілю. Тільки ми займаємося розробкою вугільної сировинної бази для виробництва доменного коксу, науково обґрунтовуємо склад шихт (суміші вугілля різних марок), що використовуються для одержання коксу потрібної якості. З кожним роком ринок піднімає планку якості коксу дедалі вище, і щоб не залишитися за «бортом», українським підприємствам треба йти на кілька кроків уперед.
Євген КОВАЛЬОВ, директор Українського державного науково-дослідного вуглехімічного інституту.
