Специфічне минуле невеликої території південно-західних Карпат, у самісінькому географічному центрі Європи, де споконвіку живуть нащадки одного з слов’янських племен (білих хорватів) та їхніх найближчих сусідів — румунів, угорців, словаків, поляків тощо, знають далеко не всі. Маючи вигідне геополітичне становище, володіючи багатими природними ресурсами із працьовитими людьми, ця земля протягом тисячоліття входила до різних держав, а її корінний слов’янський люд — русини — мужньо протистояв асиміляції чужинців і прагнув до єднання з братами на сході. Лише в двадцятому столітті тут змінювалася влада Австро-Угорської імперії, Радянської Угорщини, буржуазних Угорщини й Чехословаччини, Карпатської України, хортистської Угорщини. Потім був невеликий період Закарпатської України як державного утворення перехідного типу (жовтень 1944—січень 1945 рр.). У міжнародно-правовому плані ситуація визначилася 60 літ тому спеціальним договором між СРСР і Чехословаччиною, якій за Сен-Жерменською (1919) та Тріанонською (1920) угодами було передано Русинський край як автономну територію.
На чому базувалися радянсько-чехословацькі домовленості? На суспільно-політичних реаліях того часу, волевиявленні населення багатостраждального краю, а не на «підступах сталінського режиму» і подібних інсинуаціях, які настирливо пропагує дехто в нашій країні і на Заході. В усі часи, а особливо після перемоги Великої Жовтневої революції, закарпатці активно і відверто заявляли про бажання жити у спільній державі з росіянами, українцями, білорусами. Тисячі з них у 1939-1941 рр. нелегально перейшли кордон на Карпатському перевалі й потрапили в СРСР. А згодом брали участь у боротьбі з хортистсько-гітлерівськими окупантами. Одразу після визволення Підкарпаття Червоною Армією (жовтень 1944 року) в Мукачеві відбувся з’їзд Народних Комітетів, делегати якого одностайно висловилися за вихід із Чехословаччини і возз’єднання краю з Україною. Це рішення підтримала абсолютна більшість дорослого населення. Розпочалося творення демократичної влади, прогресивні економічні, соціально-культурні зміни, велися дипломатичні пошуки, що привели до згаданого договору. З січня 1946 року Закарпатська Україна стала областю УРСР.
Так було визначено історичну долю закарпатців. Цим міжнародно-правовим актом завершено возз’єднання всіх українських земель в єдину державу (після Галичини, Північної Буковини, Західної Волині та інших).
Нагадаємо: ініціаторами, організаторами і провідними суб’єктами цього процесу були комуністи. Саме вони очолювали боротьбу прогресивних сил проти окупантів за возз’єднання. Нині ми з вдячністю й щемом у серці згадуємо О. Борканюка, І. Локоту, П. Терека, І. Мондока, М. Сидоряка. А також тисячі інших попередників-комуністів, які самовіддано боронили корінні, насущні інтереси трудящих, формували у них класове чуття, національну свідомість, політичну активність. Віддаємо належне й членам червоних профспілок, товариства «Просвіта», усіх прогресивних громадських об’єднань, які сприяли досягненню спільної мети.
Мої земляки завжди пам’ятатимуть, що здійснення їхніх одвічних прагнень стало можливим лише завдяки визволенню Червоною Армією від угорсько-німецької окупації. А тому будь-якої пори скрізь, від Ясиня до Чопа, полум’яніють квіти вдячності і шани біля пам’ятників і на могилах радянських воїнів, партизанів-підпільників, односельців—добровольців Червоної Армії, бійців Чехословацького корпусу генерала Людвіка Свободи та учасників Руху Опору в багатьох країнах Європи.
Нині, за реставрації капіталізму в Україні, особливо виразна й переконлива велич соціалістичних перетворень, здійснених на Закарпатті за безкорисливої допомоги усього радянського народу. За короткий період (40—80 роки XX століття) колишнє «гетто в центрі Європи» перетворилося на розвинутий індустріально-аграрний регіон. Промисловість займала 80 відсотків у структурі народного господарства, а продукції вироблялося більш як на 4 млрд. доларів США. Її обсяг порівняно з 1946 роком зріс у 65 разів, а вироби експортувалися майже в 50 країн світу.
Валова продукція сільського господарства області досягала в 1990 році близько 1 млрд. доларів. Закарпатськими селами-писанками захоплювалися численні гості, які охоче приїздили сюди на лікування та відпочинок або прямували через Чоп у Європу. Та головне — тут поступово сформувалася самобутня регіональна соціальна спільнота працьовитих, освічених, толерантних людей-інтернаціоналістів. Більше 50 тисяч з них було удостоєно високих державних нагород, 44 — звання Героя Соціалістичної Праці, а знатні кукурудзоводи Г. Ладані та Ю. Пітра — двічі.
В ці ювілейні дні разюче відчутні наслідки трагедії, що спіткала наш край і всю Україну внаслідок розвалу СРСР. Закарпатські міста і села, мов після стихійного лиха, — у руїнах. Не працюють заводи, знищено колективні господарства, заросли чагарниками й бур’янами сади й виноградники... Будуються лише церкви і корчми та пливуть геть вантажні потоки лісу, мінеральних вод, корисних копалин (сіль, каолін, золото). Із 746 тисяч працездатних майже половина поневіряється по світах у пошуках роботи. Як і в 30-х роках минулого століття, за буржуазно-чехословацького режиму, на Верховину повернулися злидні, голод, пошесті, горе і відчай...
Знесилена гнітом кравчуківсько-кучмівської влади, брутально зґвалтована монопольним пануванням ставлеників СДПУ(о), значна частина зневірених закарпатців торік повірила обіцянкам проющенківського клану. Однак минуло кілька місяців — і настало прозріння. Дедалі більше земляків усвідомлюють себе ошуканими. Особливо їх лякає примара адміністративно-територіальної реформи, за якою декларується створення так званого Карпатського територіального виробничого комплексу з центром у Львові. Такий проект закарпатці розцінюють як неприховану спробу ліквідації свого самобутнього регіону, який має відмінні від Галичини особливості (географічні, природно-кліматичні, економічні, етнічні, конфесійні, побутові, культурно-історичні, ментальні та інші). Глибинною ж причиною побоювань моїх земляків служить дика капіталізація й ідеологічна експансія під євроінтеграційними, націонал-державницькими, русофобськими гаслами.
Ми, комуністи, допомагаємо трудящим усвідомити справжні причини їхнього тяжкого становища, роз’яснюємо конструктивний і гуманний характер політики Компартії. Показуємо демократичний зв’язок глобальних, національних і регіональних проблем, допомагаємо пригнобленим та експлуатованим захищати свої громадянські права та життєві насущні інтереси. В цій благородній роботі творчо використовуємо історичний досвід КПЧ і КПРС, прогресивні традиції, активно спираємось на соціалістичні здобутки.
Нових сил, натхнення і впевненості додає нам 60-літній ювілей возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною у складі СРСР. Його відзначаємо з гордістю за здійснене, з сумом за втрачене та вірою в неминучу перемогу соціалістичних ідеалів. Мої земляки хочуть знову стати господарями своєї землі, жити в демократичній, вільній і міцній Україні. А такою вона може стати лише на соціалістичних засадах.
Іван МИГОВИЧ, народний депутат України, перший секретар Закарпатського обкому КПУ, доктор філософських наук, професор Ужгородського національного університету.
