Довірливість — єдиний недолік чесної людини.
Ф. СІДНІ.
Її, жертву довірливості, можна знайти в будь-якому місті чи селі. Я зустрів у Мелітополі. Не першу і не останню, на жаль.
У черешневий край Інна Серкіна перебралася з курортного Криму, де свого часу жила, працювала й водночас позбавилася даху над головою, засобів до гідного життя і спокою.
Тепер вона і недругам закаже: покладатися на людей добре, але не довіряти їм ще краще.
Ей, родичу!
Знати б, де впадеш... Інна Вікторівна «впала» у рідному селі. Поїхала туди в релігійне свято і на своє лихо зустріла чоловіка троюрідної сестри Себастьяна Осуку, назвемо його так. Під час одкровень «за життя» Інна проговорилося про бажання продати квартиру в Ялті та переїхати до Москви. Там вона знайшла гарну роботу, планувала назбирати грошей і придбати житло собі та дочці.
Себастьян, колишній «мент», який промишляв на торгівлі осетровими, одразу зметикував, звідки косяк пливе. Запропонував жінці за певну суму посередництво в пошуках покупця. На тому і розпрощалися.
Минали тижні, місяці — Осука мовчав. Як згодом з’ясувалося, клієнта він, схоже, шукав, як море горить, використовуючи, за твердженням Серкіної, квартиру під рибний склад. Після наполегливих прохань Інни прискорити процес родич таки відправив у серпні 2002-го телеграму до Москви: мовляв, приїзди, клієнт дозрів.
Отже, квартиру продано, гроші отримано. З ними 12 серпня 2002-го Інна Вікторівна і з’явилася в рідній домівці в Знам’янці Красногвардійського району. Залишалося найближчими днями оформити деякі документи, забрати меблі з Ялти — й до Москви. Обговоривши ці плани з мамою, дочка пішла дивитися сни.
Добре, що не прокинулися
Що снилося їй — не пам’ятає. Спала, виснажена в останні дні, як дитина. Але й у кошмарному сні їй не могло привидітися те, що відбувалося в будинку тієї ночі.
На суді Михайло Стрижеус сказав, що 12.08.02 один знайомий (назвемо його Оселедцем), якому Михайло заборгував 700 доларів, запропонував йому скоїти крадіжку. Ввечері вони зустрілися з Василем Стрижеусом, Іваном Поровартом і поїхали в Знам’янку. Залишили машину на краю села, знайшли будинок, залізли у вікно...
Користувалися злодії запальничками, потім, плюнувши на конспірацію, ввімкнули світло. Важко уявити, що зробили б четверо грабіжників з Інною та іншими домочадцями, якби ті увійшли в освітлену кімнату...
Убивають і за червінець. А Стрижеуси з подільниками украли грошей і золотий браслет на суму 79 тисяч гривень. Їх знайшов 21-річний Михайло, але одразу, як стверждує, на вимогу Оселедця віддав йому. Той і розпорядився вкраденим — по 500 доларів дав Івану і Михайлу, інші...
Серкіна про пропажу заявила в міліцію, зазначивши, що про продаж квартири та її поїздку в Знам’янку знав лише Осука.
Протягом трьох днів слідчий райвідділу вийшов на підозрюваних, яких взяли під варту. На лаві підсудних опинилися двоє із чотирьох — Василь Стрижеус нібито переховувався від слідства, а особистість Оселедця не встановили. А Михайла та Івана Пороварта засудили до п’яти років позбавлення волі кожного з конфіскацією майна. З них стягнено на користь потерпілої солідарно 59 994 гривні матеріальної та 5 000 — моральної шкоди (частину боргу Серкіній відшкодували засуджені до винесення вироку). Автомобіль, що належав Василю Стрижеусу, дядькові Михайла, конфіскували на користь держави як знаряддя злочину.
З вердиктом Красногвардійського місцевого суду Інна Вікторівна не погодилася.
— Слідство пішло банальним шляхом — залучило до відповідальності тільки виконавців, — нарікає жертва пограбування. — Адже засуджені не самі пішли на злочин. По-моєму, їх повів Василь Стрижеус, а керував «процесом» якийсь Оселедець, яких залишили на волі. Чому? І чому автомобіль конфіскували на користь держави, а не на мою? Вважаю, слідство проведено неповно і необ’єктивно. А суд навіть не викликав і не допитав за моїми численними клопотаннями головну, вважаю, дійову особу — Осуку.
У своїй апеляційній скарзі потерпіла, зокрема, зазначила, що «суд першої інстанції навмисне не вказав у вироку кваліфікаційну ознаку: скоєння крадіжки з проникненням у житло», яка зафіксована в обвинувальному висновку.
Суд не обґрунтував, чому він виключив цю ознаку. Тому і покарання Інна Вікторівна вважала м’яким, а відшкодовану моральну шкоду — нікчемною. Адже жінка залишилася без засобів до існування, без житла і роботи. У неї все життя поламано...
Апеляційний суд прийняв доводи Серкіної і поправив райсуд, призначивши покарання грабіжникам у вигляді семи років позбавлення волі кожному і стягнувши солідарно 20 000 гривень моральної шкоди.
А що ж інші фігуранти цієї історії?
Себастьян, казав мені адвокат Серкіної, був нібито невловимий, тобто перебував за межами Ялти. Насправді, схоже, ні його, ні Стрижеуса-старшого ніхто не шукав. Колишній «мент» знав, як уникнути зустрічі з судом, а дядько Михайла знав, намагався, але не уник.
Його засудили через сім місяців після вироку відносно молодих виконавців: сім років позбавлення волі. Тепер боржників у пограбованої Інни — троє. Оселедець залишається у вільному плаванні. Але ж, як стверджують засуджені, майже всю зазначену суму хапнув він. З ким поділився Оселедець, щоб залишитися вільною рибкою в мутній воді?
З’явився, відмовився, зник
Його навів на об’єкт, упевнена Серкіна, далекий родич Осука. І про це свідчить сам Себастьян... у явці з повинною. Чому ж слідчий відмовив у порушенні кримінальної справи стосовно підозрюваного?
З цим запитанням їду в райцентр Красногвардійське, зустрічаюся із суддями, адвокатом Володимиром Первушиним. Йому слово:
— Гадаю, слідчий не був вільний у прийнятті рішень. Міркуйте самі. Прийнявши явку з повинною, він порушив кримінальну справу, висунув Осуці обвинувачення і допитав його як обвинувачуваного.
Як нам вдалося дізнатися, згодом Себастьян відмовився від своїх показань і явки з повинною, пояснивши це тим, що... обмовив себе. Нібито був у нетверезому стані. Тоді народилася постанова про припинення кримінальної справи в зв’язку з тим, що «не було добуто об’єктивних доказів провини».
Стривайте! А куди сховати зізнання батька Михайла Стрижеуса, який повідомив на суді, що замовником крадіжки, на його думку, є Осука. Зі слів брата (Василя) він знає, що той одержав від Осуки 500 доларів. Іван Пороварт зізнався, що Стрижеус-старший, «запрошуючи» його на пограбування до Знам’янки, пояснив, що Осука давав гроші на рибу і потрібно повернути борг. «Боржником», як ви зрозуміли, виявилася Серкіна...
Законодавці, є робота!
Карасі «забилися» в нори, даруйте камери, а щука гуляє з оселедцями — ось основний висновок журналістського розслідування. Інна Вікторівна донині не одержала жодної копійки компенсації від суми, визначеної судами. І, судячи з усього, не одержить, доки злочинці не вийдуть на волю. Про це, на мій погляд, недвозначно «натякає» державний виконавець з Ялти. Він, судячи з усього, виконує так, як міліція свого часу шукала Оселедця, Василя Стрижеуса та Осуку.
Держвиконавець відкрив виконавче провадження з примусового виконання лише через шість(!) місяців після набрання вироком чинності. А куди поспішати, міркував, мабуть, чиновник, коли засуджені в зоні. Звідти грошові перекази не надходять.
На жаль, наше законодавство не дає відповіді на запитання сотень тисяч потерпілих, які відсудили відшкодування шкоди через суд. Ув’язнені, як правило, — безробітні. Забезпечити їх добре оплачуваною роботою — з області фантастики. Прийняти документ, який передбачав би відповідальність держави за злочинні дії своїх громадян — це вам не закон про ПДВ ухвалити. Лобіювати питання можуть лише потерпілі, але хто їх слухає...
А тому — які вимоги до держвиконавця, у якого десятки невиконаних проваджень. Але хоча б інформувати про свої дії потерпілу він повинен? Однак ялтинський працівник лише запрошує Інну Серкіну в Ялту з паспортом. Навіщо?
Законодавці мають знайти вихід з глухого кута. Крім згадуваного, на мій погляд, варто активно шукати розв’язання проблеми зайнятості тих, хто відбуває покарання. Були часи, вони з кругленькими сумами поверталися на волю. Тепер більше з туберкульозом. А лікують хворих знову-таки за рахунок Серкіної та тисяч інших потерпілих.
Та чого варта держава, яка не здатна захистити їх, довірливих?..
Київ—Крим—Київ.
