Інфекційний рецидив, або Що стоїть за проблемами металургійної галузі

Для металургів термін «світова кон’юнктура» — приблизно те саме, що для нашого організму рівень тиску, адже галузь орієнтована на експорт продукції. А на світовому ринку цього року через надмірну пропозицію падають ціни, попит на сталь, у тім числі і в Китаї. Низка найпотужніших виробників сталі, як от Arcelor SA та Mіttal Steel, прагнучи стабілізувати становище на ринку, вже оголосили про скорочення виробництва. Китайські компанії поставляють на ринок у великих обсягах дешеві напівфабрикати, бо мають проблеми зі збутом на внутрішньому ринку. Вартість сталі в Європі від початку року зменшилася на 10 відсотків — з рекордних 592 доларів за тонну до 535 доларів. Ціни знизилися майже на усі види продукції, за деякими позиціями — до 30 відсотків. Так, вартість української заготовки — головного експортного продукту нашої металургії — зменшилася з 400 до 300 доларів США за тонну, і металурги вже перейшли на експорт арматури і катанки. За прогнозом багатьох експертів, ціни на сталь в Європі під тиском дешевого імпорту падатимуть упродовж найближчих 12 місяців. З огляду на це парафування угоди з ЄС стосовно поставок металопродукції на 2005—2006 роки, попри задовільні квоти, тішить не вповні. А розрахунок Кабінету Міністрів на те, що кон’юнктура на світовому ринку поліпшиться восени (про це свідчить тримісячний мораторій на підвищення тарифів на електроенергію, газ, вантажні перевезення. — Авт.), може не справдитися. Оскільки галузь майже повністю приватизована, хтось скаже: нехай власники меткомбінатів піклуються про свій бізнес самотужки. Але це і їхня, і загальнодержавна проблема. Металургійне виробництво торік забезпечило більш як 25 відсотків ВВП і 45 відсотків надходжень валютної виручки. На макрорівні уповільнення темпів експортних поставок української металопродукції вже почало поширюватися на суміжні галузі, про що сигналізує зупинка доменних печей, падіння попиту на коксівне вугілля, а відтак — платоспроможності багатьох шахтарських колективів. Наприкінці червня шахтарям Донбасу вже затримували виплату заробітних плат.

Не можна сказати, що «хвороба» захопила Мінекономіки зненацька. Надмірна залежність металургів від зовнішніх ринків збуту, дивовижно високі енергозатрати на виробництво сталі, які значно перевищують євростандарт, високі прибутки меткомбінатів у попередні роки та інші чинники надавали непогані шанси скористатися вимушеною паузою на світовому ринку для того, щоб повернути галузь обличчям до потреб українських споживачів металопродукції. Шанс був, але його не використали через невпинне зростання внутрішніх цін на сировину (особливо на кокс) і технологічну відсталість переважної частини меткомбінатів. Український металургійний бізнес з виробництва листового прокату і слябів ще не розгубив свою рентабельність, хоч і близький до цього. Спроби Мінекономіки «відтягти» металургів від більш дешевого алтайського коксу навряд чи досягнуть мети. Алтайський кокс через невисоку ціну вугілля й тарифні преференції на залізниці вже коштує на кордоні з Росією так дешево, що за ним ходитимуть пішки. Тож, не дивно, що між ледь жевріючими цінами на світовому і палаючими цінами на внутрішньому ринках металурги почали скорочувати виробництво. У травні виплавка чавуну знизилася на 220 тисяч тонн, прокату — на 230 тисяч тонн. У середині червня глава «Металургпрому» Василь Харахулаг запевняв, що галузь іде з відставанням щонайменше у 400 тисяч тонн по чавуну і майже стільки ж — по сталі і прокату. За цим, природно, стоїть скорочення бюджетних надходжень і валютної виручки, які так потрібні для фінансування соціальних програм.

Наприкінці минулого тижня члени парламентського Комітету з питань промислової політики та підприємництва «атакували» трибуну в сесійній залі з «гарячим» законопроектом на руках. Про нього ми почуємо вже цього тижня.