Ми прожили місяць з передчуттям інвестиційного буму, чергового стрибка цін на природний газ, невагомого перемир’я між владою і бізнесом задля суспільного прогресу. Щось справдилося, щось —ні. Червень, як розмінна монета року, колов очі календарним номіналом, ховаючи від нас справжню свою ціну.

Про мистецтво політичного піару

Ми вже не «закопуємо» мільйони у «стратегічно» важливі автобани на кшталт «Київ—Одеса», а основні фонди інвестуємо здебільшого коштом підприємств та населення (бюджетні капіталовкладення у першому кварталі становили лише 6,2 відсотка), отже, нестачу інвестицій відчуваємо гостріше. Лише половина областей країни засвідчує який не який приріст інвестицій, що відбиває їхнє абсолютне і відносне скорочення проти рівня минулого року. Чи треба пояснювати, що погіршення інвестиційного клімату зумовлює низьку конкурентоспроможність і технологічну відсталість провідних галузей економіки, ставить під загрозу темпи економічного зростання? І чи не є зрозумілим у цьому контексті низка непересічних подій місяця — доморощений «міні-Давос», україно-російський інвестиційний форум, екстрене засідання Кабінету Міністрів, присвячене стабілізації становища в гірничо-металургійному комплексі? Авжеж. Тим часом будьмо чесні до кінця. У нинішнє століття ми ввійшли із Законом «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і засобів вітчизняного походження», з драконівським порядком, недолугою реєстрацією інвестицій та нелібералізованим валютним ринком. Тож ми не маємо ані серйозних інвестицій, ані системи, яка сприяла б їхньому залученню. Тому, спілкуючись з різнокаліберним інвестором, владі лишалося покладатися на мистецтво політичного піару. А після піар-спілкування лишається, хоч як це гірко, покладатися на кредити.

Утім, піаримо, як уміємо. Популістськи — згадайте хоча б заяву про намір побудувати нафтопровід в обхід Росії. Провокаційно — нехай незграбно, зате ефективно уряд півроку протримав сотні підприємств на реприватизаційному гачку. Надміру поквапно — законопроекти, які необхідні для вступу України в СОТ, схвалювали так само пожежно, як зміни до держбюджету-2005.

Мінпромполітики підрахувало, що за останні десять років металургам забракло 15 мільярдів доларів капіталовкладень для модернізації основних фондів, а, отже, у найближчі 3-4 галузь потребує 5-7 мільярдів доларів щороку. Не новина. Так само, як і згортання зовнішнього попиту на українську і російську металопродукцію у світі. Нинішній рік через експансію китайського експорту далеко не кращий для того, щоб нарощувати випуск продукції вищих переділів. Неабиякий плюс — парафування угоди з Євросоюзом про торгівлю сталеливарними виробами на 2005—2006 роки. Але у Верховній Раді піарили менш вдало (згадайте хоча б провалений законопроект про боротьбу з піратством у сфері інтелектуальної власності) — і бажаний для металургії вступ до СОТ наприкінці року після провалу кількох важливих законопроектів став раптом проблематичний. Не менш прикро й те, що гальмування галузі (у травні проти квітня виробництво чавуну скоротилося на 8,2 відсотка, сталі — на 5,8, прокату — на 3,1) справило негативний вплив і на макропоказники, і на фінансово-господарську діяльність суміжників: коксохіміки заговорили про затовареність, шахтарі — про появу заборгованостей у заробітних платах, регіональна влада — про небезпеку завалити програму зі створення робочих місць... Під тиском обставин уряд оголосив тримісячний мораторій на подальше підвищення тарифів на газ, електроенергію та вантажні перевезення для меткомбінатів. Чому саме тримісячний і чому тільки для металургії — на коментарі не розводилися. І добре, бо раптом виявилося б, що зернотрейдери або машинобудівники потребують не менш ліберальних тарифів, а криза попиту на металопродукцію, того й дивись, не закінчиться восени. І добре, бо як тільки хтось з урядовців починає говорити, то суперечностей не оберешся. Не дивно, що учасники «міні-Давосу» порадили уряду і Президенту припинити дискусії щодо розв’язання «специфічних українських проблем», які такими не є.

Про культуру ділового партнерства

До порад уряд прислухається найменше. А шкода. Екс-глава НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко ще задовго до візиту свого наступника Олексія Івченка в Туркменистан застерігав від небезпеки зіпсувати стосунки зі стратегічним діловим партнером через недопостачання товарів в рахунок поставлених в Україну енергоресурсів. Не зважили. Попри поточні негаразди, Кабінет Міністрів випромінює впевненість у майбутньому. Те саме випромінював після приїзду з Туркменистану і Олексій Івченко. І раптом, як грім, резюме Президента Туркменистану Сапармурата Ніязова: українці нас дурять. І ба, саме у клірингових заліках, про які згадував Юрій Бойко. Туркменський МЗС підтвердив, що Україна завинила близько 600 мільйонів доларів за відповідною міждержавною угодою. Байдуже, скільки — це з’ясують, більш важливо, що вдруге упродовж місяця Кабінету Міністрів довелося утрясати проблеми, які стосуються культури ділового партнерства на міжнародному рівні. У червні ми збагнули, що її брак здатен зруйнувати найкращі наміри уряду з підвищення економічної потуги промисловості і добробуту громадян. Нагадаю, до того довелося доводити ВАТ «Газпром» за геть надуманими звинуваченнями, що ми не крадії, що ціни на природний газ піднімати негоже, бо вони скріплені міждержавною угодою. Не вперше і не востаннє, бо за подібними претензіями росіян стоїть один і той же аргумент: лише створення Митного союзу у рамках ЄЕП дозволить Росії контролювати газові потоки за пільговими цінами. На що український уряд висуває резонний контраргумент: Митний союз в рамках ЄЕП унеможливить вступ до Євросоюзу. Створити Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків, а саме це зараз дебатується на високому рівні, не зайве, бо ще далеко не всі усвідомлюють, що Туркменистан і Росія, як постачальники енергоносіїв, нам любі однаково, будь-який моветон у партнерських відносинах неприпустимий. Але й це не означатиме, що велика політика не триматиме економіку за горло і в подальшому. Тому всі практичні кроки з врегулювання газових непорозумінь, нехай і поступальні, але проміжні. Для необтяжених високими матеріями українців вони приховують перспективу мати дорогі товари і послуги, у собівартості яких висока частка енерговитрат. НКРЕ вже недвозначно висловилася на користь підвищення тарифів на електроенергію та природний газ для населення. Чи наважиться уряд на непопулярні кроки до парламентських виборів, залежатиме від багатьох чинників, але передусім від цінової погоди на газовому і ринку нафтопродуктів (у червні легка нафта на американському ринку перетнула межу в 60 доларів за барель, що автоматично вплине на рівень російського вивізного мита).

Верховна Рада підтримала основні напрями бюджетної політики на 2006 рік — знакове рішення червня, оскільки свідчить про результативність співпраці двох гілок влади. Серед головних акцентів — поліпшення якості життя, інвестиційного клімату, створення робочих місць, розвиток підприємництва. Особлива увага — розвитку ракетно-космічної галузі, літакобудуванню, АПК, житлового будівництва. Макроекономічні параметри держбюджету цього року, як запевнив міністр фінансів Віктор Пинзеник, уряд не переглядатиме. Проте ймовірно, що уряд все-таки перегляне базу ВВП минулого року через багатомільярдні приписки його попередниками. Парламент попіклувався про те, щоб уряд не нудьгував. До 15 серпня цього року йому рекомендовано обгрунтувати всі макропоказники проекту бюджету на рік наступний, внести пропозиції про зниження податкового тиску на фонд заробітної плати, зменшення ставки ПДВ, покращити адміністрування податку на доходи фізичних осіб, попіклуватися про розширення доходних джерел місцевих бюджетів і багато про що інше, що так чи так стосується поліпшення культури ділового партнерства бізнесу і влади.