Бережімо українські архіви!

Шановний Святославе Михайловичу!

Центральний державний історичний архів України у м. Львові є одним із найбільших в Україні, де зберігаються як особисті колекції українських громадських, політичних та культурних діячів, так і колекції державних, релігійних, просвітницьких, видавничих, кооперативних організацій, інституцій тощо.

Протягом останнього десятиліття цей архів був остаточно описаний і систематизований, окремим виданням вийшов путівник по фондах і колекціях архіву.

Цінність матеріалів ЦДІАЛ безперечна, особливо якщо врахувати, що архів є сталою, сформованою колекцією —однією з найбільших в Україні.

Окремі факти про зникнення матеріалів із ЦДІАЛ були відомі ще в травні 2003 р. Цей процес набирав обертів і в кінці 2003-го — на початку 2004 р. матеріали з ЦДІАЛ уже майже відкрито продавалися на чорному ринку в м. Києві.

На початок липня 2004 р. на ринку з’явилися архівні матеріали з фондів ЦДІАЛ:

фотоматеріали з фонду Студинського № 362, опис 1, справи 491-193;

фотоматеріали з фонду Пристая № 782, опис 1, справа 68-70.

В цей само час на чорному ринку з’являються цілі окремі справи:

з фонду Наукового товариства ім. Шевченка (фонд № 309), опис 1, справа 1283 «Альбом гравюри і газетних вирізок Гелени Дивидович, 1928—1929 рр.»;

справа 2379 «Листи Пантелеймона Куліша до Огоновського, 1888—1891 рр»;

з фонду О. Назарука № 359, опис 1, справа 56 «Роксолана. Рукопис».

У 20-х числах липня 2004 р. у пресі з’являється інформація про урочисте вручення листів М. Грушевського Українському державному історичному музею: віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник передав ці листи до музею від імені Прем’єр-міністра України В. Януковича. На запитання журналістів про їх походження Д. Табачник відповів, що вони були куплені в Америці за 50 доларів. Науковці, які займаються епістолярною спадщиною М. Грушевського, одразу ж поцікавилися листами і від адміністрації музею одержали відповідь, що листи адресовані Івану Кревецькому (1904—1911 рр.), відомому галицькому мемуаристу, бібліотекарю НТШ. Як відомо, архів і листування Кревецького, а також зібрані ним матеріали були на зберіганні в ЦДІАЛ у фонді № 309 (НТШ), де, згідно з описом фонду, листи М. Грушевського до І. Кревецького мали зберігатися у справі 988. Отже, справа була викрадена з архіву і через міністра Кабінету Міністрів Толстоухова передана В. Януковичу для урочистого вручення Національному музею історії України. Віце-прем’єр Д. Табачник, як науковець і доктор історичних наук, який працював з архівними матеріалами, не міг не бачити, що листи М. Грушевського до І. Кревецького оформлені й підшиті як архівна справа, на ній були атрибути ЦДІАЛ, що свідчили про приналежність документів до державного архіву. В результаті оприлюднення факту передачі листів у мас-медіа українські науковці, що знали про приналежність матеріалів до ЦДІАЛу, звернулися до архіву. Працівники підтвердили, що це дійсно справа, яка належить архіву.

Після того, як факт викрадення вручених Д. Табачником від імені В. Януковича документів став відомий серед науковців, директор ЦДІАЛ Д. Пельц повідомила голову Держкомархіву Г. Боряка про те, що документи походять з ЦДІАЛ. Архівна справа була терміново і вже без повідомлень у пресі повернута в архівосховище.

30 вересня 2004 р. у «Львівській газеті», № 177 з’явилася публікація про події, пов’язані з листами М. Грушевського до І. Кревецького. У статті «Хто підставив Януковича» викладалася версія, що листи могли бути передані митницею, як затримані під час спроби вивезення. Згідно з цією публікацією директор ЦДІАЛ Діана Пельц начебто не знає (!) ані про те, що листи зберігалися в архіві, ані про їх викрадення, ані про їх повернення. А заява невідомого «експерта» про те, що вони можуть коштувати чи 100 грн., чи 100 дол., взагалі виходить за рамки професійної етики науковця, оскільки будь-який фахівець розуміє, що ці матеріали становлять національну культурну спадщину держави.

За інформацією, що широко побутує серед працівників Національного музею історії України, справа з листами М. Грушевського була передана міністру Кабінету Міністрів Толстоухову київським колекціонером Кіркевичем. Саме він останнім часом широко пропонує для продажу матеріали ЦДІАЛ, зокрема з фонду О. Назарука № 359, опис 1, справи 470, 471 «Родинні фотоальбоми». Відчуття безкарності і вседозволеності привело до того, що, пропонуючи ці матеріали, Кіркевич показує (на підтвердження оригінальності фотографій) обрізаний корінець архівної справи та обрізану титульну сторінку папки. У приватних розмовах Кіркевич неодноразово згадував про те, що вже були продані листи М. Драгоманова (вони так само могли бути у фонді № 309 (НТШ). Пропонувалися до продажу також рукописи статей А. Крушельницького, Я. Окуневського, інші листи та рукописи М. Грушевського, особисті документи (зокрема паспорти) митрополита А. Шептицького, а також велика кількість фотоматеріалів. Серед фотографій найцінніші: фотографії Українських Січових Стрільців 1914—1917 рр., проводу Директорії 1920—1921 рр., вояків Армії УНР у таборах для інтернованих у Польщі (1921 р.), групові фотографії членів НТШ.

Відомо також, що фотографії із фондів ЦДІАЛ трапляються на чорних ринках Польщі, у приватних колекціях Росії тощо.

Звернення до працівників ЦДІАЛ свідчить, що в архіві не була проведена перевірка наявності справ у фондах, відсутності окремих аркушів та фотографій у справах, тому ці документи досі не є предметом розшуку відповідних правоохоронних органів. Унікальні архівні документи безкарно продають на чорному ринку, вивозять за кордон, що вже саме по собі створює можливості й для подальшого розкрадання матеріалів ЦДІАЛ. Мало того, з певного часу з боку дирекції архіву на рядових працівників чиниться тиск із метою приховання фактів зникнення документів і справ. Питання про викрадені матеріали залишається відкритим, до цього часу їхня доля невідома. Наведена вище проблема потребує негайного реагування та вжиття термінових заходів, що насамперед унеможливлять зникнення історичних раритетів, які мають неабияку культурну цінність для України.

Враховуючи сказане вище, із метою збереження національної культурної спадщини України, просимо вас розслідувати факти, що наведені в цьому зверненні, та притягнути до відповідальності осіб, винних у вчиненні злочинів. Уже на даний час можна стверджувати про триваючі факти розкрадань, зловживань посадовим становищем, контрабанди історичних та культурних цінностей, що потребують негайного припинення. Про факти виявлених злочинів та притягнення до відповідальності винних у їх скоєнні осіб просимо повідомити суб’єктів цього звернення, Кабінет Міністрів України, Державний комітет архівів України.