Сьогодні Президент України Віктор Ющенко і Президент Республіки Польща Олександр Квасневський урочисто відкривають Меморіал воїнам Української Галицької Армії і Польські військові поховання 1918—1919 рр.— «Цвинтар Орлят». Ця подія — історична віха на довгому і тернистому шляху двох народів назустріч один одному.
Спільна молитва поставить крапку у тривалих політичних суперечках, які називають «цвинтарною баталією». Усім, хто справді прагне збагнути суть історичного порозуміння, варто було б неквапливо пройтися поміж могилами тих, що захищав колись Батьківщину, — кожний свою. Вражають і наводять на роздуми дати народження і смерті. На захист «свого Львова» з одного і другого боку разом із фаховими військовими ставали гімназисти-пластуни та бойскаути...
...1 листопада 1918 року українські формування колишньої австрійської армії під командуванням сотника Вітовського встановили контроль над головними об’єктами міста і передали владу українській адміністрації. Водночас польські мешканці Львова утворили партизанські загони під командуванням поручника Мончинського. В них були жінки і діти. Мати загиблого 14-річного гімназиста Юрека Бітшана зініціювала створення меморіалу. Так постав «Цвинтар Орлят», на якому почали ховати й учасників боїв з Червоною Армією. Згодом тут збудували величний некрополь, який у радянські часи було зруйновано, а в середині 70-х років через поховання навіть шосе проклали. Таких руйнацій зазнали і могили воїнів УГА, січових стрільців.
Отже, перед історією і пам’яттю обидві сторони були покривджені однаково. І відновлення історичної справедливості не могло бути одновекторним. Одна із політичних суперечок, яка свого часу відтермінувала відкриття меморіалів, була спричинена словом «героїчно» стосовно польського солдата. Напис на плиті відкорегували, хоча... Спробуйте пояснити матері 14-річного гімназиста, що її син загинув не героїчною смертю. Зрозуміймо і біль українців. Якщо поляки загинули «за батьківщину», то хто ж ми на своїй землі?
Львів.
