Схоже, прагнення зробити з України світове автозвалище не полишає приватних імпортерів Вінниці. Пропонований ними підхід у вирішенні проблем українського авторинку («Голос України», № 110), на жаль, на мій погляд, ні до чого іншого не приводить.
Можна зрозуміти прагнення членів Вінницької обласної асоціації приватних автоімпортерів не залишитися без роботи. Мабуть, не випадково саме тепер, коли почали наводити порядок на митницях, бажання це загострилося і вилилось у відкритий лист Президенту України.
Але те, що пропонують вінниччани, — це заклик повернутися у 90-ті роки минулого століття, коли люди змушені були ставати перегонщиками — хто через злидні, хто з мрією про «легкий заробіток». Тоді ввезення і продаж іноземних автомобілів стало однією з найдохідніших статей криміналізованого виду бізнесу. Його розвиток у ті роки був бурхливий, а ще п’ять років тому на цей бізнес припадало 82 відсотки вітчизняного авторинку.
Як відомо, до гарного звикають швидко. Втім, у нашому випадку — йдеться часто про не такий уже безневинний, хоча й неабиякий заробіток. На мою думку, чимала складова бізнесу автоперегонщиків, що тоді, що тепер, — це перегін крадених машин. Не секрет, що імпорт викрадених іномарок в Україні вже давно поставлено на широку ногу. Сьогодні, звичайно, відсоток таких авто менший, але попит на таку «переправку» іномарок залишився, оскільки на дешеве і красиве авто покупці, як і раніше, непогано клюють. Тут «годуються» десятки нелегальних фірм і сотні окремих громадян. А держава, навпаки, через недоотримання митних платежів втрачає мільйони.
Складно не погодитися з наведеним авторами послання аргументом, що українці гідні права вибору на придбання зручних і безпечних авто. Але про яку безпеку можна говорити стосовно автомотлоху, що на Заході таким і є, а в нас раптом його перехрещують на стару іномарку, готову мало не десятки років покірно возити свого «щасливого» власника. І до чого тут норми екології та захист довкілля? А от тривога «слюсарів, ремонтників, рихтувальників, красильників та інших спеціалістів» зрозуміла, бо згадані власники «беушних» автомобілів і є насправді основними клієнтами всіляких СТО і «починок удома». Проте загальновідомо, що хороший майстер завжди зможе знайти собі роботу на тій-таки фірмовій СТО, і потреба в кваліфікованих кадрах для сервісу з розвитком внутрішнього виробництва, аж ніяк, не вичерпається. А навіть геть навпаки — сертифіковані станції вже нині відчувають нестачу досвідчених майстрів. Тому побоювання раз і назавжди втратити роботу в сервісі досить безпідставне.
Не хочеться вдаватися до «добрих і світлих» почуттів авторів послання, однак складно зрозуміти людей, які звертаються зі сторінок державного видання до Президента своєї країни з проханням захистити їхні приватні інтереси, фактично обравши згубний шлях для вітчизняної промисловості. Для підтвердження всієї серйозності вищезгаданої заяви не треба шукати підтверджень у теорії. Вочевидь зовсім недавня практика, і зовсім поряд — у Польщі. Лише кілька років тому польський автопром продемонстрував, як можна вирішити проблему збуту автомотлоху для багатьох сусідніх країн за рахунок загибелі цілої власної галузі. Польща ще недавно мала кілька суперсучасних автомобільних заводів, що виробляли чи не найпопулярніші марки автомобілів. Після того, як польський ринок було відкрито для приватного низькомитного ввезення автомобілів, усі ці заводи «лягли» за один рік.
Справді, у споживача має бути право вибору, тому як цивілізований імпорт готової продукції, так і внутрішнє виробництво повинні розвиватися. Створюючи робочі місця, приносячи дохід у бюджет країни і пропонуючи споживачеві нові сучасні автомобілі.
Втім, попри всі труднощі, багато в чому завдяки захисним заходам проти неконтрольованого ввезення автомотлоху, і імпорт нових машин, і внутрішнє виробництво в Україні останніми роками справді почали розвиватися. До того ж чимало покупців уже проголосували за автомобілі, зроблені в нашій країні, власними грошима. І це, аж ніяк, не тільки «Таврії», які чомусь так не люблять автори листа, що тільки їх спромоглися згадати як автомобіль внутрішнього виробництва. Напевно, недоречно в такому слізному посланні було згадувати про інші зроблені в нашій країні, що так заполонили українські дороги і справді ринковими методами відбивають покупців у торговців автомотлохом. Не вкладалися в логіку тексту ні ланоси, ні сенси з опелями, ні шевроле чи шкоди. Схоже, саме цих автомобілів, а не «Таврій», справді бояться автоторговці. Вони бояться нових сучасних дешевих машин, бояться, що люди перестануть купувати автомобілі через колючий дріт і ремонтувати їх у підворіттях, бояться, що буде ринок, а не базар, і «легких» грошей уже не «закалимиш». Машини доведеться робити, податки — платити, салони — будувати, а самі машини — цивілізовано і з гарантією обслуговувати, відповідаючи за це своїми грошима і репутацією.
Хоча чесним людям, котрі опинилися в цьому бізнесі з волі обставин, боятися нема чого. Більшість тих, хто займається нині автоперегоном, раніше працювали в Україні на промислових підприємствах, які в 90-ті роки закривалися або бідували. І якщо й далі відроджувати виробництво автомобілів у нашій країні, то кваліфіковані робітники не залишаться без роботи. Вони будуть потрібні у виробництві, продажу або сервісі автомобілів.
Після декількох місяців важкого виживання українського автопрому через скасування системи преференцій, що діяла в останні роки, уряд уже сьогодні поетапно розробляє невідкладні механізми, спрямовані на захист внутрішнього автомобільного виробництва. Чиновники і промисловці шукають нові шляхи створення цивілізованого ринку, захисту вітчизняного виробника і борються за створення робочих місць, а підтримка автопрому — найпряміша дорога до вирішення цього завдання. Загальновідомо, що одне робоче місце в автовиробництві створює десять робочих місць у продажу й обслуговуванні, і ще десять — в інших галузях промисловості. Це аксіома, підтверджена досвідом багатьох автомобільних держав, які, поставивши свого часу на автопром як один з локомотивів промисловості, домоглися колосального економічного і соціального ефекту для своїх країн і їхніх громадян.
