Про цей будинок у Нікополі гомонять давно. Хоча сама цегляна будівля мало чим відрізняється від сусідніх. Хіба що крайнім під’їздом, що помітно покосився, та металевими затискачами, котрі вже «в’їлися» у стіни. Начальник державної служби єдиного замовника в місті Анатолій Радивілов, здається, знає напам’ять тут кожну тріщинку: десятки разів бував і сам, і з комісіями.
— Колись будинок значився серед кращих, — згадує Анатолій Васильович. — Зручне планування, цегляні стіни, високі стелі, міський центр. Мешканці не могли натішитися. А потім виявилося безліч допущених будівельниками недоробок, помилок. Упоратися з ними не можемо дотепер...
ПМК-94 тресту «Дніпросільбуд» побудувала цей будинок 1978 року. І вже під час тривалого його приймання дала про себе знати халтура. До того ж сільські будівельники не врахували особливостей міста. А грунт у Нікополі непростий — слизькі і м’які лісовидні суглинки. За правилами, потрібна була попередня спеціальна підготовка під основу. Але цього не зробили. І 60-квартирний будинок у 1980-му так і був прийнятий в експлуатацію з численними відхиленнями від проекту. З неправильною схемою опалення, без деформаційного шва у монолітній частині фундаментів, з іншими недоліками...
Новосели гадали, що все це тимчасові негаразди. І помилилися...
Уже з 1983 року ЖЕУ було офіційно доручено проводити геодезичне спостереження за осіданням будинку. А ще за рік його вперше обстежували фахівці з Дніпропетровського інституту «Укрремжитлопроект». У 1989 році, після повторної експертизи було рекомендовано виселити мешканців з будинку і провести «замочування» під усім будинком.
У 1990-му одна з комісій у своєму акті зазначила, що насамперед потрібно виконати роботи з унеможливлення підтоплення грунтової основи під будівлею. Але й після того, як було перекладено дворову каналізацію, деформація не припинилася.
У 1992 і 1993 роках науково-виробниче МП «Дана» з Києва після обстеження «п’ятиповерхівки» рекомендує: невідкладно провести капітальний ремонт і реконструкцію будинку. З усієї запропонованої програми лише частково зміцнили бетоном четвертий і спорудили бетонні лотки під третім під’їздом. Унаслідок цього будинок став активніше деформуватися і нахилився.
У 2003-му профогляд «невдахи» провели фахівці НДІ будівельних конструкцій із Запоріжжя. І також видали пакет рекомендацій. Як і пропоновані раніше поради колег, їх виконали лише частково.
Тих, хто і сьогодні обома руками проти розставання з будинком, — половина. Їх, виявляється, у ньому задовольняє все: і житлоплоща, і місце розташування, і екологія. Серед «відказників» переважно люди, які живуть у двох середніх під’їздах, — їх менше чи майже не зачепила деформація будинку. А друга половина продовжує наполягати на своєму.
Ірина Репнікова, мешканка квартири № 3, по своїх трьох кімнатах водить, як по музею. Тільки демонструє не експонати, а вади — тріщини на стінах, грибкові нарости, осідання підлоги. Згадує, що останній ремонт робила в 1996 році. Але тріщини незабаром знову проявилися. Хотіла їх закрити. Навіть нові шпалери придбала. Але клеїти їх відрадили: так ліпше видно, що деформація триває.
— Наполягаємо, щоб відселили, — каже Ірина Степанівна. — Мені потрібно житло для себе і для сина. А цю квартиру я розміняти не зможу. До того ж робити це в аварійному будинку не дозволяється.
Щоправда, з’ясувалося, що в 7-й, 9-й, 12-й квартирах уже нові мешканці, які лише зовсім недавно купили у старих господарів тут житлоплощу. Виходить, купівля-продаж дозволені?
— Цей будинок ніколи офіційно не визнавався аварійним, —наполягає А. Радивілов. — Непридатним для житла було визнано лише його четвертий під’їзд, де 1987 року зробили відбудовний ремонт зі зміцненням стін місцевими стяжками. Звідти мешканців і виселили. А дехто вважає, що аварійним визнали весь будинок.
Суперечка про це «визнання» триває роками і не закінчена досі. В Олександри Морозової, мешканки квартири № 19 зібрався цілий архів з документів, актів, листів, газетних вирізок.
Вона з чоловіком і матір’ю вселилася сюди 1986 року, переїхавши після обміну житлом із Запоріжжя. Але вже незабаром, переконавшися, що їм дістався «товар бракований», родина через суд почала вимагати визнання обміну недійсним. Куди лишень не зверталися О. Морозова та її чоловік, інвалід першої групи (вже покійний), зі скаргами і позовами. Доводили, що будинок із самого початку експлуатації був непридатний для нормального проживання.
А у відповідях «на бланках» стверджується, що хоча будинок і було прийнято «неправильним», та офіційно він «нормальний». Правда, в одному з листів, підписаному в 1998 році завюрвідділу міськвиконкому В. Омельченко, були рядки, що «будинок визнано аварійним у 1987 році, а обмін квартири здійснено в 1986-му». Тому вимоги О. Морозової й не можуть бути задоволені. Але того-таки року А. Радивілов, який тоді працював начальником ЖЕУ, наголосив в одному з листів: квартира «не аварійна і придатна для проживання». А «згідно зі статтею 86 ЖК України, п. 4-5, обмін житловими приміщеннями не допускається в аварійному будинку».
— Нині з цим будинком працюють фахівці лабораторії основ і фундаментів Дніпропетровського НДІ будівельного виробництва, — розповідає А. Радивілов. — З ними на цей рік укладено договір. Для досліджень виділено гроші з бюджету. Зважаючи на їх висновки і рекомендації потім прийматимемо рішення.
За його словами, завдяки сьогоднішній стабільній роботі підприємств і передусім такого велета, як завод феросплавів, нікопольська скарбниця «міцніє на очах». Розроблена і виконується «Програма житлово-комунального господарства міста на 2005 рік». Під неї закладено чималі бюджетні кошти. Зокрема і для порятунку будинку на Артема, 24.
— Сьогодні не бачу реального виходу, — коментує ситуацію міський голова Нікополя Сергій Старун. — Поки що змушені діяти в аварійному режимі. Коли відповідна служба на підставі проведеної експертизи надасть нам висновок, тоді й прийматимемо рішення. По кожній квартирі окремо. Щоправда, може з’ясуватися, що дешевше купити нові квартири, ніж ремонтувати цей будинок. А можливо, зможемо його відновити і без відселення мешканців. З новими квартирами в місті складно.
Підприємства вже давно в Нікополі свого житла не будують, передавши весь житлофонд місту. Щорічно за рахунок бюджету здається один житловий будинок. З майже тисячі будинків п’яти і більше поверхів майже 120 зазнають різного ступеня деформації. Переважно це післявоєнні будівлі на проспекті Трубників, вулицях Артема, Лібкнехта. Інженерні мережі, водогони продовжують старіти. У 80-х роках один з аварійних будинків навіть довелося знести...
Дніпропетровська область.
