Колишній голова Харківської облдержадміністрації, опальний голова облради Євген Кушнарьов, схоже, не збирається полишати політику. Партія «Нова демократія», яку він очолює, вже гуртує навколо себе опозиційні сили. Без претензій на лідерство. А сам Кушнарьов нещодавно звернувся до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина з пропозицією ініціювати парламентські слухання: «Влада і опозиція: спільна відповідальність».

— Нашу розмову пропоную розпочати з адміністративно-територіальної реформи. Тим паче що у свій час ви очолювали комісію з територіальної та адміністративної реформи.

— Передусім треба дати відповідь на запитання: для чого її проводимо? Що маємо на меті? Оскільки ми аж ніяк не перші стикаємося з цією проблемою і вже накопичений позитивний досвід проведення таких реформ. Якщо мета — створення найоптимальнішої моделі управління територіями, то цю проблему треба вирішувати комплексно. Саме такий підхід був у 1997 році, коли під головуванням Леоніда Кравчука разом із Сергієм Тігіпком опрацьовували перший варіант української реформи. І він, як на мене, був непоганий. Але для реалізації реформи потрібний час. Наприклад, у Франції вона розтяглась від часів де Голля до вісімдесятих років. Вона впроваджувалася поетапно й поступово відпрацьовувалася та модель, якою Франція користується сьогодні.

Тобто вважати, що реформа може бути одномоментним актом — помилка. Одномоментно можна змінити кордони областей, районів, певний статус населених пунктів. У чому я погоджуюся з Романом Безсмертним, так це те, що робити реформу потрібно обов’язково до виборів. Бо не можна спершу обрати владу в територіальних утвореннях, а потім їх ліквідовувати. Ми просто втратимо керованість. Проте реформа нам потрібна, щоб передусім рухатися в напрямі економічної і соціальної самодостатності, щоб посилити місцеве і відродити регіональне самоврядування. Тобто мова йде про модель європейського регіоналізму, яка нам вельми необхідна і практично оптимальна. Але така модель не може бути реалізована за півроку до виборів. Тим паче що, наскільки я поінформований, з 1997 року цією темою ніхто серйозно не займався.

— А чому не розпочали реформу тоді?

— Будь-який варіант реформи насамперед пов’язаний зі скороченням чиновників, втратою ними владних повноважень. А тому завжди виникатиме опір реформам саме в цьому середовищі. І необов’язково він буде відкритим. Тобто голова держадміністрації, який ризикує втратити своє крісло, сам на майдан не піде. Але в нього достатньо можливостей спровокувати обурення людей, осередків політичних партій, громадських організацій, діячів культури, церкви. Адміністративно-територіальна реформа завжди потребує політичної волі. Її свого часу продемонстрував Бальцерович у Польщі, де Голль у Франції, і, на жаль, не продемонстрував президент Кучма.

— У ситуації розбурханого суспільства, з вашої точки зору, з чого варто починати реформу?

— Тільки не з того, що пропонує Роман Безсмертний. Бо у мене є великі сумніви, що все робиться заради самодостатності регіонів, а не заради наступних парламентських виборів. Реформа, яка змінює територіальний устрій, водночас серйозно руйнує важелі впливу, що є у розпорядженні регіональних еліт. І владі сьогодні це вигідно. Передусім на сході і півдні, де її позиції аж ніяк не кращі.

— Провладний кандидат зазнав поразки на заході, в центрі і на півночі. Чи не вважаєте, що адміністративний ресурс спрацює на півдні і сході?

— Я не згоден, що адміністративний ресурс не спрацював на заході, в центрі чи півночі. Він спрацював. Але на Віктора Ющенка. Це було більш приховано, бо цим займалася не влада.

Адмінресурс завжди у розпорядженні влади і завжди використовуватиметься. Хоч би хто що говорив. Інша річ, що, у разі запровадження пропорційної системи виборів, впливу адмінресурсу буде менше. Є надія, що брудні технології, які однаковою мірою використовувалися двома командами кандидатів у президенти, будуть заблоковані. В тому числі і на законодавчому рівні.

Це перша протидія адміністративному ресурсу. А ще — потрібен спільний контроль спостерігачів. До речі, в третьому турі цей контроль був достатньо ефективний і дав свій результат. Безумовно, дуже багато залежить від позиції самої влади, вищої. Якщо вона робитиме вигляд, що не бачить використання адмінресурсу, то цього не помітять і на місцях.

— Важко розлучатися з владою?

— Для мене це вже вдруге. Першого разу я прийняв це рішення особисто. Я єдиний колишній глава адміністрації Президента, в якого у трудовій книжці запис: «Звільнений за власним бажанням». Два роки я перебував поза владою, на політичній партійній роботі й почував себе достатньо непогано. Хоча відверто (я цього і не приховував), після виборів планував повернутися на державну службу, але так склалося, що це повернення розтяглося ще на рік. У мене було бажання повернутися на Харківщину, але знадобився час, щоб знайти оптимальне рішення для переходу голови ОДА Олега Дьоміна на іншу роботу і призначення мене на цю посаду.

Чотири роки я працював чесно й порядно. І вдруге — рішення прийняв самостійно. 7 грудня минулого року написав заяву, за два тижні до третього туру голосування. І сказав президенту: «Незалежно від результатів голосування, я іду в публічну політику». Мою заяву задовольнили 17 грудня. І абсолютно про це не шкодую.

Інша річ, що тоді мене обрали головою обласної ради. Я сподівався працювати на цій посаді. Мене обрали двічі. Першого разу, щоправда, було порушено процедуру. Довелося після 26 листопада переголосовувати 8 грудня. І обидва рази за мене віддали голоси 53 депутати з 56, що брали участь у голосуванні. А потім деякі депутати просто злякалися нової влади і змінили свої погляди. Частина відчувала, що моя активна позиція завадить їхній кар’єрі. Бо багато з них були державними службовцями, очолювали державні підприємства, тобто великою мірою залежали від влади.

Взагалі за своїм складом Харківська обласна, як і більшість інших рад, абсолютно не була налаштована на перехід до опозиції. Отже, не збіглися політичні позиції — моя, як голови ради, і, власне, самої облради. Я був готовий залишити цю посаду. Але існувало одне принципове питання. Абсолютно штучно, через місяць і десять днів після мого обрання, з’явився протест прокурора і на депутатів чинився шалений тиск щодо задоволення цього протесту. У мене була надія, що мої колеги не підуть проти своєї совісті, адже я не приховував, що, коли доведу законність мого обрання, залишу цю посаду.

Спочатку обласна рада розвалилася навпіл, я програв один голос. Потім я вирішив рубати канати і виступив із різкою промовою, яка не залишала для мене шансів зостатися на цій посаді. Але й про це абсолютно не шкодую.

— Ви себе комфортно почуваєте в опозиції?

— Я вдруге у своєму житті в опозиції. Вперше був в опозиції в КПРС, коли з’явилися гасла про перебудову. І коли партія почала згортати реформи, я став на позиції демократичної платформи. Фактично я очолював її в Україні. В той час займав посаду завідувача оргвідділом Харківського міськкому партії, тоді достатньо високу у партійній ієрархії. Ситуацію з «демократичною платформою в КПУ» розглядали на Політбюро й прізвище Кушнарьов там лунало не раз. У КПУ бачили серйозну загрозу — створення демплатформи, і тоді вперше я відчув за собою стеження та прослуховування спецслужбами.

Але, на відміну від сьогоднішньої ситуації, у мене навіть думки не виникало, що боюся за життя своє чи родини. Найгірше — мене могли звільнити з цих посад, і я працював би кочегаром чи охоронцем. Сьогодні все інакше — від влади можна очікувати всього. Тим більше що з’явилося багато правоохоронців, опричників, які залюбки готові виконати роль ката. В тому числі й ті, хто нещодавно вважав за честь зайти до мене в кабінет.

— Ви перебували на владному олімпі, з 1994 року очолювали асоціацію міст України. Що завадило вам стати президентом?

— Від мого бажання нічого не залежало. Тільки влада могла визначити, хто буде спадкоємцем і єдиним кандидатом. Отже, йти самому було несерйозно. Я нічого не робив і не готувався для участі у президентських виборах 2004 року. А з часів призначень Януковича Прем’єр-міністром, а Медведчука — главою адміністрації президента, я розумів, що питання наступника вирішуватимуть три особи.

— Але народ не прийняв цей вибір, він вийшов на майдан не персонально за Віктора Ющенка.

— Це — складне питання. Я багато розмірковував над тими подіями і сприймав їх на емоційному рівні, душею, серцем. Тоді відбулося поєднання найсучасніших технологій впливу на людську свідомість і водночас були умови, коли велика частина народу була готова сприйняти ці технології. Бо дуже критично ставилася до влади. Ці громадяни на рівні підсвідомості сприйняли лозунг «Влада бандитська». І тому вирішили, що в боротьбі з цією владою дозволено все.

— Однак правоохоронців і людей, готових виконати будь-яке доручення, виховувала ваша влада.

— Українська влада. Щиро вам кажу, я дуже критично ставлюся до подій в Україні за останнє десятиріччя. І дуже критично ставлюся до тієї моделі влади, яка сформувалася в країні, особливо в останні три роки. Я абсолютно переконаний: треба було проводити багато змін. Але мені здавалося, що це краще робити еволюційним шляхом. «Нова команда», яка прийшла до влади, значною мірою використала демократичні лозунги. Але вона, за сутністю своєю, не є моральною, не є демократичною і не є професійною. Це друга частина команди Кучми! Якій або не знайшлося місця (його не всім вистачає), або вони чимось себе скомпрометували і змушені були піти з влади, або — і це справді було — з діями можновладців на певному етапі не погоджувалися.

 

Треба захищати всіх українців! Щоб усі разом бажали єдності, соборності, міцності і Україні, і українській нації! Оце і є найскладніше питання сьогодення! Я знаю настрої на сході. І зараз значна кількість людей в душі не має свого президента.

 

Я не хочу, щоб у моєму образі шукали ворога. Сподіваюся, що я й інші, хто захищає такі ж позиції, будуть врешті-решт почуті. І влада зрозуміє, що з опозицією, яка налаштована на пошук конструктиву, потрібно обов’язково співпрацювати. А поки що реалізується інший сценарій, спрямований на одне — знищення або паплюження опозиції в очах суспільства. Шукають будь-який компромат. І на мене також. Звинуватили у незаконному користуванні службовим автомобілем і намагалися оштрафувати на 255 гривень. Це просто смішно.

Я хотів би, щоб була економічна і соціокультурна самодостатність областей. На мій погляд, вона полягає саме в тому, що регіони на місцевому законодавчому рівні захищають життєві і ментальні цінності людей. Щоб за будь-якого глави держави українці не бачили загрози своїм цінностям. Як це було на минулих виборах. На заході дуже боялися Януковича, на сході — Ющенка.

— У 1994 році був такий же поділ.

— Тоді була образа багатьох людей на Кравчука і до ідеї створення Української держави. Тоді люди очікували, що після її створення всі відразу стануть багатими. Не сталося. Навпаки. Стали біднішими. Тому й образилися.

Повертаючись до сьогодення, хочу сказати: був і залишаюсь оптимістом. Вірю в український народ, вірю в добро, вірю в справедливість. На цьому стояв і стояти буду!