Червневого дня перевантажені телефонні лінії у південно-західному напрямку Київщини — іменинні вітання приймає Іван Миколайович Суслов, генеральний директор агропромислової корпорації «Сквира», меценат і хранитель уже призабутої селянської щиросердності й хлібосілля. Його долі не відмовиш у «почутті гумору» — явила на цей світ у день, що згодом найменують Всесвітнім днем боротьби із засухою. Символічна прикмета не лише для Суслова-аграрія, а й Суслова-підприємця, який упродовж багатьох останніх років мужньо відстоював «місце «Сквири» під сонцем» у герці із сумнозвісним на Київщині засушливим кланом.
Певно, чоловікові й досі не віриться, що зосталися далеко на пройденій дорозі очікування вибухів гранат у офісі, «спецназівських» бригад-перевіряльників зі столиці, спроби «неопродрозверстки» від імені держави, непоясненні дорожні автопригоди і вовче нерозуміння в чужих очах: навіщо йому чиїсь знедолені діти, як є свої — нагодовані та доглянуті. Хоча й без «помаранчевих революцій» було знаття, що заслужив у своєї «гуморної» долі не лише заборонних і попереджувальних знаків на своїх битих і мощених шляхах. Щоб на в’їзді у Буки з батьківської домівки-школи навстріч вибігали поріднені сини й донечки, щоб у зведеному ним поряд величному православному Храмі отримувало благословення якнайбільше буківських молодят, а потойбічний рай для сивих вироблених односельців асоціювався з рукотворним (руками і душами Суслових) куточком над умиротвореною Раставицею.
Сила і мудрість хазяїна з Буків не в його матеріальному багатстві (у зубожілій Україні тугий гаманець перестав дивувати), а в його, кажучи мовою військових, дислокації. Рахунки — не в офшорах, палаци — не на багамах і флоридах, діти — не в лас-вегаських казино (найстарший син — наймолодший мер районного міста). Все це з ним тут постало і над ним століттями стоятиме.
Дивишся на все те та й ловишся на думці: новим мужам держави на рівних удалося б погомоніти з буківським господарем про перемоги над учорашнім «старим режимом», а ось що натомість будувати, варто було б таки подивитись у Буках — перед тим, як переймати досвід по Європах і Америках. Простіше кажучи, наша стежка у Європу проляже через Буки.
А іменинникові чого побажати? Покосу з росою, з сонцем — молотьби, з вітерцем ходи. Все решту йому тоді буде за що купити.
Анатолій БЕНЬ,за дорученням «голосоукраїнців».
