Ми отримали інформацію, що у столиці мешкає і працює дуже цікавий викладач гри на гітарі. Не «народний», не мегапопулярний, а саме цікавий. Ми поїхали в сьому київську музичну школу імені Ігоря Шамо, щоб дізнатися, чим Володимир Гоменюк відрізняється від своїх колег.
У класі сидів хлопчик, який навіть не діставав ногами до підлоги, і... грав на гітарі! Зрозуміло, що з-під дитячих пальчиків лунали не шедеври Френсіса Гойї, але малий дуже старався: принаймні відтворювати окремі звуки йому вдавалося. Володимир Гоменюк весь час стежив за спиною свого учня, щоб той не горбився. А після уроку Федько отримав цукерку. За сумлінність. Наступним на стільці опинився 6-річний Олексій. Я навіть не чекала, що дитина дошкільного віку може співати й акомпанувати собі на гітарі. «Він і в концертах бере участь», — усміхається Володимир Анатолійович.
Та коли я вслухалася у зміст тексту, то зрозуміла, чому діти з таким задоволенням біжать на уроки. Звучав хіт приблизно так:
Ой рятуйте, ой тримайте,
Краще вже зробити клізму,
Ніж сидіти вигравати
На гітарі хроматизми...
Але після заняття Олексій отримав замість неприємних процедур, про які співав, 12 балів у щоденник і свою порцію цукерок! Протягом заняття дитина встигла повторити всі старі пісеньки (їх було десь близько 10) і вивчити нову п’єску. Враховуючи, що урок триває 15 хвилин, творчі досягнення хлопця справді тішать.
— Я не ставлю собі за мету готувати дітей до консерваторії, — пояснює Володимир Гоменюк, — в основі моєї методики два принципи: щоб учень отримував справжнє задоволення від занять і щоб його фізичні, розумові та музичні здібності розвивалися паралельно. Я на своєму досвіді переконався, що починати займатися музикою треба якомога раніше. За радянською системою дітям до 10 років грати на гітарі взагалі заборонялося. Адже «спочатку мали зміцніти кістки та м’язи». Тому мені інструмент вперше потрапив до рук у 14. Я про це й досі шкодую, отож уже 20 років намагаюся докорінно змінити принципи гітарної педагогіки. Оскільки Володимир Гоменюк є членом правління методоб’єднання гітаристів України, він активно запроваджує свою методику у київських школах. І радісно повідомляє, що останніми роками вік гітаристів-початківців помітно зменшується.
— Мені взагалі пощастило, що колектив сьомої школи завжди радо приймає і підтримує мої ідеї. Інакше для реалізації планів довелося б відкривати приватний заклад. А це у наш час річ доволі складна й недешева.
У правильності обраного шляху педагог упевнився вже після перших успіхів своїх підопічних. Оксана Шеляженко, яку він вчив багато років тому, сьогодні не тільки є лауреатом багатьох конкурсів, а й викладає у Національному університеті культури і мистецтв. Яскравий приклад «Пігмаліонівського таланту» Гоменюка — цьогорічний випускник школи Марк Топчій. Він був одним з перших, з ким гітарист працював з чотирьох років. Зараз Марку 14, він переможець багатьох всеукраїнських та міжнародних фестивалів, а за неперевершений виступ на конкурсі виконавців іспанської музики хлопець, окрім призового місця, ще й отримав можливість поїхати на Пальма де Мальорку.
А цього року Володимиру Анатолійовичу вдався чи не найважчий і найризикованіший експеримент: у Міжнародному конкурсі гітаристів «ГітАс» взяв участь... 6-річний Владислав Каращук. Окрім схвалення педагога та щирих оплесків слухачів, хлопчик ще й отримав фірмову концертну гітару.
— Я прошу всіх батьків, щоб вони не змушували своїх дітей займатися музикою. За гітару ми беремося тоді, коли цього хочеться самим малюкам. Головне, щоб їм подобалось і було ЦІКАВО, — завершує свою розповідь педагог-гітарист, якого таки недарма називають Найцікавішим.
