Вітчизняний паливно-енергетичний комплекс має достатній потенціал, щоб інтегруватися до європейської енергосистеми та брати активну участь у формуванні європейської енергетичної політики та спільного енергетичного ринку.

Таку думку під час парламентських слухань на тему «Перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України» висловив міністр палива та енергетики Іван Плачков. Характеризуючи ступінь енергозалежності України, міністр сказав, що вона сягає 60,7 відсотка, тоді як енергозалежність країн Євросоюзу становить 51 відсоток. Разом з тим енергоємність виробництва в Україні у 2,6 разу перевищує середній рівень енергоємності в розвинутих країнах. Тому дуже актуальною є потреба зменшення витрат енергії на одиницю виготовленої продукції. Але як це зробити, коли зношеність енергетичних та промислових об’єктів сягає 70—80 відсотків? Тим паче «за відсутності ефективної системи управління в галузі, коли чимало рішень приймались в інтересах окремих груп впливу». З останнім чинником пов’язана ще одна проблема — відсутність диверсифікованих джерел постачання енергоресурсів, бо, незважаючи на перманентні розмови, реальних кроків у цьому напрямі майже не зроблено.

Водночас міністр вважає, що реалізація розроблюваної енергетичної стратегії на період до 2030 року повинна забезпечити перетворення України на впливового та активного учасника міжнародних відносин у сфері енергетики. 

Щоб забезпечити зростаючі потреби економіки в енергоресурсах, планується, по-перше, зменшити енергоємність ВВП (до 2030 року обсяг ВВП має зрости у 2,7 разу, а споживання енергоресурсів — лише на 38,5 відсотка), збільшити видобуток вугілля з нинішніх 78,5 мільйона тонн до 130 мільйонів тонн у 2030 році, власний видобуток природного газу — до 28,5 мільярда кубометрів (сьогодні видобувається 20,4 мільярда), виробництво електроенергії на АЕС до 2030 року заплановано збільшити майже вдвічі — з 87 до 150 мільярдів кіловат-годин.

Чи під силу ці плани нашій державі, якщо врахувати, що для їх реалізації потрібні величезні кошти — за період з 2005-го по 2030 рік треба вкласти 135 мільярдів доларів! Сама лише вугільна галузь, котра має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд, потребує близько 34 мільярдів доларів. Тому директор Інституту економічного прогнозування Валерій Геєць висловив сумнів, що Україна протягом наступних 25 років спроможеться вкладати у розвиток паливно-енергетичного комплексу по 6 мільярдів доларів щорічно. Сьогодні, на його думку, існує лише два шляхи фінансування енергогалузі: або переглядати тарифну політику, що призведе до зростання цін, або переорієнтовувати спрямованість бюджету з соціальної на інвестиційну.

Голова Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Андрій Клюєв, проаналізувавши можливі сценарії розвитку енергогалузі, зосередив свою увагу на законодавчому забезпеченні її розвитку. Насамперед ідеться про розробку енергетичної стратегії України до 2030 року, оскільки рекомендації попередніх парламентських слухань, котрі відбулися ще в 2000 році, досі не виконані, тож енергетика розвивається спонтанно, виходячи з потреб навіть не сьогоднішнього, а вчорашнього дня. Крім того, енергетичне законодавство досі фрагментарне, а підприємства ПЕК у своїй роботі часто керуються не законами, а інструкціями. Ще одна проблема — відсутність енергетичного балансу, що, зокрема, уже призвело до значного збільшення споживання природного газу і скорочення споживання вугілля. Як зазначив директор Інституту загальної енергетики Михайло Кулик, сьогоднішня частка споживання газу становить 41 відсоток, тоді як навіть у 1990 році, коли газ був наддешевий, його частка становила 39 відсотків. На думку М. Кулика, «без підвищення енергоефективності Україна не має шансів зберегти державність». 

Залишається сподіватись, що нинішні парламентські слухання нарешті увінчаються ухваленням довгострокової енергетичної стратегії, котра дасть Україні можливість стати впливовим гравцем на міжнародному енергетичному ринку.