Останнім часом російські ЗМІ часто й багато пишуть про те, що «Газпром» «допоможе Україні йти до Європи». Першим пунктом цієї «допомоги» мають стати оприлюднені плани підвищення ціни російського природного газу з 50 до 160 доларів США за тисячу кубометрів. Що стоїть за цими погрозами і з чого все почалося?
Симптоматично, що перше повідомлення про цінові плани Росії з посиланням на анонімне джерело в «Газпромі» з’явилося одночасно з інформацією, що Україна не має наміру передавати до міжнародного газотранспортного консорціуму наявні газопроводи, а пропонує обмежити свою участь будівництвом нових газотранспортних потужностей. Оскільки це означало зрив далекосяжних планів «Газпрому» зі здобуття контролю над усією газотранспортною системою України, почали лунати заяви про підвищення ціни на газ та про зникнення в українських газосховищах майже восьми мільярдів кубометрів газу. При цьому керівники «Газпрому» особливо не переймалися достовірністю оприлюднених цифр: головне — зробити гучнішу заяву.
То чи відповідають дійсності слова про можливість збільшення ціни російського газу з 50 до 160 доларів за тисячу кубометрів? Насамперед зауважимо, що починаючи з 1998 року базовою цифрою ціни російського газу є 80 доларів за тисячу кубометрів, а не 50. Річ у тім, що 1998 року справді було знижено ціну російського газу, отримуваного в оплату за транзитні послуги, проте одночасно було зменшено й тариф за транзит із 1,75 до 1,09 долара. Для додаткових обсягів газу ціна залишалася на рівні 80 доларів, тож це твердження «Газпрому» далеке від дійсності. А коли говорити про Європу, нагадаю, що у тому ж 1998 році середня ціна російського природного газу в Західній Європі знижувалася. Якщо у березні вона становила 91,5 долара за тисячу кубометрів, то в листопаді-грудні скоротилася до 66 доларів за тисячу кубометрів. А на українсько-словацькому кордоні ціна російського газу була на рівні 55 доларів за тисячу кубометрів. Якщо відкинути витрати за транспортування газу територією України, то на російсько-українському кордоні у 1998 році ціна російського газу мала б становити 35—40 доларів за тисячу кубометрів. Тим часом Україна платила виходячи із базової ціни у 80 доларів, переплачуючи таким чином щороку близько 2 мільярдів доларів. Проте тоді «Газпром» не бажав відправляти Україну до Європи.
Так само не відповідають дійсності заяви, що Україна має платити за російський газ за європейськими цінами — на рівні 160 доларів за тисячу кубометрів. Від 160 доларів принаймні треба відняти вартість транспортування газу територією України, а це щонайменше 20 доларів. Насправді близько 160 доларів за тисячу кубометрів Україні може коштувати норвезький газ, якщо буде реалізовано спільний українсько-польський проект з його транспортування. Проте, сплачуючи таку ціну, Україна хоча б матиме альтернативне джерело газопостачання.
Тепер кілька слів про зберігання російського газу в українських підземних газосховищах (ПСГ). Особисто я, окрім нарікань на начебто зниклий газ, хоча насправді питання не стоїть так категорично, хотів би почути, скільки сплачує Росія за зберігання газу в українських ПСГ. Добре відомо, що Польща та Угорщина платили 17—18 доларів за зберігання тисячі кубометрів газу за сезон, тоді як Росія — до 6 доларів. Отже, потрібно навести лад і в цьому питанні.
Водночас майбутня ціна газу значною мірою залежить від позиції Туркменистану, бо більш як 30 відсотків потреб у природному газі Україна забезпечує з туркменських поставок, і сьогоднішня ціна його становить 58 доларів за тисячу кубометрів. Однак проблема в тому, що транзит туркменського газу здійснюється через територію тієї ж таки Росії, а поставки туркменського, казахського, азербайджанського та іранського газу через Туреччину, Болгарію, Румунію та Угорщину можливі лише в перспективі. Проте в жодному разі сьогодні не йдеться про зростання ціни до 160 доларів за тисячу кубометрів, тим паче що поняття «європейські ціни» стосується лише семи-восьми мільярдів кубометрів незаконтрактованого газу. Тим часом черговий викид «газових емоцій» є дуже добрим приводом замислитися над марнотратним витрачанням енергоресурсів і скоротити споживання газу щонайменше на чотири-п’ять мільярдів кубометрів. Бо шлях у Європу насамперед передбачає ефективне використання енергоресурсів.
