В Україні розпочалася чергова кампанія. Не посівна, а швидше збиральна. Себто прибиральна. З ринку прибирають конкурентів. Вірна ознака цього — чергова боротьба з пільговиками. І знов ініціатором, як і всі 14 років до цього, виступив Кабінет Міністрів.
Нагадаємо, тоді боролися з пільговиками — спільними підприємствами (СП). У 1992 році прийняли Закон «Про іноземні інвестиції», що закріпив право на стабільний режим оподаткування: протягом десяти років з моменту внесення іноземної інвестиції в спільне підприємство йому буде гарантована незмінність оподаткування. Закон проіснував лише два роки, і тодішній глава Кабінету Міністрів Л. Кучма призупинив його своїм декретом вже в 1993 році, вирішивши, певно, що будь-які гарантії від імені держави тепер даватиме тільки він або наближені до нього люди.
Однак декрет зворотної сили не мав. Тому для вже створених на той момент СП гарантії незмінності режиму оподаткування залишились. І хоч органи виконавчої влади неохоче це визнавали, іноземні інвестори в судовому порядку зажадали виконання даних державою гарантій. Суди визнали їхні вимоги законними, і такі підприємства продовжували платити тільки ті податки, що були на момент їх створення в 1992-му — на початку 1993 року.
У цей час в Україні почали запроваджувати все нові й нові податки, одночасно постановами Кабінету Міністрів звільняючи від них окремі, «найпотрібніші» підприємства. СП нових податків не платили і дуже цим дратували тих, хто хотів сам вирішувати, хто й що повинен платити, хто потрібен, а хто ні. З адміністрації Президента і з Кабінету Міністрів до судів надсилалися грізні листи з вимогою переглянути правовий статус СП. Багаторазово і безуспішно питання порушували у Верховному й Конституційному судах. Однак тоді судова система встояла, не наважилась порушувати Конституцію і стала на бік СП.
Ця боротьба закінчилась у 2002 році прийняттям Закону «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження». Закон буквально продавлювали через Верховну Раду. Депутатів переконували, що коли цей закон прийняти, то бюджет одразу поповниться податками, які нібито недоплатили спільні підприємства. Передбачалося, що з прийняттям закону податки платитимуть усі однаково — СП й не СП, як у вільних економічних зонах, так і по всій Україні.
Заради такої справедливості автори закону поставили перед собою і перед депутатами нерозв’язне завдання: скасувати для СП Конституцію, Цивільний процесуальний кодекс, міжнародні зобов’язання і державні гарантії, дані Україною.
До честі сказати, суди загальної юрисдикції стали на бік СП, підтвердивши, що Конституція не скасована «Законом про усунення дискримінації...». Суди вказали на те, що держава гарантувала спільним підприємствам протягом десяти років не збільшувати їм податки і що ці гарантії продовжують діяти до червня 2003 року.
Однак це не зупинило «борців за справедливість». Щоб у порушників справедливості — СП — не виникло цілком законного бажання домагатися виконання державою раніше даних гарантій, на них, як це зазвичай буває, завели кримінальні справи. Законослухняних громадян оголосили злочинцями за те, що вони виконували Конституцію і судові рішення. СП було знищено. Справедливість перемогла?
То з чим же боремось тепер? Тепер почалася боротьба з колишніми борцями за справедливість. Виявляється, справедливість для них — це коли всім порівну, а мені — більше. Суми недонадходжень до бюджету від підприємств-пільговиків у вільних економічних зонах, які називає зараз Кабінет Міністрів, на два порядки вищі за ті, котрі «недоодержували» від СП. То за що ж боролись? Виявляється, за те, щоб усунути конкурентів для вільних економічних зон.
Та й не всі СП було знищено. Адже насправді державні гарантії захисту іноземних інвестицій ніхто не скасовував. Юридично це зробити було неможливо. І не потрібно. Бо достатньо було поставити ці гарантії під сумнів, щоб навалитися на «чужі» СП усією міццю прокуратури, міліції, податкової. А «своїх» не чіпати. Наприклад, у той час, коли більшість СП було знищено, окремим (мабуть, за хорошу поведінку) не тільки дозволили спокійно працювати, а й навіть продовжили державні гарантії після їх закінчення.
Новий Кабмін почав зачистку з листа голові Верховного Суду України Василеві Маляренку, де просить «вжити необхідних заходів, передбачених чинним законодавством», до суддів (список додається), які «неправильними» рішеннями задовольняли позови підприємців.
Висновок з усієї епопеї незаконного знищення підприємств з іноземними інвестиціями однозначний: тільки дотримання законності і Конституції може захистити наших громадян від сваволі. Справедливість усупереч законності — це знищення правової держави в ім’я чиїхось корисливих інтересів, прикритих красивими гаслами. Правовою державою Україна стане тільки тоді, коли до свідомості кожного громадянина дійде, що законність і є найвища справедливість.
Василь Сіренко, академік Академії правових наук, доктор юридичних наук, народний депутат України.
