Раніше жодний інженер не обходився без логарифмічної лінійки. Вона заміняла і лінійку, і калькулятор, і комп’ютер. І шкала на цій лінійці була особлива: після одиниці йшло 20, після 100 — 2000. Тобто щільність кожного наступного інтервалу зростала на порядок. Події з приватизацією державної власності в Україні дуже нагадують цю шкалу. Що ближче підходили президентські вибори, то активнішими ставали темпи приватизації, то швидше скидали «охоронці державних інтересів» підвідомчу їм державну власність на різні фірми та фірмочки. А між першим і третім турами цей процес набув лавиноподібного характеру.
Щоб не бути голослівними, простежимо набуття темпів приватизації на прикладі ситуації на Сєверодонецькому ДПП «Об’єднання «Азот».
Для того щоб прийняти рішення про санацію цього підприємства, треба було два роки і два місяці — з вересня 2001-го по грудень 2003 року. Тобто керівники заводу і Луганської області вочевидь не квапилися.
Ще десять місяців знадобилося, щоб, не поспішаючи, до жовтня 2004 року, затвердити план санації і вирішити, що потрібно залучити стороннього інвестора.
А от інвестора знайшли усього... за п’ять днів. Уже 5 жовтня конкурсна комісія прийняла рішення про вибір інвестора на користь американської компанії Worldwіde Chemіcal LCC. Про потребу саме цього інвестора навіть написала преса. Щоправда, мало хто її читав, але друковане слово — це ж ого-го! Очевидно, це був якийсь особливий інвестор, що одразу всіх у всьому задовольнив! Спитати б, чим? Та хто його знає! Адже особливих вимог і критеріїв оцінки інвесторів не висували. Хоча, з другого боку, з кого було вибирати? Всі учасники конкурсу були так чи інакше афільовані з переможцем.
Мабуть, саме в цій точці відбулося ущільнення «шкали приватизації» на порядок, як на тій самій логарифмічній лінійці.
Практика створення ЗАТ з державною часткою припускає виконання дуже жорсткої умови: ця частка повинна бути не менш як 50% плюс одна акція. Не стало винятком і ДПП «Азот», котре збиралися перетворити в листопаді 2004 року на акціонерне товариство. Однак менш як через місяць інвестор, який брав участь у ЗАТ, «зненацька» одержав персональний «бонус». Зверху було спущено рекомендацію про збільшення частки цього інвестора у створюваному ЗАТ до розміру не менш як 60% статутного фонду. Природно, частка держави падала до 40%. Як казали в старі часи, «нагорі є думка». Додамо — зазвичай цю думку важко оспорити.
Відчуваєте, як прискорився процес?
Лише місяць потрібен був, щоб зламати напрацьовану роками практику. Незбагненні шляхи поспішної приватизації!
Традиційне запитання: кому це вигідно?
Напевне, тому, хто клопотав. Адже ясно, що після революції він на своєму місці не утримався. Напевне, тому, хто підписував. Інакше не зрозуміло, за якими критеріями відбувалася оцінка часток у статутному капіталі. Очевидно, що це вигідно тим, чиє американське і британське походження, м’яко кажучи, дещо перебільшено, а виробнича складова надто мала порівняно з трейдинговою.
Тепер президент компанії Worldwіde Chemіcal LCC стверджує, що, мовляв, інвестор не наполягав на 60% і у своїй первинній заяві підтвердив свою участь на 50% мінус одна акція. То хто його... вмовив? Як то кажуть, узяв на себе тягар відповідальності на прохання трудящих і тільки на благо народу. Але, за дивним збігом обставин, цей додатковий тягар дотяг саме до того, що у вищезазначеної американської компанії опинився контрольний пакет. А вартість державної частки (виробничих активів підприємства) було раптом переоцінено, і її вартість знизили саме настільки (на 42%), щоб вона становила 40% статутного капіталу.
Це лише один приклад, але якщо покопатися, кожен з нас може згадати з півдюжини таких випадків. Адже явище, описане тут, типове для держчиновників старої адміністрації, котрі у дні помаранчевої революції відчули, що втрачають владу. І чим чіткіше вони розуміли, що держвласність вислизає з рук, тим швидше, гарячковіше і грубіше «зливали» цю держвласність, тим скоріше намотувався корупційний клубок.
А коли так, то, може, варто почати розмотувати цей клубок у зворотному порядку: від новіших справ до більш ранніх? На це є багато резонів.
По-перше, щільність подій кінця минулого року висока, і пошук порушень не становить труднощів. Та й події ці свіжі в пам’яті. Багато фігурантів — і учасники, і свідки — поки що на місцях і (здебільшого) поки що живі-здорові, не встигли сховатися і замести сліди. Успішніший результат по свіжих, ще не охололих слідах.
А у справах одно-, дворічної давності декотрих слід прохолов, а які сліди встигли замести — ті замели. А які не змогли — ті й так зостануться.
По-друге, розпочавши з кінця, ми одержимо великий масив типових справ. Отже, шанси на успішне розкриття справ останньої корупційної хвилі, вочевидь, вищі.
По-третє, у процесі розкриття зазначених справ нагромадиться своєрідна «бібліотека» типових ходів горе-приватизаторів. Це допоможе подальшому розплутуванню більш ранніх шарів кримінального клубка. Адже кримінальна думка і кримінальний досвід не стояли на місці, вони по-своєму удосконалювалися, еволюціонували. А як сказав класик, «анатомія людини — ключ до анатомії мавпи».
І, нарешті, по-четверте. Під час судових розглядів свіжих справ нагромадиться прецедентна база судових рішень. А це теж дуже важливо. Це дасть можливість старим і новим ділкам зрозуміти, на скільки «тягнуть» їх «ініціативи» і, дасть Бог, задуматися — чи варто їх виявляти.
А інвестори, якщо вони сумлінні, можуть узяти участь у реальному відродженні економіки — але вже на законних і справедливих підставах.
