Уже одинадцять років у вінницький ЗОШ № 3 учні старших класів вивчають бджільництво, й доказом, що вчаться юні пасічники без примусу, є те, що на заняття вони приходять і у суботу.
Фах опановують лише хлопці, бо за народною традицією, жінці — не місце на пасіці. Проте за партою у спеціально обладнаному кабінеті «Золота бджола» примостилася й Настя. Спочатку дівчину не хотіли брати до гурту, але її родина — пасічники з діда-прадіда. Такий родовід не міг не переконати, та й Настя не з тих, хто пасе задніх: своєю працелюбністю, наполегливістю та затятістю вона швидко довела, що дівчата знаються на бджолах не гірше за хлопців, тож, можливо, найближчим часом у Вінниці з’являться перші дипломовані пасічниці.
Діти отримують ґрунтовні знання із різних дисциплін — біології та ботаніки, хімії й фізики, екології й етнографії. На заняттях не лише вивчають будову бджоли, умови її існування, а й знайомляться з історією та традиціями вітчизняного бджільництва.
Тільки теорією заняття не обмежуються. Як розповів Микола Гулько, вчитель бджолярської справи, діти у літній період два-три тижні зранку до вечора без вихідних проходять практику на пасіці, де близько трьохсот бджолиних сімей. Микола Митрофанович пригадує, що ідея запровадження у школі бджільництва як навчальної дисципліни з’явилася у дев’яностих роках, коли багато говорили про відродження українських народних традицій.
— Концертів з піснями і танцями було достатньо, щоб вважати, ніби ми відродили ті традиції, — зазначає вчитель. — Тому мені хотілося реалізувати ідею на конкретних справах, тим більше, уже тоді я розумів, що відроджувати Україну доведеться не нам, а дітям. У школі ми запровадили тоді уроки ручної вишивки, художнього розпису по дереву і металу, гончарство.
Ці дисципліни викладаються й сьогодні. Я взявся за викладання бджільництва, бо маю досвід: у батька була пасіка. Але серйозно захопився справою у зрілому віці, коли закінчив технікум.
На жаль, вінницька школа — єдина в Україні працює у цьому напрямі. Прикро, але нема у нас вчителів-спеціалістів, замало літератури, та й ентузіастів, які б взялися за цю справу — обмаль.
Найдійовіший шлях прищепити непоказну любов до рідного краю, забрати з рук підлітка пляшку з пивом та цигарки — навчити ці руки робити конкретну справу, корисну і цікаву.
 
Вінниця.