Коли у середині 1990-х років майже всі комбікормові заводи на Чернігівщині «лягли», городнянський ВАТ «Агрокорм» не тільки справно платив заробітну плату, а й будував житло, великий спортивно-оздоровчий комплекс. Секрет такої живучості був простий: завод виробляв високоякісний комбікорм для країн Прибалтики, Білорусі, Росії. Але невдовзі й для підприємливого «Агрокорму» настали невтішні часи. Подорожчали перевезення, вітчизняне зерно, тож возити продукцію за кордон стало невигідно. У найближчих селах сільгосппідприємства скоротили поголів’я худоби до мінімуму. Невдовзі завод залишився наодинці зі своїм незавершеним будівництвом, зобов’язаннями перед партнерами. У травні 2001 року його визнано банкрутом. Як з’ясувалося, на той момент майно заводу фактично було вже власністю інших фірм, комерційних структур, яким підприємство заборгувало за нафтопродукти, сировину, будівельні матеріали. А для кредиторів, вимоги яких становили 1385 тисяч гривень, ліквідаційна маса залишків оцінювалася в 280 тисяч гривень. Після задоволення вимог кредиторів першої черги на погашення зарплати 472 працівників залишилося всього-на-всього 27 тисяч гривень при загальному борзі 321 тисяча гривень.
Багато людей вже змирилося з тим, що їхні зарплати безповоротно втрачені. І лише мешканець села Деревини Павло Іванович Письменний, інвалід Великої Вітчизняної війни, турбує своїми зверненнями про повернення боргу в сумі 2000 гривень вищі інстанції Чернігова, Києва. Написав ветеран двічі і в «Голос України»: дуже хворіє, а коштів на придбання ліків бракує; у той же час велику суму заборгованості не можна навіть повернути через суд...
У Городні начальник виконавчої служби Городнянського районного управління юстиції Микола Малицький розвів руками: нічим допомогти не можу.
— Наша служба всякими правдами і неправдами й так добилася виплати ветеранові 368 гривень, — повідомив він, — але нині вирішення цього питання поза нашою компетенцією.
Зустрівся я і з виконавчим директором ЗАТ «Городнянський комбікормовий завод» Михайлом Шаповаленком. У підприємства тепер інші власники, але керівник той самий. Поступово завод нарощує темпи виробництва кормосуміші: торік вироблено її 3602 тонни, нині планують узяти рубіж у 8000 тонн. Могли й більше, але тваринництво в області відроджується не такими швидкими темпами, як хотілося б. ЗАТ «Городнянський комбікормовий завод» нікому нічого не винен за старими зобов’язаннями ВАТ «Агрокорм». Такі реалії.
— Надія на виплату зарплати все-таки є, —каже М. Шаповаленко. — Спортивно-оздоровчий комплекс будувався під компенсаційні програми уряду. Тож, якщо держава поверне нам 300 тисяч гривень, цих коштів вистачить якраз для повернення боргу колишнім працівникам.
Щиро кажучи, був вражений розмахом будівництва у 1995 —1998 роках на окраїні, до якої важко добиратися, велетенського спортивно-оздоровчого комплексу, який «з’їв» 993 тисячі гривень. Схоже, керівництво вочевидь переоцінило свої можливості, намагаючись дістати дармові кошти держбюджету. Скільки добра пропадає тепер марно! Плакати хочеться! Головне, навряд чи кому спаде на думку інвестувати в цей довгобуд ще стільки само коштів, бо місце для нього вибрано геть незручне для городнянців. Одне слово, ця «будова століття», без сумніву, стала непосильною для ВАТ «Агрокорм» і призвела до сумних наслідків.
Ліквідатор банкрута Володимир Ляшенко вірить, що в майбутньому держбюджет передбачить кошти на компенсацію соцкультбудівництва на селі.
— Спроба частково погасити заборгованості у зарплаті ліквідованих підприємств АПК за рахунок надпланових надходжень від приватизації уже була торік, — повідомив він. — Сподіваюся, ця тенденція триватиме й цьогоріч. Відповідні документи про компенсацію зарплати працівників Городнянського комбікормового заводу підготовлено й подано до відповідних органів.
Що ж, хоч це втішає! Дай, Боже, віку ветеранові дожити до справедливого вирішення цієї проблеми.
Городнянський район
Чернігівської області.
