Новий гендиректор «Артека» Ольга Гузар вважає, що не стане, мабуть, і трьох років, аби ліквідувати недоліки, борги й проблеми.
Замість пісочниці газопровід
Нині розслідуються й хитросплетіння механізму незаконного відчудження майна «Артека». Коли заклади відпочинку вводили до структури МДЦ і надалі, вже не як цілісний майновий комплекс, а як один із структурних підрозділів, реалізовували тим чи тим суб’єктам підприємницької діяльності.
Саме так торік продали російському «Внешторгбанку» держдачу номер один «Гліцинія», де відпочивали найвищі партійні боси СРСР. Цю «дачу Брежнєва» запланували перетворити на резиденцію Володимира Путіна.
Як стало відомо «Голосу України», у травні прокуратура Криму звернулася до Господарського суду Києва з позовом визнати недійсною цю угоду купівлі-продажу, бо оборудку проведено без оголошення конкурсу і без врахування того, що «Гліцинія» (з її земельною ділянкою загальною площею 20,4 га) належить до об’єктів, приватизація яких законодавчо заборонена.
«Артек» у результаті втратив майже 42 млн. грн. Через таку само схему пропустили санаторій «Гурзуфський». З’ясовується, що були й інші плани, втілити які завадили вибори нового президента.
А ще правоохоронці встановлюють, як опинився на території «Артека»... приватний газопровід. Уже з’явилися питання й по школі вартістю 60 млн. грн., яку безпосередньо фінансувала «Укрзалізниця». Невідомо, де подівся цілий список рухомих об’єктів: катери різної водотоннажності, човни на підводних крилах тощо...
Пересунуті кордони
Але й це ще не все. Є одна задавнена й болюча проблема.
Питання про кордони «Артека» постало ще на початку 90-х. У 1996 році сесія Гурзуфської селищної ради затверджує кордони табору. (Тоді з’ясовується, що МДЦ має не 246, а... 208 га. З документів управління земельних ресурсів зникає ситуаційний план, який має обов’язково бути в держакті, адже саме в ньому можна побачити, що насправді реально входило в кордони «Артека»).
У 1997 році цей пляж постановою виконкому віддали МДЦ за документом, фальшивість якого підтверджує українська і кримська прокуратури. За радянських часів тут стояв будинок відпочинку «Сільська молодь», що не входив до «Артека». Але в 1999 році його землі передали табору, будинки були безгоспні, без жодного документа. На цій «підставі» та «висновків» Ялтинського БТІ тодішній голова Гурзуфського селищного виконкому передав їх у приватну власність держпідприємству «Артек».
Ще у 50-х роках на 9 га «міжтаборового простору», біля пляжу, між містечками «Кипарисний» і «Лазурний», оселилася обслуга табору. За більш як півстоліття цей табір у таборі розрісся до півтори тисячі людей. Як ви розумієте, далеко не всі з них, як їхні бабусі й дідусі, працюють в «Артеку». Адже зарплати там мізерні: 220—260 грн., а взимку люди працюють на 0,3 ставки. Заробляють тим, що здають «дикунам» кімнати у своїх халупах, навколо яких і зчинився гармидер.
Звісно, з точки зору безпеки дитячого відпочинку в оздоровниці взагалі не повинно бути сторонніх людей, які тут не працюють. Але коли і як відбуватиметься відселення й до якого ступеню бажання дорослих «артеківців» будуть враховані, невідомо й тепер.
Бранці «Артека»
Вони буквально забивають поштову скриньку нашого кримського корпункту листами, які починаються однаково: «Наш крик душі — це волання про допомогу. Всі попередні звернення в адміністрацію Л. Кучми, прокуратуру, суд та інші інстанції бумерангом поверталися до нас і осіб, які порушують наші конституційні права... Ми позбавлені права на власність, не можемо приватизувати житло... В наші квартири забороняють приписувати дружин і чоловіків, дітей та онуків... Ми не маємо права вибору місця проживання, не можемо здійснити обмін квартири чи продати її й придбати собі іншу там, де у нас може бути робота й гідне існування... «Артек» будував багато, всі керівники отримали чудове житло, частину квартир продали за комерційними цінами, але під відселення з нашого селища не потрапила жодна родина... Територія, на якій ми живемо, ніколи не упорядковувалася, благоустрій не здійснюється понині... «Артек», не вклавши жодної копійки, хоче стати власником наших квартир, а нас залишити безправними жебраками...»
Люди кажуть, «МДЦ забрав у свою власність і нас, а дехто ж отримав тут житло офіційно, за обміном, з видачею ордеру». Та всі вони й досі не можуть його приватизувати. Таке сусідство «Артеку» зовсім не подобається, бо псує його імідж. Тож небажаним тут місцевим жителям здавна встановлюють перешкоди у вигляді шлагбаумів і перепусток. Мимовільні бранці «Артека» (деякі пройшли по 25 судів), відстоюючи законність та власну правоту, дійшли аж до Верховного Суду, який був на їхньому боці. Та для того, щоб їх виселити, цю занедбану землю зненацька оголосили парком-пам’яткою загальнодержавного значення.
Досі незрозуміло, хто повинен займатися питанням облаштування жителів «Артека»: сам табір чи селищна рада?
Нервове, «пекельне життя в райському куточку» триває. Юристи твердять: люди порушують питання правильно й законно, вони мають право приватизувати це житло. Реакцією на рішення колишньої ДУСі про заборону приватизації цієї місцини стало самозахоплення 225 ділянок землі. Документально визначено, що вже зведено понад 20 споруд і будівництво на цих фантастично дорогих ділянках чарівного узбережжя триває.
Чи прийде допомога?
Пильну увагу й істотну підтримку «Артек» і мешканці Гурзуфа відчули з приходом нового керівника оновленого Держуправління справами Президента Ігоря Тарасюка. За словами Ігоря Григоровича, це місце в Україні знає увесь світ, і Президент хоче, щоб «Артек» був обличчям краю, приймав дітей з різних держав, щоб вони якнайбільше дізнавалися один про одного й поважали з дитинства.
Гендиректор МДЦ Ольга Гузар каже: «Хочу, щоб Україна, котру так люблю, починалася з «Артека». У планах нинішнього керівництва центру — нарешті «порозгрібати» стоси давніх проблем. Новий директор прагне, щоб «Артеку» надали статус національного, затвердили довгострокову програму розвитку МДЦ. Це дасть можливість вирішити передусім питання державного фінансування підприємства. А ще б непогано було, нарешті, завершити масштабну генеральну реконструкцію.
Крим.
