Створюється невтішне враження, що Указ Президента України «Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою» та Постанова Кабінету Міністрів «Про забезпечення діяльності ДАК «Укрвидавполіграфія», що вийшли у вересні й листопаді 1998 року, поставленої мети не досягли. Інформаційна сфера, зокрема видавничо-поліграфічна галузь України, зазнала чималої шкоди від неефективного державного управління, яке за роки існування ДАК «Укрвидавполіграфія» не тільки не вдосконалилось, а, здається, тільки погіршилося.
Насамперед, гадаю, компанії хронічно не щастило з керівниками. Першим головою правління ДАК «Укрвидавполіграфія» став виходець з бізнесових поліграфічних кіл Володимир Клименко. Поліграфістам він запам’ятався однією-єдиною нарадою, на якій було вирішено перетворити державні підприємства на відкриті акціонерні товариства. На резонне запитання: «На якій підставі?», адже одного указу Президента і постанови уряду для цього вочевидь недостатньо, ніхто відповіді не одержав. ДАК «Укрвидавполіграфія» ще кілька років існувала на папері, а управління підприємствами здійснював, як і раніше, Держкомінформполітики України.
У 2001 році, після внесення відповідних змін до чинного законодавства, державні видавництва були корпоратизовані й перетворені на відкриті акціонерні товариства. Сам процес корпоратизації чомусь проходив у надто стислі строки, тож темпи були авральними. В результаті видавничо-поліграфічна галузь України з прибуткової і рентабельної у 2001-му стала збитковою вже 2002 року, а минулий, 2004-й, закінчила із збитками понад 3 млн. грн. Що криється за таким невтішним результатом?
Узагальнюючою оцінкою може бути рішення спостережної ради ДАК «Укрвидавполіграфія» під головуванням В. Смолія у грудні 2002 р.: «Робота компанії протягом тривалого періоду була паралізована і зводилася до формального розгляду окремих напрямів діяльності деяких підприємств. Водночас звернення, пропозиції, листи керівників ігнорувалися і не розглядалися. Правління компанії усунулося від розроблення нормативно-правових актів, законопроектів, що стосуються захисту інтересів видавничо-поліграфічної галузі, сприяють розвитку галузі».
Відтоді, здається, на жаль, нічого не змінилося. Всі суворі слова спостережної ради, висловлені на адресу правління компанії, актуальні й понині. Найголовніші проблеми галузі — модернізація підприємств, впровадження нових технологій, пошук ринків збуту, в тому числі й за межами України, кооперація підприємств та багато інших стратегічних питань, заради чого, власне, й створювали ДАК, — належним чином не вирішувалися. Поточні питання роботи підприємств, зокрема ті, що стосуються управління майном, оформлення банківських кредитів, внесення змін до складу правлінь, спостережних рад, ревізійних комісій відкритих акціонерних товариств тощо, стало також неможливо розв’язати. Негаразди управління позначалися на всій галузі. Дедалі бідніший вигляд мали стенди підприємств на традиційних міжнародних виставках «Поліграфія». І було тим дошкульніше, що саме на цих підприємствах сконцентрований найбільш високопрофесійний потенціал фахівців і топ-менеджерів з поліграфії.
Треба зазначити, що за статутами товариств їх вищим органом управління є саме ДАК «Укрвидавполіграфія», яка й управляє акціями кожного підприємства, 100 відсотків яких належать державі.
Всі 30 підприємств сфери управління ДАК «Укрвидавполіграфія» понині заборонені до приватизації.
Тож «згори» почали доводити керівникам підприємств, що правління компанії не в змозі розв’язати всі назрілі питання, для цього треба провести загальні збори акціонерів на кожному підприємстві, в яких візьмуть участь члени спостережної ради ДАКу, і т. д., і т. п. Хто ж не хоче розрубати одним махом весь вузол проблем? І загальні збори акціонерів (а акціонер єдиний — держава), не передбачені статутами, оголосили. Однак ніхто, схоже, й не збирався жодні проблеми вирішувати. Створюється враження, що мета цих «зборів» полягала в іншому — привести до керівництва більшості підприємств «своїх» людей і добитися приватизації майнових комплексів.
Як мені відомо, «збори» відбувалися за двома сценаріями. Перший: голові правління вручають новий статут ВАТ (що, до речі, не відповідає положенням Типового статуту корпоратизованого підприємства), кажуть негайно завізувати його у нотаріуса неподалік, і відправляють керівника додому. Другий: голові правління оголошують, що загальні збори акціонерів звільняють його з посади (навіть не заслухавши звіту правління, питання про яке стоїть на порядку денному зборів), а новим керівником призначається пан N.
Хто такі ці «пани N», мало хто знав. Працівники компанії по секрету розповідали мені (коли наприкінці вересня мали відбутися загальні збори акціонерів ВАТ «Видавництво «Наддніпрянська правда»), що кабінетами ходять якісь невідомі хлопці, протоколи зборів друкують невідомо де, привозять уже готові, хто такі новопризначені керівники — ніхто не знає, особові справи на них не заповнюють.
Наскільки мені відомо, таким макаром були звільнені голови правлінь відкритих акціонерних товариств «Вільна Україна», м. Львів, НДІ спеціальних видів друку, м. Київ, та низки інших.
Дивним, як на мене, був і склад загальних зборів акціонерів. Щодо ВАТ «Видавництво «Наддніпрянська правда», м. Херсон, то головував на них представник спостережної ради ДАК, а технічний працівник з апарату «Укрвидавполіграфії» секретарював. Голова зборів сам їх і вів, сам виносив рішення, сам призначав і звільняв керівників підприємств. Як мені відомо, на інших підприємствах усе відбувалося за аналогічною схемою.
До речі, на деяких підприємствах галузі загальні збори акціонерів так і не відбулися, бо невгамовні керівники, а за ними і трудові колективи, а за ними й газети, радіо, телебачення почали ставити запитання про дивні справи, що творяться у стінах Державної акціонерної компанії.
Галузь залихоманило як у пропасниці. Керівники підприємств (і вже звільнені, і ті, хто працює) звертаються до Верховної Ради, просять розібратися у ситуації навколо ДАК «Укрвидавполіграфія».
Переживши легкий переляк, керівництво ДАК швидко приходить до тями. Ось нещодавно газета «Бізнес» подавала інформацію про продаж одній приватній структурі майна Харківської книжкової фабрики ім. Фрунзе. В результаті фабрика стала орендарем у своєму власному приміщенні. У нюансах цього дивного явища тепер розбирається прокуратура Харкова, розслідуючи кримінальну справу. Все це робиться без внесення Верховною Радою змін до чинного законодавства.
А тим часом у Львові, Тернополі та Ужгороді суди відновили на посадах голів правлінь Євгена Джурика, Богдана Куневича, Василя Ільницького. Адже не було навіть видано наказів про їх звільнення і призначення нових керівників. Останнім довелося самим видавати накази, звільняючи своїх попередників і призначаючи... себе головами правлінь. Справді було б смішно, якби не так сумно.
А решта тих, хто залишається працювати, не знають, що буде з ними завтра, яка доля чекає підприємства. Керівників галузі це, здається, не цікавить. Між тим, на підприємствах одна за одною тривають перевірки. Все це, як на мене, скидається на пошук криміналу в діях звільнених керівників. Проте в ході перевірок порушень законності не виявлено.
За пристрастями боротьби якось забуто, що Рахункова палата України, здійснивши наприкінці минулого року перевірку діяльності державних акціонерних компаній України, зокрема і ДАК «Укрвидавполіграфія», робить невтішний висновок щодо ефективності її діяльності та пропонує перетворити ДАК на державне об’єднання підприємств або прийняти рішення про приватизацію цілісними майновими комплексами.
Здається, що й сама «Укрвидавполіграфія», і її керівники потрібні тим, хто будь-що вирішив приватизувати поліграфічні підприємства. Бо, незважаючи на масовий потік публікацій, у ДАК «Укрвидавполіграфія» все залишається без змін.
До чого призводить таке «ефективне» управління, можна судити на прикладі ВАТ «Видавництво «Наддніпрянська правда», що в м. Херсоні. Тут склалася унікальна ситуація: впродовж багатьох років більшість ЗМІ регіону (разовим накладом на тиждень понад 800 тис. примірників) друкується у Миколаєві, Сімферополі та інших містах. Бо в Херсоні на всіх поліграфічних підприємствах усіх форм власності немає ротаційної машини для офсетного кольорового друку газет. Говорячи про це на всіх рівнях з великим подивом, і місцеві чиновники, і столичне керівництво підприємства нічим не зарадили ситуації. На придбання техніки потрібен кредит. Одержати його практично неможливо, бо з такими підприємствами, як видавництво «Наддніпрянська правда», банки працюють неохоче (100 відсотків акцій належать державі, а нерухомість і акції в заставу закладати не можна). Що залишається? Знайти кошти хоча б на попередню оплату, в межах 20 відсотків вартості нової техніки.
І цю проблему колектив видавництва «Наддніпрянська правда», і я, в той час його голова правління, торік самотужки розв’язали. Нова машина мала надійти в Херсон уже в грудні 2004 року. Але керівництво ДАК, не турбуючись про аргументи, заявило мені, що не дозволить видавництву взяти нову техніку. Ні портфель замовлень, ні бізнес-план, ні реальна можливість лише за один місяць мати підприємству річний обсяг виробництва (бажання друкуватися в Херсоні виявило безліч редакцій газет з Києва, Миколаєва, Криму, Херсонщини), ні проведена попередня оплата вартості машини не могли його переконати. Відмова керівництва галузі затвердити договори на поставку техніки, схоже, поклала хрест на розвитку підприємства.
Чи так має працювати державна акціонерна компанія, що перетворилася на об’єкт нескінченних конфліктів і, здається, завела галузь у глухий кут? Галузь, яка б могла бути однією з найуспішніших в Україні, якби нинішньому правлінню ДАК «Укрвидавполіграфія» було, як на мене, справді до інтересів поліграфії, а не до власних.
«Збанкрутувати вас к бісу, та й розділити на кілька підприємств», — відверто сказав членам правління ВАТ «Видавництво «Наддніпрянська правда» один з чиновників ДАКу, побувавши у Херсоні. Еге ж, навіщо розвивати поліграфію, коли можна на околиці міста відкрити сауну, клуб, супермаркет або й приватну в’язницю, як порадив нам один київський можновладець. Судячи з усього, керманичі поліграфії цим курсом і спрямовують галузь, управління якою, на думку багатьох фахівців, давно вже демонструє антиефект.
Світлана ТАРНАВСЬКА,член Національної спілки журналістів України.
