У багатьох аграрних районах значно розширилися посівні площі під призабутим було ріпаком. А Мінагрополітики вважає культуру чи не рятівником від багатьох пов’язаних з сільгоспвиробництвом бід
У Борщеві Тернопільської області відбувся навіть Всеукраїнський виїзний семінар-нарада разом зі столичними керівниками, відповідальними за АПК, де розмірковували про перспективи масового повернення культури на лани. Заступник міністра Сергій Мельник поставив її за значенням у ряд з зерновими, соняшником та цукровими буряками — стратегічними сільськогосподарськими рослинами, на яких тримається економіка багатьох господарств. Мало того, вони не приносять стабільних грошових доходів товаровиробникам, за винятком соняшнику. А останній, хоч і є культурою експортною і найліквіднішою, — надто виснажує грунти.
Але українські аграрії вимушено висівають його дедалі більше — цьогоріч площі під соняшником удвічі перевищили раціональні, з точки зору сівозміни та підтримки родючості сільгоспугідь. Від того врожайність «кошиків» за останнє десятиріччя знизилася з 17 до 9—10 центнерів з гектара. Але де вихід, коли соняшникова олія користується такою споживчою популярністю. Втім ріпакова, стверджують у МінАП, за смаковими якостями не гірша. Вихід її становить більш як 43 відсотки. Вона також використовується для виготовлення маргаринів, майонезу тощо.
На підтвердження того, що ріпак — культура наша, на зібранні навели цілий букет аргументів.
В Україні його культивують з 1910 року. Культура надзвичайно вигідна в агрономічному плані, бо це добрий попередник для багатьох сільськогосподарських рослин. А пожнивні рештки ріпаку рівноцінні внесенню 15—20 тонн органіки на гектар, що дає можливість додатково отримати, приміром, 8—10 центнерів високоякісного зерна. Олія з цієї культури коштує в Україні 700 доларів, а за кордоном 628 доларів. Загалом з неї можна багато чого зробити.
Підсобить ріпак-рятівник у тваринництві — може використовуватись для виробництва зеленого корму, вітамінної муки. Трав’яне борошно містить 18—20 відсотків білка, шрот — 38 відсотків. Перелік продукції, яку можна виготовити, справді вражає: мінеральні мастила та оливи, які використовуються в технічних системах з високим ризиком екологічної шкоди, фарби, оліфи, пластмаси і поліетиленові плівки, технічний та медичний гліцерин, вазелін; з відходів переробки цієї олійної культури отримують синтетичні мийні засоби; з ріпакової соломи роблять целюлозу, целюлозно-стружкові плити, папір. З кожної тисячі гектарів ріпакового поля можна виробити до двох тисяч тонн такого паперу.
Але головне надбання цивілізації — біодизель. Розрахунки показують, що екологічно чистої «горючки», якою в багатьох країнах ЄС повним ходом заправляють трактори та комбайн, можна за врожайності 25 ц/га напродукувати вісімсот кілограм з одного гектара. Власне, біодизель і робить культуру перспективною для нас. Зараз експортна перспектива просто фантастична — Захід охоче закуповує ріпак без митних обмежень. Достатньо сказати, що за останні сім років з України було експортовано більш як половину зібраного врожаю.
Популярність його в країнах Євросоюзу пов’язана з проведенням політики поступового переведення тамтешнього парку сільськогосподарської техніки на альтернативне пальне. Еврокомісія ухвалила: до 2010 року всі країни ЄС мають збільшити процент використовуваного біопалива до 5,75 відсотка. Тому у Німеччині, Чехії інших країнах постійно збільшується виробництво органічного замінника дизпалива, що виробляється з ріпакової олії. Міністерство агропромислової політики роль України як сировинного придатку не влаштовує. За словами Сергія Мельника, продавати за кордон насіння ріпаку — ознака відсталості. Тому треба орієнтуватися на власну переробку, розширювати сировинну базу та зводити нові потужності, залучивши гроші інвесторів. У міністерстві вже підрахували економічні плюси від ріпакової справи. За умови доведення врожайності ріпака до рівня країн об’єднаної Європи та збільшення виробництва культури до 5,6 млн. тонн майже всі господарства зможуть замість традиційного пального використовувати біодизель або суміш біодизелю та нафтового дизпалива, а щорічний економічний ефект у цілому по державі становитиме близько 200 мільйонів гривень.
Але навряд чи все відбуватиметься швидко і по написаному. На перешкоді сміливих і, на перший погляд, фантастичних планів неодмінно постане банальне дотримання агротехнологій: культура примхлива, навряд чи дасть високі врожаї, якщо до неї будуть, як у нас здебільшого звикли, ставитися за принципом: кинув у землю — щось та й виросте. А за мінус 18 рапс уже вимерзає. Навряд чи у МінАП рахували, у скільки обійдеться побудувати спеціальні заправки — біодизель може бути золотим, дорожчим від солярки. Але розширення площ під ріпаком — уже прорив. Як землі пустують — нехай краще ріпак росте. І для ріллі добрива, і додаткові робочі місця. А якщо намріяне у міністерстві важко втілюватиметься в життя, ріпакове насіння продамо на експорт. Теж користь...
