Завтра у Верховній Раді відбудуться парламентські слухання на тему: «Перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України». Плануючи у березні нинішнього року ці слухання, народні депутати хотіли почути, яким Кабінет Міністрів бачить майбутнє вітчизняної енергетики через 10, 20 чи 30 років. Однак життя вносить свої корективи — з того часу Україна наразилася на кризу на ринку пального, загострилися «газові» стосунки з Росією, не все гаразд у вугільній галузі. Тому, схоже, що під час парламентських слухань аналізуватимуть увесь спектр паливно-енергетичного комплексу України. Тим паче що саме напередодні міжнародне рейтингове агентство Fіtch у своєму спеціальному повідомленні зазначило: якщо найближчим часом не буде розроблено чіткої і узгодженої політики, в Україні може початися енергетична криза.

На думку агентства, цього разу йдеться про можливу кризу, пов’язану із цінами на природний газ. Висновки агентства не є перебільшенням, якщо врахувати, що Україна — один зі світових лідерів за споживанням природного газу. До того ж давно відомо, що це споживання — дуже марнотратне, оскільки енерговитрати на одиницю валового внутрішнього продукту в Україні вп’ятеро-семеро вищі, ніж у країнах Європи. 

То чи треба чекати майбутньої кризи? Або, гірше того, творити кризу власноруч, як це сталося у нафтопереробці? Віддавши за символічну плату чи не всі нафтопереробні підприємства російським монополістам, сьогодні мусимо констатувати, що не маємо жодних реальних важелів впливу на цінову ситуацію на ринку пального. І, навіть маючи можливість для поставок додаткових обсягів нафти, не маємо змоги її переробляти, бо російські власники нафтопереробних активів у цьому не зацікавлені. Сьогодні, щоб збудувати вертикально-інтегровану нафтову компанію, уряд змушений збирати «шматочки» державної власності у нафтопереробних підприємствах, що є не найкращим варіантом. Ще одна пропозиція — побудова нового НПЗ, але для реалізації такого проекту потрібно щонайменше мільярд доларів. Вочевидь, що ці проблеми виникли внаслідок відсутності чіткої енергетичної стратегії України.

Особливо вражає те, що про потребу розробки такої стратегії в Україні говорять стільки, скільки існує незалежна держава. Та далі розмов справа так і не пішла. Тому й виникають дискусії, в якому напрямі повинен працювати нафтопровід Одеса—Броди та нафтотермінал «Південний». Хоча усі пам’ятають, що цей проект задумувався винятково з метою диверсифікації постачання нафти в Україну, а згодом і як проект альтернативного постачання нафти до країн Європи. Була б програма — її потрібно було б виконувати, а коли такої програми немає, то кожен керівник «Нафтогазу» замість програми втілював своє особисте бачення. І це у кращому разі.

Або візьмімо проблему реформування вугільної галузі. Тут взагалі з кожним приходом нової команди управлінців починали реалізовувати нові підходи та радикально змінювали основи і механізми управління галуззю. Незмінним було лише стабільне погіршення стану справ, бо, наприклад, кредити брали не для введення нових лав, а для погашення боргів у зарплаті. 

Чимало питань стосовно майбутнього атомної енергетики. Нещодавно Юлія Тимошенко заявила, що уряд розглядає можливість побудови нових ядерних блоків, але в такому разі потрібно розглядати й можливість виробництва власного ядерного палива, бо інакше потрапимо до ще більшої залежності від Росії. Плановано, що з доповіддю про перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу виступить міністр палива та енергетики Іван Плачков, зі співдоповідями — голова Національної комісії регулювання електроенергетики Валерій Кальченко та голова Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Андрій Клюєв, голови підкомітетів профільного комітету, вчені та представники фракцій. Важливо, щоб цього разу парламентські слухання таки увінчалися розробкою енергетичної стратегії України на найближчі 20—30 років. Адже у 2001 році Верховна Рада вже проводила такі слухання, а за їх результатами Кабінету Міністрів доручалося розробити енергетичну стратегію. Втім, попри те, що бюджети 2003 та 2004 років передбачали виділення коштів для розробки енергетичної стратегії, надані гроші пішли на фінансування розмов про стратегію. Не маючи такої програми, уряд і надалі ліквідовуватиме локальні пожежі, котрі щоразу більше загрожуватимуть безпеці країни.