Історія, в яку потрапила родина шепетівчанки Ніли Крисань, здається неймовірною. Судіть самі: господиня має будиночок, але стоїть він на спільній із сусідом землі; маючи всі документи на право власності на земельну ділянку, не може до свого порогу пройти по своїй землі. Спробувала дійти істини у судах двох інстанцій, але так і не отримала зрозумілої для неї відповіді.

На перший погляд справа проста й очевидна. Розпочалось усе з того, що батьки розділили хату між донькою та сином. 14 років тому рішенням Шепетівського міського суду земля біля хати теж була розділена між двома власниками. Згодом одна із цих частин перейшла у спадщину до Ніли Андріївни.

Але оскільки дім будувався для дружної родини, вхід до нього був один. Таким він і залишився після розподілу: родинні стосунки стримали від побудови окремих входів. Тому на суді було вирішено, що у спільному користуванні двох родин залишиться півтори сотки землі. Тоді ніхто й не підозрював, що саме ця смужка навколо дому з часом стане справжньою соткою розбрату.

До скандалів не доходило, але стосунки у Ніли Андріївни з теперішньою її сусідкою не склались, і життя на одному дворі стало для неї нестерпним. До того ж, маючи у своєму володінні майже п’ятнадцять соток присадибної ділянки, Крисань практично позбавлена можливості добудувати хоча б сантиметр до своєї хати. Бо всяка прибудова опиниться не на її землі, а на ділянці спільного користування. Двір, на якому виросла вона, її діти і онуки, тепер виявився чужим.

Аби покласти край такій двозначності, Ніла Андріївна звернулась до Шепетівського міськрайонного суду із проханням визнати за нею право приватної власності на частину земельної ділянки. При цьому вона просила суд зобов’язати сусідів облаштувати вхід із свого боку, а сама погоджувалась компенсувати відповідачу частину спільної землі в іншому місці.

Але відповідач з такими вимогами не погодився: не хочу ні землі, ні входу в іншому місці. І суд відмовляє Крисань у задоволенні її позову, а своє рішення мотивує, зокрема, тим, що «позивачем не надано ніяких доказів щодо неможливості спільного користування спірною земельною ділянкою» і тим, що «у випадку задоволення позову відповідач буде позбавлена можливості нормально користуватись земельною ділянкою».

Не берусь коментувати рішення суду. Але як довести неможливість проживання на одному подвір’ї? Бійки, скандали, підсипання отрути чи погрози сокирою? Вбивства за межу — тема не нова для криміналістики. Невже тільки тоді можна визнати, що сусіди не можуть жити разом в одному дворі?

До того ж під час розгляду справи і сама відповідачка звернулась до суду із зустрічним позовом, бо вважає, що сусіди чинять їй перешкоди в користуванні землею і захопили більшу ділянку. Конфліктність ситуації — очевидна.

І що означає фраза «нормально користуватись ділянкою»? Той же суд, приміром, зазначає, що відповідач отримала дозвіл на добудову господарського приміщення в місці, яке пропонувалося для облаштування проходу. А якщо Крисань захоче щось добудувати біля свого дому, то чи вдасться їй реалізувати рівне право на «нормальне» користування землею?

Не знайшовши відповіді на запитання, Крисань звертається до апеляційного суду Хмельницької області. Готуючись до нього, донька позивачки Олена вирішила ще раз переглянути матеріали справи. Те, що там побачила, зовсім спантеличило. На фірмовому бланку була віддрукована... ухвала суду, засідання якого ще не відбулося.

Знайдений папір не можна назвати офіційним, адже він не був затверджений ні печатками, ні підписами суддів. Але як він потрапив у справу?

— Із цим запитанням я звернулась до голови обласного суду, на що у відповідь почула: можна допустити, що суддя готувався до судового засідання і наперед підготував постановочну частину ухвали. Звичайно, це порушення, але нам вдалось його попередити, це рішення не було прийняте на суді, до того ж і склад суду було змінено.

Ніла Андріївна розгубилась. Адже вони ще раз звернулися до послуг земельного експерта, зробили обміри, детально вивчили всі можливі варіанти перерозподілу землі. Нова експертиза, зроблена напередодні суду, відкривала зовсім нові обставини, які передбачали можливість провести нову межу між двома сусідами.

Поки Ніла Андріївна писала скарги у різні правоохоронні органи, апеляційний суд все-таки відбувся. І рішення суду виявилось для позивачів ще несподіванішим, ніж попереднє. Він залишив рішення Шепетівського міськрайсуду без змін.

На цьому можна було б поставити крапку: ну, немає такого права, котре передало б Крисань сотку землі у власність, отже, із цим треба змиритися. Але в ухвалі вказується, що «розпорядження землями територіальної громади, передача земельних ділянок у власність громадян відноситься до повноважень міської ради, а не до повноважень суду». Тобто позивачам треба було звертатись не в суд, а до міськради? Коли так, для чого було весь тин городити? І як тепер міська рада повинна поділити землю, коли вже існує рішення суду?

Родина була готова прийняте рішення суду. Але тепер їм здається, що Феміда заблукала у манівцях юридичних колізій. Поки вона не вибереться на вірний шлях, родина буде ходити до своєї майже вісімдесятилітньої хати не своєю стежкою, маючи цілком логічні рішення судів.

Хмельницький.