І увечері московська вулиця шуміла, вирувала, шаленіла нескінченним потоком людей і машин. І раптом, серед столичного гамору, з розчинених вікон будинку, почулися ... троїсті музики, заспівала ніжним голосом сопілка, обізвалася кобза. Чийсь приємний голос натхненно завів: «Місяць на небі, зіроньки сяють...» До нього приєднався другий: «Тихо по морю човен пливе...»
— Хто це тут, під Кремлем, виспівує? — запитали ми, гості Білокам’яної, у працівника Культурного центру України у Москві.
— Корчма «Тарас Бульба», — почули у відповідь. — У нас зараз бум українських ресторанів. Тільки у центрі столиці відкрилося щонайменше з десяток шинків...
«Ласкаво просимо!»
Так запрошують москвичів та гостей столиці до мережі ресторанів з українською екзотикою. На Покровці, Петрівці, Садово-Самотечній, П’ятницькій, на Ленінському проспекті, де корчму «Тарас Бульба» легко знайти за яскравим народним колоритом, завжди завізно. Людно і в світлицях ресторанів, де пригощають борщем, кручениками, карасями у сметані, варениками на будь-який смак. І, звичайно ж, медовухою, горілкою з перцем.
— Відвідувачів притягує до нас не лише чудова кухня, а й інтер’єр залів, — провів невелику екскурсію по корчмі адміністратор Ігор Нечепуренко.
— Хати, перелази, розмальовані печі, мисники, криниці з журавлями — це все фантазія відомих київських художників та дизайнерів, які опоряджували «Тараса Бульбу».
Приходять на вечерю «в українське село» цілими родинами. Особливо радіють, переступивши поріг оселі, діти. Тут вони можуть не лише скуштувати нових ласощів, а й посидіти на ... коні. Так, в одному з найбільших ресторанів «Корчма «Тарас Бульба» стоїть у козацькому зимівнику справжній гривастий вороний. Щовечора піднімають його ліфтом із стайні на «роботу», а кілька днів на тиждень він пасеться на підмосковній дачі господаря ресторану. Як і друга улюблениця дітвори — кізка Білочка. Московські «зелені», коли дізналися про утримання тварин у центрі столиці, навіть збиралися протестувати проти цього. Однак, ознайомившись з раціоном і моціоном тварин, — передумали.
Особливо велелюдно у корчмах святкового дня. Тоді на запрошення адміністрації мережі приїжджають з України відомі фольклорні колективи, артисти. Потрапити з вулиці на такі дійства практично неможливо. Потрібно заздалегідь замовляти собі столика біля «млина» чи «хижки».
На гостинах у «Хуторку»
На Варшавському шосе, обабіч тротуару, здалеку видно барвисто вбраних ляльок. То «Карась» з «Одаркою» весело запрошують автомобілістів і перехожих відвідати український ресторанчик «Хуторок». Тут можна недорого, як для Білокам’яної, і смачно пообідати. Увечері —зустрітися з друзями і і відпочити. Вбрана у вишиті рушники, веселкові рядна і ліжники зала, оформлені керамікою різьблені столи, затишні кутки з плотом, криниця з цямринами і дерев’яним цебром налаштовують на ліричний лад. Настрою додають також музики, котрі «вживу» виконують українські народні та сучасні пісні. «Я ніби вдома на Вінниччині побував»,—дякував земляк, провівши у «Хуторку» ділову зустріч. «Спасибі за дух український, за материні пісні», — підтримав охоче другий відвідувач.
— Мої батьки живуть у Росії, а родом вони з Городища, що на Черкащині, — розповів про себе власник «Хуторка» Владислав Овсіюк. — У дідуся і бабусі пройшло моє дитинство. Малим мене брали на сільські весілля, проводи у армію, на інші гуляння. Так зародилася любов до української народної пісні, до звичаїв і обрядів. Ідея створити шинок виникла після завершення армійської кар’єри. Мене підтримали батьки, друзі і тепер ми скоро відкриватимемо «Хуторок-2».
Працюють над опорядженням нового ресторану знані на Черкащині художники батько і син Валентин та Максим Сірі. Щоб надати обійстю чумака природних рис, привезли з Городища навіть здоровенне ярмо. «Ох, і намучилися з ним, поки перетнули кордон України з Росією, — ділився Владислав. — Митники вимагали на нього купу документів — як не як, це справді художня цінність...»
Поки ми говорили з пристрасним шанувальником українських старожитностей, обізвалися музики. Хлопці-співаки з Канева Олег Слива та Віталій Ткаченко, котрі приїхали на підробіток до земляка, почали концерт. У вишиванках, солом’яних брилях, з баяном, сопілкою, бубном їх гурт «Здоровенькі були!» виглядав з-за «верби» прямо-таки чудово.
— У нас часто виступають найкращі самодіяльні артисти з Черкащини, — гарною українською мовою доповнив господаря адміністратор Сергій (прізвища, на жаль, його ми не запитали). — Якщо у «Тарасі Бульбі» розважає публіку Вєрка Сєрдючка, то у «Хуторку» співає кобзар з Драбівського району Михайло Коваль.
Владислав Васильович, підтвердили й канівські солісти, дуже вимогливо ставиться до підбору репертуару, навіть до вбрання артистів. «Тут усе справжнє, —пояснили хлопці. — І голубці, і макітри, і мережані сорочки, і пісні».
До речі, дівчата і парубки, що пригощають гостей світлиці, вбрані у чудові вишивані костюми від заслуженого майстра народної творчості черкащанки Галини Грабовської.
Автентичність подобається не лише столичним українцям, котрі приходять на острівок батьківщини відпочити, а й корінним москвичам.
Ось чому нащадок городищенських гречкосіїв, московський підприємець з щирою душею Владислав Овсіюк, виношує плани про відкриття «Хуторка-3». Чиєю буде нова садиба: козацького сотника, гончара-ремісника чи заможного селянина — побачимо.
Черкаси—Москва—Черкаси.
