Ірен Годійов, член французької благодійної організації «Іль де Франс», що опікується в нашій країні дітьми-сиротами, не вперше приїздить до України. Більш як п’ять років тому вона починала з організації відпочинку наших дітей у французьких сім’ях. Займалася гуманітарною допомогою. Працювала лише в Києві. Одного разу Зоя Мільченко, керівник столичної громадської просвітницької організації «Союз українок», запропонувала ознайомитися з умовами проживання дітей в інтернатах, розташованих у глибинці. Чотири роки тому Ірен уперше потрапила до райцентру Немирів, що на Вінниччині. Відтоді приїздить сюди один, а буває, і два рази на рік. Спершу доставляла одяг, взуття. А торік діти отримали вагоміший подарунок.
ДІТЕЙ І ПЕНСІОНЕРІВ ЛІКУВАТИ БЕЗКОШТОВНО
Пропозицію гості створити в Немирівській школі-інтернаті стоматологічний кабінет із сучасним європейським обладнанням тут спершу сприйняли схвально, а потім... відмовилися від неї. Річ у тім, що в Немирівському районі розташовані аж три дитячі інтернатні установи. Крім райцентру, вони ще є у селищі Брацлав та селі Ситківці. Щоб надати можливість дітям усіх трьох шкіл-інтернатів отримувати сучасну стоматологічну допомогу, за погодженням з головним лікарем районної лікарні саме тут створили стоматологічний кабінет.
А щоб усе було, як то кажуть, на професійному рівні, Ірен привезла з собою колишнього лікаря-стоматолога, а нині пенсіонерку Іоланду Сакс. Місцеві фахівці з районної лікарні швидко знайшли з колегою із Франції спільну мову. Разом провели перше приймання хворих. Крім дітей, у зручне стоматологічне крісло сідали пенсіонери. Французи поставили обов’язкову умову: названі категорії пацієнтів обслуговувати безкоштовно. Вони ж таки контролюють роботу кабінету: кожен місяць до Франції їм надсилають списки хворих, які пройшли лікування, а заразом і результати наданої допомоги. Це ще одна умова закордонних благодійників.
МАДАМ ІЗ... КЕЛЬМОЮ В РУКАХ
Під час нинішнього приїзду Ірен Годійов та Іоланда Сакс привезли кошти на обладання в Немирівській школі-інтернаті душових кімнат. Планували поки що зробити зручні умови для прийняття душу дівчаткам. На радість, коштів вистачило і для обладнання за євростандартами душової для хлопчиків. Але скількох зусиль це коштувало француженкам!
Перед від’їздом із Парижа вони зателефонували, аби в Немирові підшукали будівельників і майстрів-сантехніків. Їх знайшли, але... Тепер про наше вміння робити за принципом «стук-грюк, аби з рук» знатимуть у Франції. Мабуть, парижанки довго розповідатимуть про таке безвідповідальне ставлення до роботи, з яким зіткнулися в нас. Із затяжними перекурами француженки, як мовиться, стиснувши кулаки, змирилися. А коли побачили, що вимурувана стінка душової кабіни нагадує собою Пізанську вежу, самі взялися за... кельми. У горе-будівельників від здивування очі полізли на лоба. Далі мадам продемонстрували, що вміють також збивати стару штукатурку, від чого у хлопців цигарки повипадали з рота. Адже нелегку фізичну роботу виконували жінки, вік яких, нехай дарують мені француженки, — 70 та 72 роки! Закінчилася сцена тим, що під вигуки незрозумілою французькою будівельникам показали на двері.
Урешті, знайшлися совісніші майстри, котрі навіть пожертвували своєю відпусткою й довели справу до кінця. Одна з них, плиточниця Ірина Стрипа, не приховувала захоплення француженками: «О восьмій ранку вони вже приїздили на об’єкт і залишалися доти, доки я працювала, бувало, і до дев’ятої чи десятої вечора». Ірина каже, що торік під час облаштування стоматологічного кабінету вони так само не сиділи склавши руки, а виконували фізичну роботу. За словами Ірини, наші люди не можуть зрозуміти одного: навіщо їм усе це?..
«УСЕ ЦЕ В ПАМ’ЯТЬ ПРО БАТЬКА»
Із такого самого запитання я розпочав розмову з Ірен Годійов. На відміну від мадам Сакс Ірен трохи володіє російською. Її батько Олександр Савченко-Білецький родом з Чернігівщини. До Франції емігрував із Туреччини після Першої світової у 1920 році. Був відомим художником. Про Україну завжди згадував з тремою в голосі та хвилюванням у серці. Всі ці почуття передалися їй, любій батьковій доньці. Навіть тепер від спогадів Ірен не змогла стримати сліз. Вона продовжує організовувати виставки батькових картин. І не лише у Франції. Із творчістю Савченка-Білецького знайомилися шанувальники живопису в Чернігові. А на Великодні свята його картини виставляли в Одесі.
Робити добро людям її також навчив батько. І вона свято береже цей заповіт. Ірен не приховує: вона щаслива тим, що в Україні все змінюється на краще й у цих змінах є і її невеличка заслуга. Благодійністю займається з однією метою: «Аби люди в Україні жили так, як живуть у Франції...» З приводу інциденту каже, що люди — різні. Тому за свої вчинки кожен має відповідати персонально. Щоправда, їй дуже шкода змарнованого через це часу, бо там, у Франції, залишила хвору сестру. Поспішає, аби застати її живою. Кошти для наших дітей-сиріт здають не лише діти емігрантів. Корінні французи також виявляють співчуття. А після помаранчевої революції роблять це з особливою гордістю. Асоціація «Іль де Франс» навіть розпочала випуск власної газети, де розповідається про благодійників, які стараються для України.
Вінницька область.
КОМЕНТАР директора Немирівської школи-інтернату Василя КОНДРАТЮКА:
— Французькі гості, самі на те не сподіваючись, дали нашим дітям великої ваги виховний урок, — каже Василь Якович. — У випадку з недбайливими будівельниками діти на власні очі побачили, як не треба і як треба робити. Після інциденту вони дружно стали на бік гостей із Франції. Узяти участь у роботах загалом виявили бажання майже 50 учнів. Із них 13 працювали постійно. Після уроків, звичайно. Бувало, навіть до пізньої ночі.
Про це я дізнався вже під час проводів француженок. Тільки тоді, як то кажуть, мені відкрили таємницю. У деякі вечори після 22-ї години, коли вихователі, вимкнувши світло, залишали приміщення, група ентузіастів-старшокласників тихенько виходила за двері і прямувала туди, де обладнували душові. До півночі збивали стару штукатурку. Таке велике бажання у них було допомогти гостям, які, у свою чергу, приїхали допомогти їм. Я впевнений: тим самим діти ще й хотіли довести гостям, що в нас не всі люди такі, як ті горе-будівельники.
Діти серцем відчули, як заради них стараються Ірен та Іоланда. Останні самі їздили по крамницях, відбирали тільки якісні сучасні матеріали. На цьому не економили. А ось на поїздці трохи заощадили: із Франції і назад літні француженки їхали автобусом. Це набагато дешевше, ніж літаком чи потягом.
Тринадцяти найактивнішим своїм помічникам Ірен та Іоланда на прощання накрили солодкий стіл, вручили справді цінні подарунки й кожного міцно розцілували. А ще гості взяли із собою фотографії та анкетні дані 20 вихованців, щоб запропонувати членам своєї організації оздоровити дітей нинішнього літа. 29 учнів поїдуть до Італії. На Апенніни відправляємо своїх вихованців уже протягом семи років: улітку — на два, взимку — на один місяць. Сподіваюся, що таку само співпрацю з метою оздоровлення вдасться налагодити й з французами.
