Як вчинити з «Криворіжсталлю»?

Дві обставини свідчать про те, що маю право запропонувати відповідь на це запитання:

— 35 років керував проектуванням його і розвитку;

— цілком незалежний від В. Пінчука та Р. Ахметова: пішов на пенсію у 1995-му і бачу їх тільки в ЗМІ.

Оскільки рішення про повторний продаж уже прийнято, обмежуся порадами лише про умови нового конкурсу.

Стартова ціна має бути визначена незалежною спеціалізованою фірмою. Всі інші умови конкурсу повинні бути, на мою думку, точнісінько такими, як раніше. Парадокс? Ні, економічна закономірність! Тому що вони відповідають інтересам держави, гірничо-металургійної і вугільної галузей і підприємства.

Річ у тім, що ваш попередник умовою про солідну вугільно-коксівну ланку інвестора фактично відродив (мабуть, не знаючи того) первинну (1930 р.) проектно-економічну концепцію, що лежала в основі створення меткомбінату «Криворіжсталь» (саме так він тоді називався). Сучасною технічною мовою її можна викласти так:

«Створити комбінат на основі переваг кооперування й унікального розташування в центрі рудного родовища (сировина безпосередньо з надр йде в технологію за ціною собівартості видобутку) і поблизу вугільної бази (паливо за корпоративною ціною доставляють у власних залізничних составах, котрі перевозять назад у Донбас залізну руду з Кривбасу)».

Конкурсна умова про вугільно-металургійний альянс перетворює донецького постачальника вугілля і коксу, нібито за проектною концепцією, на учасника виробництва готової продукції — прокату. Це вигідно і вугільникам, і металургам.

Ще важливіший загальнодержавний ефект. Російське вугілля, як відомо, якісніше і рентабельніше за донецьке. Чи буде іноземець собі на збиток купувати донецьке вугілля і кокс замість дешевшого і якіснішого за хімічним і фізичним складом печорського чи польського?

Створення альянсу вигідно Донбасу й Україні ще й тому, що значна частина видатків, які щорічно виділяють Донбасу у вигляді пільг і субсидій для підтримки виробничої і соціальної інфраструктур, фактично покладається на приватних власників меткомбінату.

За відсутності попередньої умови конкурсу очевидна перемога одного із закордонних інвесторів. Відомо, що вони володіють аналогічними, тобто конкуруючими підприємствами. Приєднавши «Криворіжсталь», вони збалансують сортамент і обсяги виробництва згідно з можливостями своїх ринків збуту. Це не може не призвести до зниження випуску продукції і скорочення інноваційних інвестицій. Крім того, обіцянка закордонного інвестора не є гарантією збереження величезного соцкультпобуту. Ліквідація його нехай навіть через п’ять років — велика втрата для півмільйонного населення. Збереження і розвиток соцпобутової, культурної і благодійної сфер трубного заводу, придбаного у Дніпропетровську багато років тому, є переконливою гарантією колишнього покупця.

Якщо буде новий конкурс, то, в інтересах держави, галузі і підприємства, доцільно зберегти всі колишні умови конкурсу. (Під час визначення нової стартової ціни справедливо було б урахувати втрати покупця, зумовлені специфічними «коксовугільними» зобов’язаннями, в яких зацікавлена держава).

До умов конкурсу корисно було б внести і таку вимогу: «Здійснити до 2010 року реконструктивні заходи, що знижують на 30 відсотків витрати енергоресурсів на тонну прокату (шляхом заміни обтискного переділу безперервним розливанням сталі)».